Коли новини про російське вторгнення дійшли до антарктичної станції «Академік Вернадський», багато українських вчених покинули науку і вирушили на фронт боротись з окупантами

Коли українське антарктичне науково-дослідне судно «Ноосфера» залишило Одесу у свій перший рейс 28 січня 2022 року, воно обійшло російські військові кораблі у Чорному морі. Через місяць розпочалось російське вторгнення. «Ноосфера» з того часу не поверталася. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«За кілька тижнів «Ноосфера» стала б важливою символічною мішенню для Росії», — вважає Вадим Ткаченко, біолог, який нещодавно завершив свою другу антарктичну зиму на українській станції «Академік Вернадський».

Тепер корабель забезпечує українські та польські антарктичні бази з Чилі та Південної Африки двічі на рік, на початку та наприкінці зими.

Наприкінці березня 2024 року судно перетнуло протоку Дрейка і прибуло разом із 29-ю групою українських антарктичних учених, яка дислокуватиметься на станції «Академік Вернадський».

Командир станції Богдан Гаврилюк щойно завершив свій 18-й тур та 10-ту зимівлю в Антарктиці. Він навчався спочатку на солдата, а згодом на механіка. Потім він перекваліфікувався на геофізика в Радіоастрономічному інституті у Харкові та проводить дослідження у галузі електромагнетизму.

Через три тижні він побачить свою сім’ю, а потім повернеться на фронт як капітан прикордонної служби. Він не був удома уже три роки, але пишається двома своїми роботами.

«Я був на кордоні в окопах та бліндажах. Тут я на межі між тим, що ми знаємо, і тим, що вивчаємо. Це особливе місце», – зазначає Гаврилюк.

Історія станції розпочалась після розпаду СРСР у 1991 році, коли Росія зберегла у себе 12 радянських антарктичних баз. Але третина з 12 000 вчених-антарктичних фахівців була з України і їм не було куди йти.

Незабаром після цього Британська антарктична служба вирішила, що їй більше не потрібна база Фарадея, яка розташована на Антарктичному півострові на південь від Вогненної Землі. У 1996 році її було продано Україні за символічний 1 фунт стерлінгів та перейменовано на честь українського вченого Володимира Вернадського.

Єдиною умовою британців до станції «Академік Вернадський» було те, щоб українці продовжували стежити за погодою, яка фіксується на майданчику кожні три години з 1947 року.

«Лід тане швидше, ніж будь-коли раніше, і замість снігу йде дощ. Минулого року навколо острова вперше не було льоду». Середня температура зросла на 3,5°C», — розповідає Гаврилюк.

Тюленям Уедделла потрібна морська крига і вони більше не розмножуються навколо станції; у морі були виявлені інвазивні бактерії та водорості. З кабінету Гаврилюка також можна побачити папуанських пінгвінів: повітря наповнене їх рибним запахом і криками.

Цього року пташенята стоять нерухомо, поки їх пухнасте пір’я линяє; інші гасають навколо, ганяючись один за одним у пошуках їжі, стрибаючи у воду і вистрибуючи з неї, як у мультфільмі Діснея.

«Перша пара з’явилася у 2008 році, зараз у нас 1500 пар дорослих особин і понад 2000 пташенят», — повідомляє Гаврилюк.

Війна може бути географічно далекою, але для тих, хто знаходиться на базі, вона завжди поряд. Коли новини про російське вторгнення дійшли до станції «Академік Вернадський», морський біолог Андрій Зотов вирушив на яхті до Аргентини, сів на автобус до Чилі, вилетів до Польщі і за два тижні перебував з армійським підрозділом на передовій в Україні.

«Він отримав п’ять куль і був дуже тяжко поранений, щоб воювати далі. Він повернувся до роботи над фітопланктоном у Національному антарктичному науковому центрі у Києві», – розповідає Ткаченко.

Він з нетерпінням чекає на зустріч зі своїм первістком, який народився два місяці тому. У 2019 році його дружина Оксана Савенко, фахівчиня із горбатих китів, стала однією з перших жінок за понад 20 років, які жили на станції. Хоча жінки історично були вкрай недопредставлені на антарктичних дослідницьких станціях, у цій експедиційній команді буде чотири жінки: троє вчених та лікарка.

Станція є діючим комплексом житлових будинків і лабораторій з гофрованого заліза, техніки, резервуарів і радіощогл. Дерев’яна церква з яскравими квітами нагадує пляжну хатину, яка височить над будівлею генератора.

Усередині як вівтар виступає шкільна парта, у банці з-під сухого молока зберігається свята вода, а стіни із ДСП прикрашають плакати із зображенням Ісуса Христа та Святого Князя Володимира Великого. На відміну від російської бази на острові Кінг-Джордж, на північ від Південних Шетландських островів, тут немає священика, лише вчені, інженери та кухарі.

Під круглим люком на даху лабораторного блоку знаходиться «Вірджинія», як охрестили британські вчені спектрофотометр Добсона, що вимірює озоновий шар. Саме тут у 1985 році озонову дірку було вперше виявлено її попередницею «Дафною». Після заборони хімічних аерозолів та холодильників, що містять ХФУ, ситуація стабілізувалася, але моніторинг її, як і раніше, важливий.

У довгі темні антарктичні зими з березня по жовтень команда спілкується у барі «Фарадей» – точній копії англійського сільського пабу, з більярдним столом та дартсом. Гаврилюк – талановитий музикант, який кожну зиму пише пісні про китів, тюленів і навіть планктон.

Але тепер його гітара без діла стоїть у кутку.

«Люди можуть подумати, що це є мирна частина України. Війна також тут, для нас і наших сімей. Після вторгнення до мого дому я не можу ані грати, ані співати. Тільки коли в нас знову буде мир, я зможу співати», — сумно каже він.

Після пандемії коронавірусу, дуже невеликій кількості відвідувачів і туристів не дозволили приземлитися на станції Вернадського.

«У нас дуже багато роботи», — каже Гаврилюк.

Але він привітав доктора Джона Ширса, полярного географа, вченого-еколога та лауреата Полярної медалі, який працював тут у 1991 році і востаннє відвідував станцію Вернадського як інспектор Договору про Антарктику у 2015 році.

«Мало що змінилося з того часу, як я був тут востаннє, але тут безумовно тепліше», — каже Ширс.

Сувора біобезпека: відвідувачі баз і пляжів не можуть проносити жодні органічні речовини, їжу або напої. Пташиний грип виявили на материковій частині Антарктики у лютому 2024 року.

З 1996 року Україна розширила дослідження якості води, тюленів, китів, крилю та фітопланктону – будівельних блоків усього морського життя, які необхідні для глобального виробництва кисню та поглинання вуглекислого газу. Усі страждають від глобального потепління та забруднення.

Деякі українці вважають, що державні кошти краще витрачати на війну в Україні. Але президент Володимир Зеленський цінує те, що станція «Академік Вернадський» нагадує світові, що Україна є глобальним гравцем у науці і сприяє вирішенню кліматичної кризи, а не є лише жертвою російського вторгнення.