Незважаючи на те, що передавати інформацію з окупованих територій дуже складно, українці все одно встигають це робити, оминаючи обмеження окупантів, щоб допомогти Збройним силам України

Центр національного спротиву займається підготовкою та координацією рухів ненасильницького опору в окупованих регіонах України, а також допомагає партизанам, налагодивши підпільні канали зв’язку. Про це йдеться в аналітичній публікації Еліни Бекетової, дослідниці демократії у Центрі аналізу європейської політики, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Веб-сайт Центру надає широкий спектр порад щодо опору разом із практичною інформацією, починаючи від першої допомоги жертвам ядерної чи фосфорної зброї до найкращих способів вивести з ладу камеру відеоспостереження.

За словами Остапа, співробітника Центру національного спротиву, задовго до повномасштабного вторгнення РФ, велися підготовка та навчання через практичні семінари, онлайн-курси та навчальні посібники.

«100 000 людей завантажили посібник з ненасильницького опору з перших днів повномасштабного вторгнення. Це було по всій Україні, тому що люди не знали, як далеко просунеться ворог. Ми відразу зрозуміли, що потрібно буде донести інформацію до всього населення і максимально підготувати його до опору», – пояснює Остап.

За його словами, чим довше територія перебуває під окупацією, тим складніше їй протистояти. Російський контрдиверсійний режим та активна діяльність спецслужб ускладнюють підпільну роботу, особливо на територіях, які з 2014 року перебувають під російською окупацією.

«Окупація проходить кілька етапів, які вимагають різної реакції. Коли ворожі війська вперше заходять, то у містах панує хаос, відбуваються мітинги, як це було у Херсоні, Енергодарі та Мелітополі», – розповідає Остап.

Після цього окупаційні війська починають проводити рейди в рамках протидиверсійних заходів, затримуючи людей, які були активні, наприклад, під час протестів.

«Дуже складно, оскільки там багато камер спостереження, є блокпости. Нова стратегія передбачає автобуси по 15 осіб у кожному, які використовують для встановлення блокпостів у будь-якому місці. Вони перевіряють телефони та інші пристрої, навіть намагаються подивитися, що ви видалили», – зазначає Остап.

На окупованих територіях часто блокується мобільний зв’язок, ведеться інтенсивна радіоелектронна боротьба. Звичайні спеціальні операції також проводяться для проникнення у громади, поширення недовіри та виявлення інформаторів.

«Особистість — це типовий прийом ФСБ. Їх представники у цивільному змішуються з натовпом, засуджують провини Росії, щоб розпалити антиросійські настрої, потім особи, які погоджуються з ними, ідентифікуються і врешті-решт можуть бути затримані», – пояснює Остап.

За його словами, складно назвати кількість затриманих, оскільки вона постійно змінюється. Іноді єдиною ознакою того, що когось затримали, є те, що вони зникли безвісти, а потім Центр виявляє, що їх тримають десь у підвалі.

«Найважливішими операціями, які проводять українські партизани, часто є ті, де є взаємодія військових і цивільних. Серія, здавалося б, незначних подій може мати значний системний вплив», – додає Остап.

Кумулятивний ефект від розповсюдження листівок, малювання графіті та заяв є вирішальним для підриву морального духу окупантів, наприклад, тоді як Збройні сили України діють у бойовому режимі.

«Це стало трендом. Багато рухів, багато подій. Росіяни цього не можуть зрозуміти. Вони звикли, що усе під контролем, є чітка вертикаль, є вказівки, є центри ухвалення рішень. У нас не так, у людей є бажання чинити опір, вони читають, черпають інформацію, самі це роблять», – наголошує Остап.

Незважаючи на те, що передавати інформацію з окупованих територій дуже складно, українці все одно встигають це робити, оминаючи обмеження окупантів, щоб допомогти Збройним силам України. Як приклад Остап наводить успішні атаки на позиції росіян у Криму та на Донбасі.

«На Джарилгачі (Херсонська область) був удар після того, як наші люди викрали флешку з інформацією про навчання росіян і їхній полігон. Ми знали, де і коли там буде натовп, і наші збройні сили завдали ударів ракетами HIMARS. Це стало можливим, тому що люди передали інформацію», – каже Остап.

Типового українського партизана немає. Вони походять з усіх куточків громади та перебувають у різних життєвих ситуаціях. Остап розповів історію про стареньку жінку, яка вирішила поїхати до сусіднього села, коли її поселення окупували.

«Ми запитали: «Як ви туди підете, якщо там замінована дорога?» Вона сказала: «Я бачила, де вона замінована, і я піду по стежці, яка не замінована». Ми сказали, що це небезпечно, а вона відповіла, що все буде добре. Ми втратили зв’язок, потім через чотири дні вона зв’язалася з нами з іншого села і передала інформацію звідти», – згадує Остап.

Він вірить, що колись українська територія буде звільнена, але визнає, що попереду –  багато випробувань. За його словами, інші країни повинні відмовитися від свого «інфантильного» оптимізму, що все буде добре, і підготуватися до подальшої російської агресії.

«Ми завжди маємо бути із шаблею в руках і кожен українець має розуміти, як ефективно виконувати свою роль. Уряди інших країн, які межують з Росією, повинні це зрозуміти, їм потрібні рухи, центри, і вони повинні зняти рожеві окуляри і перестати по-дитячому вірити, що все буде добре. Українці теж не хотіли цієї війни, але вона сталася. Не через нас, а через них. Центри опору повинні бути створені та підтримані, а люди підготовлені», – резюмує Остап.