На думку Міхаеля Амбюля, переговорний процес міг би складатися із трьох етапів: по-перше, двостороння угода між Україною та Росією, яка, на відміну від «Мінська-2», містить чіткі правила на випадок порушення домовленостей. Другий, окремий договір має встановити гарантії безпеки Україні від країн Заходу, які мають утримати Росію від нового нападу. А у третій частині має бути розроблена нова архітектура європейської безпеки, до якої включена і Росія, свого роду «Гельсінкі-2».

Міхаель Амбюль, колишній державний секретар у міністерстві закордонних справ та фінансів Швейцарії, професор Швейцарської вищої технічної школи Цюриха, керівник консалтингової компанії з ведення переговорів, посередник у вірмено-турецьких та американо-іранських конфліктах в інтерв’ю швейцарському виданню Neue Zürcher Zeitung заявив, що український саміт миру у Бюргенштоку є дуже перспективним і його батьківщина може відіграти вирішальну роль у мирному процесі. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

Neue Zürcher Zeitung: Пане Амбюль, президент України Володимир Зеленський особисто просуває український саміт у Бюргенштоку. Представників Росії туди не запрошували. Невже конференція уже приречена на провал?

Міхаель Амбюль: Ні. Є сенс скликати конференцію, щоб обговорити, як можна розпочати процес вирішення конфлікту. Швейцарія має можливість продемонструвати, що може відігравати роль у міжнародному посередництві та здатна провести конференцію високого рівня бездоганно в організаційному та логістичному аспектах.

Neue Zürcher Zeitung: Чи може Швейцарія вийти за межі своєї ролі – щедрої та гостинної країни?

Міхаель Амбюль: Звісно. Центральне завдання полягає у формуванні порядку денного. Якщо на Бюргенштоку вдасться скласти розумний порядок денний, якщо можна буде також обговорити важливі питання та гарантувати справедливу дискусію, то багато чого вдасться досягти. Наша дипломатія могла б показати світові, що Швейцарія хоче й надалі відігравати конструктивну роль у запланованому процесі.

Neue Zürcher Zeitung: І як досягти успіху?

Міхаель Амбюль: Коли Швейцарія переконає найважливіших гравців, що вона більше, ніж просто хороший готельєр. Якщо вона зможе подати узгоджені й творчі рішення, які сприяють «мирному співіснуванню народів» – як це сформульовано у статті про зовнішню політику нашої конституції.

Neue Zürcher Zeitung: Хіба це не надто далекосяжно?

Міхаель Амбюль: Звісно, ​​це виклик. З одного боку, конфлікт здається майже нерозв’язним, а з іншого боку, крім двох сторін, що воюють, присутні численні актори з важливими та корисливими інтересами.

Neue Zürcher Zeitung: Багато держав не хочуть ставити під загрозу свої економічні відносини із Росією?

Міхаель Амбюль: Це вірно. Проте, Швейцарії варто подумати, яку роль вона хотіла б грати на етапі після Бюргенштока і які пропозиції вона могла б внести, за необхідності, разом з іншими партнерами. Чи то з процедурної чи змістовної точки зору.

Neue Zürcher Zeitung: Віола Амхерд, міністерка оборони Швейцарії нещодавно заявила, що саміт буде присвячений чотирьом темам: гуманітарна безпека, ядерна безпека, свобода судноплавства та продовольча безпека. Хіба це не обмежена мета для мирної конференції?

Міхаель Амбюль: Насамперед, це не справжня мирна конференція; умови для цього не створено: Росії немає. Однак конференція є частиною процесу, який включає як технічні елементи, такі як ядерна безпека або свобода судноплавства, так і політичні елементи вищого рівня, що стосуються закінчення війни. Зустріч у Бюргенштоку – це підготовча конференція, яка може допомогти центральним дійовим особам – тим, хто позитивно впливає, і тим, хто має руйнівний потенціал – отримати більше чіткості щодо конфлікту.

Neue Zürcher Zeitung: В якому сенсі?

Міхаель Амбюль: Конференція є частиною цього процесу, який вже розпочато в інших місцях, хоча й з акцентом на конкретні теми: наприклад, угоду про зерно, укладену у Стамбулі, або конференцію з реконструкції в Лугано. З поточної точки зору було б успіхом, якби можна було обговорити зближення цілей тих, хто не бере участі безпосередньо.

Neue Zürcher Zeitung: Вони дипломатично натякають на те, що не усі країни мають однакові інтереси у цій війні?

Міхаель Амбюль: Так, сусідні латиші, литовці, естонці та поляки зі зрозумілих причин хочуть, щоб Україна перемогла. З іншого боку, німці, французи та американці, ймовірно, будуть раді, якщо росіяни не переможуть. А є ще й ті країни, для яких на першому плані стоять лише відносини із Росією.

