Припинення транзиту російського газу через Україну після 2024 року підвищить енергетичну безпеку регіону та зменшить експортні доходи РФ з мінімальними перебоями у постачанні блакитного палива

Незважаючи на війну Росії з Україною, російський газ продовжує транзитом йти через Україну до європейських покупців. Загалом обидві сторони продовжують дотримуватися угоди про транзит газу, укладеної за посередництва ЄС у 2019 році. Відповідно до цієї угоди «Газпром» зобов’язаний постачати мінімальний обсяг газу — 65 мільярдів кубометрів у перший рік і 40 мільярдів кубометрів у наступні роки — на умовах «відправляй чи плати». Але було багато припущень про те, що станеться із транзитом, коли наприкінці грудня 2024 року закінчиться термін чинності угоди. Про це йдеться в авторській колонці Сергія Макогона, колишнього генерального директора Оператора Газотранспортної системи України та Деніела Стейна, колишнього старшого радника Бюро енергетичних ресурсів Державного департаменту США на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Газотранспортна система України традиційно відігравала важливу роль у доставці російського газу до Європи. Ще 2019 року обсяг транзиту становив близько 90 млрд кубометрів, що становило половину загального експорту газу з Росії до Європи. Після повномасштабного вторгнення РФ, продовження транзиту російського газу через Україну забезпечило державам-членам ЄС енергетичну безпеку, а також виграло час для організації альтернативних поставок природного газу. А до 2023 року обсяг транзиту впав до менше ніж 13 млрд кубометрів, причому більша частина газу постачалася до Австрії, Італії, Угорщини та Словаччини. Іншим великим споживачам, включаючи Німеччину, Польщу та Чехію, вдалося позбутися залежності від російського трубопровідного газу та російського газу загалом, хоча експорт російського зрідженого газу до Європи продовжує зростати. Але з 2022 року Сполучені Штати стали основним постачальником зрідженого газу до Європи, на частку яких припадає майже половина загального імпорту зрідженого газу ЄС у 2023 році, що допомагає знизити потребу Європи у російському паливі.

З країн, які, швидше за все, безпосередньо постраждають від закінчення терміну дії угоди 2019 року, Словаччина та Угорщина найактивніше закликали до продовження українського транзиту. Італія уже змогла значною мірою замінити український транзитний газ трубопровідним газом з інших джерел, включаючи Азербайджан, і мовчить з питання майбутнього транзиту. Австрія є неоднозначною країною. Деякі австрійські політики висловили стурбованість зростаючою залежністю країни від російського газу, тоді як інші заявили про своє небажання розривати контракти на постачання з РФ.

Зі свого боку, у ЄС висловили думку, що немає необхідності продовжувати чинну транзитну угоду, хоча і не прокоментували перспективи транзиту за відсутності угоди. Це може набути форми бронювання потужностей європейськими трейдерами, які прийматимуть постачання російського газу на східному кордоні України. Ця можливість обговорювалася без особливого інтересу протягом багатьох років до недавнього часу, ймовірно, тому, що європейські трейдери не були готові брати на себе супутній ризик.

Міністр енергетики України Герман Галущенко повністю виключив майбутній транзит газу з РФ, але прем’єр-міністр України Денис Шмигаль відхилив продовження поточної угоди, припустивши, що транзит ще може продовжуватися за правильних обставин. Глава української газотранспортної компанії аналогічним чином висловив готовність продовжувати транзит як мінімум до 2027 року, запропонованої цільової дати для країн ЄС щодо поетапної відмови від імпорту російського викопного палива.

Аргументи на користь того, щоб Україна продовжувала транзит російського газу – слабкі, оскільки вони засновані на доходах, які Україна отримує від транзиту, і на побоюваннях щодо доступності та ціни газу. Перше занепокоєння перебільшено. Хоча зараз Україна отримує від транзиту близько 800 мільйонів доларів на рік, це не враховує витрати на експлуатацію системи. Враховуючи тарифну методологію (у стилі ЄС), яку використовує Україна, фактична фінансова вигода набагато менша і у контексті економіки України відносно незначна і становить 0,46% ВВП.

Побоювання щодо заміни українського транзитного газу так само перебільшені. Країни, які зараз залежать від українського транзиту, можуть легко отримати газ для заміщення, особливо зріджений. Збільшення виробництва зрідженого газу у США та Канаді лише у 2025-2026 роках більш ніж замінить російський газ, який наразі транзитується через Україну.

Аргумент про те, що припинення транзиту призведе до значного підвищення цін на газ у Європі, також викликає сумніви. Газовий ринок ЄС зараз стабілізувався і повернувся до довоєнного цінового діапазону, а український транзит забезпечує лише 4% загального європейського попиту.

То чому ж варто продовжувати транзит після закінчення терміну чинності угоди, якщо український транзитний газ може бути економічно замінений газом, який не видобувається в Росії? У випадку зі Словаччиною і меншою мірою з Австрією тут можуть мати місце суто фінансові міркування. Припинення українського транзиту може сильно вдарити по Словаччині, оскільки більша частина українського транзитного газу також проходить через цю країну шляхом трубопровідної системи Eustream. Однак Eustream має контракт з «Газпромом» за принципом «відправляй або плати», розрахований до 2028 року, який зобов’язує «Газпром» платити навіть у разі відсутності транзиту (хоча форс-мажорні обставини можуть бути виправданням невиконання зобов’язань). Економічні збитки Австрії, ймовірно, менші, оскільки вона також отримує доходи від неросійського газу, що проходить транзитом через її вузол у Баумгартені.

Утім агресія Росії і потенційна можливість переростання війни в конфлікт НАТО-Росія або ЄС-Росія підкреслюють необхідність європейської єдності та солідарності, особливо у скороченні експортних доходів агресора. Мільярди доларів доходів від газу від країн НАТО та ЄС не повинні використовуватися для підживлення військового потенціалу Росії. Фактично ЄС зараз розглядає можливість повної заборони імпорту російського зрідженого газу.

Більше того, залежність від російського трубопровідного газу дає Росії непотрібні політичні важелі і створює роз’єднаність серед країн-членів ЄС, послаблюючи загальну реакцію Заходу на російську агресію. Припинення транзиту через Україну після 2024 року підвищить енергетичну безпеку регіону та зменшить експортні доходи Росії з мінімальними перебоями у постачанні газу.

Український уряд може зіткнутися з політичним тиском з боку деяких країн-членів ЄС із вимогою зберегти транзит газу з РФ, з угодою чи без нього. Щоб протистояти цьому тиску, Сполученим Штатам варто: (1) відмовити своїх союзників по ЄС від продовження імпорту російського газу через Україну та (2) закликати Україну протистояти цьому тиску, а також спонукати ЄС підтримати Україну в її позиції.