У найближчому майбутньому пріоритетом для держав-членів ЄС буде забезпечення безпеки від Росії, а не безпеки з Росією

Агресивна війна Росії згуртувала країни Євросоюзу у несподіваній єдності. Водночас вона виявила очевидні недоліки європейської зовнішньої та безпекової політики, а також оборонного потенціалу Європи. У минулому ЄС недостатньо використав свій потенціал як «агента розширення можливостей». Про це йдеться в авторській публікації Яни Пуглієрін, керівниці та старшої наукової співробітниці з питань політики у берлінському офісі Європейської ради з міжнародних відносин на сторінках видання Фонду імені Генріха Белля, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Військовим вторгненням 24 лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін чітко дав зрозуміти, що він більше не зацікавлений у спільному порядку європейської безпеки, що ґрунтується на Паризькій хартії. Таким чином, у найближчому майбутньому пріоритетом для держав-членів ЄС буде забезпечення безпеки від Росії, а не безпеки з Росією. За останні кілька місяців Європа взяла курс на стримування російської агресії.

У Версальській декларації від березня 2022 року держави-члени ЄС вирішили фундаментально зміцнити свій оборонний потенціал та значно збільшити витрати на оборону. Данія провела успішний референдум щодо приєднання до Загальної політики безпеки та оборони ЄС (CSDP), Фінляндія та Швеція вступили до НАТО, яке посилило свою присутність на східному фланзі і розробило нові плани оборони всієї території Альянсу. Агресивна війна Росії значно посилила важливість військових аспектів європейської зовнішньої та безпекової політики. Хоча поки що неясно, коли і як закінчиться війна в Україні, повернення до колишнього статус-кво з Росією не буде, принаймні поки Путін перебуває при владі.

Менше «безпрограшної» та більше гри з «нульовою сумою»

Ще одним наслідком російської агресивної війни є зміна європейського мислення щодо зовнішньої політики України. Багато сфер політики, такі як торгівля, конкуренція, дослідження й технології, розвивалися виходячи з того, що міжнародне співробітництво загалом вигідне для всіх сторін, що беруть участь. Ще до вторгнення Росії в Україну, ЄС розчарувався в цій ідеї, не в останню чергу через «дипломатію масок» Китаю під час пандемії Covid-19 або вторинних санкцій Америки проти європейських компаній під час президентства Дональда Трампа. Усвідомлення того, наскільки фундаментально їхня власна енергетична безпека залежить від Росії, країни, яка використовує цю залежність та використовує її для ведення гібридної війни, стало ще одним тривожним сигналом для європейських глав держав та урядів. Європа зараз більше, ніж будь-коли, усвідомлює, що вона має бути здатною до незалежних дій для захисту своїх власних інтересів та цінностей. Європейська комісія зараз працює над скороченням асиметричної залежності, нарощуванням потенціалу у стратегічних секторах та захистом ЄС від зовнішнього примусу.

Єдність, незважаючи на різноманіття, перед російською агресією

Утім війна також створила незвичайну єдність серед країн Європейського Союзу. Раніше Євросоюзу важко було говорити одним голосом з питань зовнішньої політики. Тепер його члени реагували рішуче, оперативно та гнучко. Вони запровадили санкції проти Росії, підготували великі пакети фінансової допомоги та подолали бюрократичні перепони, аби прийняти та розмістити українських біженців. Те, що раніше здавалося немислимим, раптом стало можливим. ЄС фінансував озброєння й техніку для України в рамках свого Європейського фонду миру, порушивши багаторічне табу на відмову від відправки зброї до кризових регіонів. У грудні 2023 року ЄС вирішив надати Україні та Молдові статус кандидатів та відкрити переговори про вступ, тим самим започаткувавши друге велике розширення ЄС на схід.

Просування зовнішньої та безпекової політики

У той же час рішуча опозиція прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана вступу України до ЄС оголює недоліки Загальної зовнішньої та безпекової політики, що зберігаються. Європейська зовнішня політика діє за принципом одностайності. Хоча Лісабонський договір зобов’язує держави-члени забезпечувати лояльне співробітництво для досягнення максимально можливого рівня узгодженості в європейській зовнішній політиці, принцип одностайності насправді не має сили. Навпаки, він заохочує держави використовувати своє право вето для тиску та забезпечення поступок у сферах, не пов’язаних із майбутнім голосуванням. У грудні 2023 року Орбан скористався своїм правом вето, щоб розблокувати 10 мільярдів євро заморожених коштів ЄС для Угорщини в обмін на вихід із кімнати під час голосування стосовно початку переговорів про вступ України. Перехід до голосування кваліфікованою більшістю є розумною пропозицією, але він вимагає політичної волі всіх держав-членів, яка, на жаль, нині не є очевидною. Крім повного використання невикористаного або недостатньо використаного потенціалу Лісабонського договору (включаючи «конструктивну помірність» та «розширену співпрацю»), ми не повинні зупинятися на досягнутому, а також розглядати варіанти за межами формальних рамок ЄС.

Неформальні спілки держав-членів ЄС

Наприклад, замість того, щоб продовжувати поступатись фінансовим вимогам Орбана з метою мобілізувати додаткову фінансову допомогу для України, ЄС має знайти спосіб обійти вето Орбана, наприклад, надавши гроші в рамках позабюджетної програми. У минулому неформальний альянс держав-членів ЄС найчастіше був єдиним способом проведення хоча б тієї чи іншої форми спільної зовнішньої політики, як це було у переговорах E3+3 між шістьма державами та Іраном щодо його ядерної програми. Завдання полягає в тому, щоб співпрацювати таким чином, щоб зміцнювати структуру ЄС, а не підривати її. Цього можна досягти, наприклад, за рахунок включення представників інститутів ЄС до відповідних форматів. Війна Росії проти України також виявила кричущу слабкість обороноздатності Європи. Тріщини у європейському військовому потенціалі величезні, оскільки останні десятиліття Європа скорочувала його. Між європейськими країнами практично немає співробітництва. Зусилля щодо координації європейських закупівель зазнають невдачі. Багато країн діють наодинці, хоча національні бюджети збільшилися. Оскільки європейські виробничі можливості часто надто повільні, щоб забезпечити постачання в ситуаціях, коли дефіцит необхідно вирішити швидко, багато європейських країн вдаються до неєвропейських рішень із США чи Південної Кореї, що підвищує залежність. Війна ще більше посилила роль США у Європі. Враховуючи незрозуміле майбутнє внутрішньої політики США і той факт, що будь-яка майбутня адміністрація США, швидше за все, приділятиме стратегічному пріоритету Азію, така стратегія не є стійкою.

Управління європейськими зусиллями щодо озброєння

Тому дуже важливо негайно надати європейцям можливість краще захистити свою безпеку. Ми повинні нарешті подолати патологічну фрагментацію європейської оборонної промисловості. Спрямовуючи європейські зусилля щодо озброєння та створюючи стимули, ЄС міг би гарантувати, що країни закуплять сумісні системи та що європейські компанії з виробництва озброєнь не будуть поставлені у невигідне становище на користь постачальників із третіх країн. ЄС висунув похвальні ініціативи, зокрема постанову про зміцнення європейської оборонної промисловості за допомогою спільних закупівель (EDIRPA) та постанову про стимулювання виробництва боєприпасів (ASAP). Утім, їм не вистачає необхідної фінансової потужності та політичної підтримки з боку держав-членів, щоб досягти значних змін. ЄС не може використовувати свій потенціал як «агента розширення можливостей» європейського оборонного потенціалу, надаючи стимули для розвитку європейського потенціалу, який також міг би бути використаний у рамках НАТО.