Жертви, які необхідні зараз, тьмяніють порівняно із жертвами, які принесли союзники під час Другої світової війни і якщо Росію виявиться надто важко перемогти, то причиною буде не дефіцит ресурсів, а, швидше, кричущий дефіцит лідерства у світі

Через два роки після повномасштабного вторгнення Росії зростає песимізм щодо здатності України захистити себе. Український контрнаступ минулого літа не зміг досягти заявлених цілей через неодноразові затримки з поставками західної зброї, тоді як Росія наростила власне військове виробництво і досягла обмежених територіальних успіхів. У підсумку, постає питання, чи не час Україні та її союзникам переосмислити свої цілі і розглянути можливість врегулювання війни шляхом переговорів. Про це йдеться в авторській колонці Тетяни Дерюгіної, доцентки кафедри фінансів Іллінойського університету Урбана-Шампейн та Анастасії Федик, доцентки кафедри фінансів Каліфорнійського університету у Берклі на сторінках японського видання The Japan Times, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Аналогічне питання виникало і у 1941 році, через два роки після того, як нацистська Німеччина розпочала власне імперіалістичне завоювання, напавши на Польщу. Серед видатних діячів, які виступали проти вступу США у Другу світову війну, був Чарльз Ліндберг, який стверджував, що шансів на успіх немає і європейську війну краще «закінчити без остаточної перемоги».

Хоча це лунає лякаюче і дедалі частіше нагадує песимістичний погляд на перспективи України, є одна ключова відмінність: ситуація у 1941 році була набагато похмурішою. До кінця того ж року нацистська Німеччина окупувала Францію, Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди та більшу частину Східної Європи та розширила свій вплив, напавши на Радянський Союз. Держави Осі – Німеччина, Італія та Японія – здавалися нестримними.

Перші два роки Другої світової війни також мали руйнівний вплив на цивільне населення. Внаслідок сильних бомбардувань міст загинули тисячі людей і було завдано значної економічної шкоди. Євреїв з усієї Європи зганяли у гетто та депортували до концентраційних таборів. Експлуатація, жорстокі репресії та геноцид кинули похмуру тінь на більшу частину території, яка перебувала під контролем Німеччини.

Нацистська Німеччина черпала сили з фізичних ресурсів та людського капіталу своїх окупованих територій. До 1941 року 37% валового внутрішнього продукту Франції було витрачено у вигляді окупаційних виплат на німецьку військову машину. Після того, як у червні 1941 року нацисти анулювали пакт Молотова-Ріббентропа, Радянський Союз втратив половину своїх промислових потужностей та частину кращих сільськогосподарських угідь.

Ця жорстока система експлуатації різко контрастує із невдалими спробами Росії контролювати українські ресурси. Наприклад, українському гуманітарному коридору вдалося прорвати російську військово-морську блокаду її чорноморських портів. У підсумку, Україна експортувала у грудні 2023 року більше зерна, аніж максимальний місячний обсяг за угодою з Росією, укладеною за посередництва ООН.

Ба більше, мобілізаційні зусилля України за останні два роки, хоча й були значними, але набагато м’якшими, аніж зусилля Сполученого Королівства під час Другої світової війни. У вересні 1939 року Великобританія запровадила загальну мобілізацію чоловіків віком від 18 до 41 року. До кінця 1941 року різні форми призову поширювалися також на незаміжніх жінок у віці 20-30 років та чоловіків до 60 років, з військовою службою для чоловіків до 60 років. Колишні британські колонії, що входили до Співдружності, включаючи Австралію, Канаду, Нову Зеландію та Південну Африку, також надали війська для участі у військових діях союзників, навіть незважаючи на те, що вони не зазнавали прямого нападу.

Щодо мобілізації матеріальних ресурсів, Європейський Союз насилу зміг поставити Україні обіцяний 1 мільйон артилерійських снарядів. На противагу цьому, за два роки після початку Другої світової війни Великобританія витратила 53% свого національного доходу на військові потреби, тоді як США заснували свою історичну програму ленд-лізу і, що важливіше, переорієнтували весь свій промисловий потенціал на оборонне виробництво. Ця всебічна підтримка відіграла вирішальну роль у переломі ходу війни, дозволивши союзникам звільнити Європу від лещат тиранії та прокласти шлях до нової ери миру та співробітництва на континенті.

Амбіції президента Росії Володимира Путіна здаються більш приреченими, ніж амбіції Адольфа Гітлера у 1941 році. Російські військові зазнали невдачі у своїй початковій атаці на Київ, їх вигнали від Харкова та Херсона і вони не досягли великих проривів, незважаючи на втрати, які обчислюються сотнями тисяч солдатів та знищенням майже третини їх військово-морського флоту. А російська кланово-капіталістична економіка, що процвітає корупцією та кумівством, мізерна порівняно із сукупною економічною міццю союзників України, ВВП яких дорівнює ВВП штату Техас.

Порівняно з поваленою Європою 1941 року, сучасний ЄС набагато більше здатний протистояти російській агресії. Але перемога ніколи не є легкою — вона вимагає від Заходу та США, зокрема відкласти внутрішньополітичні розбіжності та зібрати політичну волю, щоб надати Україні послідовну та надійну військову та фінансову допомогу.

Будь-які подальші затримки фінансування загрожують поставити Україну у небезпечне становище. ЄС зі свого боку має мобілізувати економічні ресурси для збільшення оборонного виробництва. Жертви, які необхідні зараз, тьмяніють порівняно із жертвами, які принесли союзники під час Другої світової війни, але дивіденди міцного миру будуть не менш цінними.

Через два роки після початку Другої світової війни нацистська Німеччина окупувала 33% європейського континенту, а інші держави Осі тероризували більшу частину світу. І все ж союзники, об’єднані рішучістю здобути перемогу і готовністю мобілізувати ресурси, відмовилися здаватися. У той же момент своєї імперіалістичної агресії Росія контролює лише 18% території України і за рік із лишком не досягла майже жодних успіхів. Якщо Росію виявиться надто важко перемогти, то причиною буде не дефіцит ресурсів, а, швидше, кричущий дефіцит лідерства у світі.