Отець Ярослав Кравець розповів, як їхня релігійна спільнота надає гуманітарну допомогу у Харківській області, а також відкрила пекарню та їдальню для малозабезпечених у Херсоні

Багатьох війна розпестила ще більше. Ми бачимо приклади корупції та зловживань з боку влади чи осіб, відповідальних за мобілізацію до армії. Україна століттями бореться з корупцією, але в цій ситуації ціною є людське життя, що є особливо скандальним. Про це заявив Ярослав Кравець, настоятель домініканців в Україні в інтерв’ю польському виданню Dziennik і Foreign Ukraine пропонує з ним ознайомитись.

Dziennik: Понад два роки триває війна в Україні. Чи можна звикнути до постійного відчуття небезпеки?

Ярослав Кравець: У цих умовах можна жити і працювати. Найкращий доказ – повсякденне життя, наприклад, у Києві, в інших великих містах чи у провінції. Інша ситуація у прифронтових районах. З іншого боку, кожен, хто живе в Україні, скаже вам, що невизначеність завтрашнього дня – це важко. Усі ми потребуємо відносно стабільного бачення майбутнього та контролю над своїм життям. Нам, священикам і монахам, за нашим життєвим вибором і покликанням притаманна така непостійність, але я думаю про простих людей. У них є сім’я, робота або плани на майбутнє, і вони раптом не знають, що їх чекає завтра чи наступного року. Це те, до чого потрібно трохи звикнути.

Dziennik: А небезпека?

Ярослав Кравець: За кілька днів до католицького Великодня уламки збитої ракети впали за кілометр від нашого монастиря у Києві. Вони спалили всю будівлю і зробили яму у землі. Крім того, кілька людей отримали поранення. Я пішов туди погуляти. Зовсім поруч є клініка, куди я записався пізніше. Вона також страждала. Тоді я подумав, що все це стосується і мене, хоча, звичайно, набагато менше, ніж тих, хто щойно втратив житло. Для багатьох людей економічна безпека також похитнулася. Робота нібито є, тому що держава намагається функціонувати, але швидше для фахівців чи окремих категорій людей. Крім того, за останні два роки ціни значно зросли, тому багато людей мають проблеми із забезпеченням навіть елементарних життєвих потреб. Особливо у тяжкому становищі зараз перебувають люди похилого віку та хворі. Деякі люди стали безпритульними вдруге. З нагоди другої річниці війни я зрозумів, що досі про безпритульність говорили у контексті людей, які постраждали від життєвих негараздів, залежностей чи інших кризових ситуацій. Наразі в Україні є величезна кількість внутрішньо переміщених осіб. Багатьом людям, які виїхали з окупованих територій чи на передовій, немає куди повертатися. Вони втратили все чи майже все і раптом стали безпритульними. Війна забрала їхні домівки, а також мрії та плани на майбутнє. Пригадую розмову у Фастові, де ми керуємо парафією та домом Святого Марсіна де Порреса – центром допомоги людям у складних життєвих ситуаціях, особливо сім’ям і дітям. Там також допомагаємо біженцям. Якось до мене підійшла стара жінка. Вона запитала, де можна отримати допомогу. Вона розповіла, що це вже другий раз, коли вона втрачає дім. У 2014 році їй довелося покинути Донбас, а тепер її нове житло на Київщині було зруйноване під час окупації.

Dziennik: Коли Ви справді подумали, що ця війна справді наближається?

Ярослав Кравець: З Україною я пов’язаний багато років. Моє перше перебування в цій країні почалося у мирні часи, потім був Майдан, анексія Криму і початок війни на Донбасі. Тоді мене особливо не хвилювала війна, бо вона була далеко. Я не відчув її наслідків. Може це була наша помилка? Наша, тобто європейська чи світова. Те, що відбувалося з 2014 року, сприймалося швидше як локальний конфлікт, який не мав особливого значення ані для геополітики, ані для України загалом. У 2022 році виявилося, що це має значення. У січні 2022 року ми мали провінційний відділ у Кракові. Я брав у ньому участь як настоятель домініканців в Україні. З деякими братами з України ми думали, чи буде війна. Голоси були різні: одні були впевнені, інші наголошували, що Путін знову погрожує, аби щось отримати. Пам’ятаймо, що це була стратегія Росії нагнітати ситуацію, а потім зробити крок назад. У лютому 2022 року такого кроку назад не було. Чим ближче наближалося 24 лютого, тим більше я бачив, що це не весело.

