Російсько-українська війна стала також війною ідентичностей, в якій українці переглядають своє культурне походження

Сюїта «Лускунчик» Петра Чайковського майже обов’язкова звукова частина кожного різдвяного сезону на Заході. Написані у 1892 році танцювальні, співучі та гармонійно просунуті мелодії «Лускунчика» стали складовим елементом незліченних мультфільмів та святкових фільмів, були перероблені у джазову сюїту Дюка Еллінгтона та надихнули Майкла Джексона на створення альбому «Триллер». Але останні два різдвяні сезони «Лускунчик» не ставився і не транслювався в Україні, оскільки його творця вважають опорою московського «культурного імперіалізму». Про це йдеться в аналітичній публікації Al-Jazeera, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Скасування «Чайковського» є частиною масової кампанії з деколонізації української культури та менталітету, навіть якщо це означає періодичне вилучення етнічних українців із сучасного мистецького канону.

Батько Чайковського походив із видатного клану козаків, воїнів-прикордонників, які обирали своїх лідерів і вважаються в Україні прабатьками демократії, що протистоїть російському авторитаризму.

Чайковський часто використовував українські народні мелодії, але вважав себе «росіянином до мозку кісток» і більшу частину свого життя провів у Санкт-Петербурзі, де постановки його опер та балетів були розкішними та дорогими.

Кремль упродовж десятиліть використовував його музику для просування російської культури – і вихваляв його у книгах та біографічних фільмах, у яких не згадувалася його гомосексуальність.

У березні 2024 року відома українська диригентка Оксана Линів зіткнулася зі шквалом критики і навіть звинуваченнями у «зраді» за згоду виконати оперу Чайковського у культовій нью-йоркській Метрополітен-опері – навіть незважаючи на її спроби підкреслити етнічне походження композитора.

Багато поранених війною українців вважають, що музику Чайковського варто заборонити так само, як Ізраїль неофіційно забороняє Ріхарда Вагнера – улюбленого композитора Адольфа Гітлера.

«Ми не хочемо мати нічого спільного з росіянами, зокрема музику. Це зрозуміло? Або їм доведеться скинути бомби на вашу дитину, щоб ви зрозуміли?», – риторично запитує Леся Бабенко, яка викладає гру на фортепіано у Києві, чотирирічна племінниця якої була поранена російською бомбою у Харкові.

Російсько-українська війна — це війна ідентичностей, в якій українці переглядають своє культурне походження.

«Мільйони українців усвідомили, що те, що вони звикли вважати своїм світоглядом, своїм культурним багажем, багато в чому є російським світоглядом та російським культурним багажем. Скасування російських діячів культури є логічним кроком в емансипації нації, яка виборює своє право вийти з імперського проекту», – зазначила Світлана Чуніхіна, віце-президентка Асоціації політичних психологів.

Кампанія «деколонізації» України складніша, ніж аналогічна кампанія в країнах Африки, Близького Сходу чи Південно-Східної Азії, культури та мови яких спочатку відрізнялися від культур та мов їхніх західних колонізаторів.

Вихідці з України стали частиною російського уряду та вищого керівництва, особливо за радянської доби, коли лідери від Лева Троцького до Леоніда Брежнєва та Михайла Горбачова народилися в Україні або мали українську кров.

«Я приголомшений, коли чую, як хтось називає Україну «колонією». Ця «колонія» була основним двигуном будівництва імперії», – розповів Костянтин Колесніченко, власник крихітної їдальні у Харкові.

Кампанія деколонізації в Україні чимось схожа на багаторічне взаємне анулювання діячів культури в Пакистані та Індії.

«У політичному середовищі, яке, здається, характеризується постійними ворожими діями, скасування культурних символів є способом посилити розбіжності між «нами» та «ними. Занадто багато культурних збігів, спільної спадщини та загальної історії означає, що антагоністичну риторику та дії воєнного часу, які часто спрямовані на дегуманізацію «інших», важко виправдати», — вважає Сомдіп Сен з Університету Роскілле в Данії.

Микола Гоголь, ще один етнічний українець, який провів більшість свого життя у Санкт-Петербурзі, пишучи російською мовою наповнену гротеском прозу, яка передувала модернізму і проклала шлях поколінням російських романістів.

Але Гоголя, як і раніше, називають ключовим діячем культури України, хоча його opus magnum, «Мертві душі», роман 1842 року, що зображує шахрая, який «купує» мертвих кріпаків, смерть яких не зареєстрована, було виключено зі шкільної програми в Україні.

Одна з багатьох статуй Гоголя стоїть на Андріївському узвозі, історичній вулиці у центрі Києва, лише за два кроки від музею письменника Михайла Булгакова, який перебував під сильним впливом Гоголя.

Булгаков виріс у Києві, дезертував з української армії, яка здобула коротку незалежність для України від Росії у 1917-1921 роках, і переїхав до Москви, щоб домогтися визнання, але його найважливіші твори потрапили під заборону Йосипа Сталіна.

Лебедина пісня Булгакова «Майстер і Маргарита», що описує візит Диявола до Москви, була перекладена на десятки іноземних мов – і надихнула гурт The Rolling Stones на створення «сатанинської» пісні.

Але персонаж із раннього роману Булгакова, який висміює українську мову, досі розлючує багатьох українців – і експертів державного органу, створеного для «відновлення історичної правди» про українську культуру.

«Булгаков найближчий до сучасних ідеологів путінізму та кремлівського виправдання етноциду в Україні», — зазначили в Інституті національної пам’яті у Києві.

Інститут звинуватив Булгакова у взаємовиключних симпатіях до російських комуністів та їхнього заклятого ворога — монархічної Білої армії.

Рішення Інституту означає «видалення» імені Булгакова з «громадського простору». Його творів більше не буде у шкільній програмі – але його книги не будуть заборонені та їх можна буде вільно продавати.

Багато українців уже викинули його книги, а ті, хто протестує проти рішення Інституту, вважають за краще не афішувати своїх поглядів, побоюючись негативної реакції.

«Поки москвичі намагаються привласнити нашу культурну спадщину, ми старанно «очищаємо» та каструємо свою. Ми відрізаємо собі кінцівки в надії, що росіяни відчують біль. Це все одно, що скасувати Шекспіра, якщо вам не подобається колишній президент США Дональд Трамп, тому що вони обоє говорять англійською мовою», – вважає киянин Олександр.