Dziennik: Як виглядає життя після двох років війни?

Ярослав Кравець: Тепер усе знову стало регулярним. Бувають дні, як нещодавно, коли я слухаю сигнали тривоги. Ракетний обстріл міста найчастіше відбувається вранці, коли лунають постріли, вибухи і вереск автомобілів. Це трохи збиває з ритму, але потім ми збираємося з братами на ранкову молитву і намагаємося жити нормально, виконуючи свої обов’язки. Це теж наша реакція на воєнну ситуацію. У Києві ми проводимо освітню діяльність в Інституті святого Фоми Аквінського. Незважаючи на війну, є студенти, які хочуть вивчати теологію, філософію та релігієзнавство. Окрім роботи на місці, ми організовуємо допомогу в окупованих росіянами районах, насамперед у Харківській області та на півдні країни. У Херсоні ми півтора року тому відкрили їдальню для малозабезпечених, а нещодавно також відкрили пекарню. Отець Михайло та волонтери з Фастова кілька разів на місяць їздять туди з гуманітарними місіями. Якщо у мене немає інших обов’язків, я намагаюся долучитися до цих поїздок. Домініканці в Україні є у шести містах. Всього братів 20: українці, поляки та один словак. Люди, особливо під час Великодня, потребують душпастирської опіки. Ми намагаємося це забезпечити.

Dziennik: Чи завдяки вірі легше знайти мир у важкі часи?

Ярослав Кравець: Я вважаю, що віра – це те, що дозволяє нам якимось чином пережити негаразди, небезпеку і протистояти цій ситуації несправедливих страждань під час війни. Наші народи, польський і український, мають історичний досвід національних трагедій. Ми прожили це не в повстанні проти Бога, а радше з вірою. Аналогічна ситуація зараз і в Україні. Я рідко чую, щоб хтось сказав, що Бог покинув Україну. Швидше, теперішнє мислення таке, що Він на боці тих, хто страждає. Проте, варто пам’ятати, що в Україні більшість людей невіруючі чи практично невіруючі. Винятком є ​​захід України, де багато православних і католиків двох обрядів, які є справді віруючими і практикуючими людьми. Є також багато протестантських громад, члени яких активно займаються гуманітарною допомогою.

Dziennik: На початку березня Папа Римський Франциск заявив, що Україна повинна продемонструвати мужність білого прапора і домовитися про мир з Росією. Як сприйняли ці слова католики в Україні?

Ярослав Кравець: Їх дуже критично сприйняли не лише католики. Це ще одна болюча і незрозуміла для багатьох заяв Франциска. Як католики, ми намагаємося слухати і розуміти Папу у широкому контексті. Дійсно, є багато ситуацій, коли Франциск молиться за Україну і говорить про страждання українського народу. Важко знайти промову, під час якої хоча б одним реченням не згадується війна. Особливою є також матеріальна допомога Святого Престолу з боку нунціатури та кардинала Конрада Краєвського. Вже згадана їдальня у Херсоні тому приклад. На її утримання та функціонування Франциск кілька разів жертвував конкретні суми. На стіні нашої їдальні для потребуючих є світлина Франциска та інформація, що вона створена завдяки участі Святого Престолу. Після однієї із заяв Папи підійшли люди і почали його критикувати. Жінки, які там працювали, які не є католиками, почали його захищати, кажучи: «Ви обурені на Папу Римського, і ви їсте там кілька місяців, між іншим, тому, що він пожертвував гроші на утримання цієї їдальні». Я переконаний, що Франциск щиро хоче миру та припинення цієї війни. Але в Україні ми розуміємо, що прихід миру не може бути простим складанням зброї чи капітуляцією. Після звірств, які ми бачили на звільнених територіях у 2022 році, стає зрозуміло, що Росія не є партнером, з яким можна ладити чи довіряти.

Dziennik: Це те, чого Папа Франциск не до кінця розуміє і тому католики, особливо в Україні, мають право очікувати від нього іншого ставлення?

Ярослав Кравець: Я думаю, так. Франциска, безумовно, також хвилює доля католиків у Росії, але в Україні ми очікуємо чіткої підтримки, солідарності та співчуття від Папи та Святого Престолу. Для багатьох боляче ставити на один рівень страждання жертв і агресорів. Звісно, ​​страждають усі, зокрема й матері загиблих на фронті російських солдатів. Проте, звичайна людська справедливість вимагає від нас поглянути на неї по-іншому. Якщо злочинець чинить жорстоке зґвалтування на вулиці у Варшаві і під час цього ламає собі руку, ми знаємо, що йому це боляче, але ми не жаліємо його, а намагаємося допомогти жертві, тому що злочинний вчинок оцінюється абсолютно негативно і вимагає справедливого суду та покарання. Тому українці очікують іншого підходу, більшої диференціації ситуацій жертви та агресора.

Dziennik: Під час Великодня віряни святкують перемогу життя над смертю. Як можна повірити, що це відбувається, коли триває війна і щодня гинуть сотні людей?

Ярослав Кравець: На початку війни спало на думку порівняння: війна як монета. З одного боку – смерть, страждання, несправедливість, насилля і брехня, а з іншого – людська солідарність і благородство ставлень. У 2022 році я спілкувався з отцем Войцехом Ґертихом, домініканцем і теологом папського дому. Він сказав, що війна полягає в тому, що добрі люди стають ще кращими, а погані – ще гіршими. Думаю, в цьому є велика частка правди. Багатьох війна розпестила ще більше. Ми бачимо приклади корупції та зловживань з боку влади чи осіб, відповідальних за мобілізацію до армії. Україна століттями бореться з корупцією, але ціна в цій ситуації – людське життя, що особливо скандально. З іншого боку, є багато хороших людей. Я бачу це по наших волонтерах, наскільки вони подорослішали і стали красивішими, незважаючи на втому і стрес. За допомогою Святого Письма ми можемо сказати, що там, де збільшується гріх, ще більше поширюється благодать. Бог не забуває про нас і навіть у цих важких переживаннях Він дає кожному з нас знаки Своєї любові та потіхи.

Dziennik: Де шукати надію в такій ситуації?

Ярослав Кравець: Будучи монахами, ми дивимось на дійсність, намагаючись її зрозуміти та прийняти у світлі Євангелія. Проте, я думаю, що ця надія притаманна кожній людині, навіть тій, яка не читає своє життя з цієї релігійної точки зору. У нас багато сил і волі до життя, найкращим підтвердженням чого є люди, які втратили домівку під час війни. Вони не здаються, а намагаються знову побудувати своє життя. Незважаючи на складну військову ситуацію в Україні, немає настрою змирення чи покинутості. Ніхто не каже здаватися, бо Росія сильніша. Нічого подібного не було з початку війни. Можливо, такий підхід продиктований тим, що українці не мають ілюзій стосовно того, що Росія є країною, якій можна довіряти.

Dziennik: Чи вірите ви, що Папа Франциск приїде до Києва?

Ярослав Кравець: Я сподіваюсь. Однак, коли це може статися і чи буде це саме Франциск, сказати важко. Пам’ятаю, були такі очікування на зламі 2022-2023 років. Наразі паломництво Франциска виглядає малоймовірним. Можливо, я помиляюся, але мені здається, що нинішній Папа, мабуть, не захотів би приїхати до Києва, не відвідавши також Росію. Тим не менш, я думаю, що рано чи пізно сюди приїде Папа Римський.