Neue Zürcher Zeitung: Припустімо, зближення позицій справді відбувається. Яким буде найменший спільний знаменник, про який учасники саміту мають домовитись?

Міхаель Амбюль: Було б корисно, якби і Росія, і Україна, незважаючи на усі свої розбіжності, дійшли усвідомлення того, що рано чи пізно доведеться провести політичні переговори про закінчення війни. У будь-якому випадку, урочистих європейських заяв про підтримку «стільки, скільки потрібно» поки що недостатньо, щоб перемогти Росію. Через високі втрати подібні гасла здаються цинічними. Було б важливим дати реалістичну оцінку ситуації.

Neue Zürcher Zeitung: Якою ви бачите реальну оцінку ситуації?

Міхаель Амбюль: Звісно, ​​це непросто, оскільки потребує прогнозування майбутнього. Але якщо ви відмовитеся від цього і задовольняєтеся гаслами на кшталт «Ми впораємося», ви опосередковано займаєтесь прогнозуванням. Це означає, що ви робите ставку, яку можете легко програти. Зрештою, за це платять тисячі людей, яким доводиться віддати свої життя на війні.

Neue Zürcher Zeitung: Якими можуть бути конкретні переговори?

Міхаель Амбюль: Переговорний процес міг би складатися із трьох частин: по-перше, двостороння угода між Україною та Росією, яка, на відміну від «Мінська-2», містить чіткі правила на випадок порушення домовленостей. Угода «Мінськ-2» провалилася. Найважливіші цілі — припинення війни, що вирує на сході України з 2014 року, та політичне врегулювання конфлікту — не було досягнуто. Саме тому необхідні чіткі правила, які визначають, які наслідки мають очікувати сторони у разі порушення угоди. Однак, ймовірно, доведеться обговорити ще більш проблемні питання.

Neue Zürcher Zeitung: Що Ви маєте на увазі? Що Україна відмовляється від територій, де проживало російськомовне неселення? Від Криму і Донбасу?

Міхаель Амбюль: Якщо миру не буде, то Росія винесе на обговорення ці питання, а також питання членства України в НАТО. Важко уявити, щоб Москва погодилася на угоду, в якій чітко не прописано нейтралітету України. Є цікава паралель із Австрією. У Московському меморандумі 1955 року Росія погодилася вийти з Відня лише за умови, що Австрія зобов’язується дотримуватися вічного нейтралітету, «як це практикується Швейцарією».

Neue Zürcher Zeitung:  І як виглядатимуть дві інші частини переговорного процесу?

Міхаель Амбюль: Другий, окремий договір має встановити гарантії безпеки між Заходом та Україною, які будуть стримуючими, тобто достатніми, щоб утримати Росію від нового нападу. А у третій частині має бути розроблена нова архітектура європейської безпеки, до якої включена і Росія, свого роду «Гельсінкі-2». Можливо, такі обговорення могли б відбутися у Берні.

Neue Zürcher Zeitung: У Гельсінській угоді 1975 року держави, які її підписали, заявили, що поважатимуть кордон Росії з Фінляндією і вирішуватимуть суперечки мирним шляхом. Що ви маєте на увазі під «Гельсінкі-2»?

Міхаель Амбюль:  Це буде пеша конференція, яка враховує нові реалії у світі після падіння Берлінського муру. Що стосується місця проведення, Гельсінкі, можливо, більше не буде слушним варіантом, оскільки Фінляндія тепер є членом НАТО. У такому разі Берн міг би взяти на себе цю роль. Швейцарія цілком могла б організувати таку безпекову конференцію. Вона не належить до жодного альянсу, не перебуває ні в НАТО, ні в ЄС і є незалежною. Крім того, в країні існує професійна дипломатія, а завдяки Женевським центрам та численним чудовим університетським інститутам вона може запропонувати безліч ноу-хау у питаннях миру та безпеки.

Neue Zürcher Zeitung: Чи не буде це надто багато для маленької держави Швейцарії?

Міхаель Амбюль:  Швейцарія, можливо, не має інструментів погроз й тиску на основних гравців, але під час нашого членства в ОБСЄ, ми здобули репутацію активного, неідеологізованого та надійного партнера – і це чогось варте.

Neue Zürcher Zeitung: І чого можуть досягти такі переговори у Берні?

Міхаель Амбюль: Європа терміново потребує нової архітектури миру та безпеки – порядку, який забезпечить безпеку, засновану на співпраці. Звісно, ​​Швейцарія не може скликати таку конференцію з власної ініціативи. Їй доведеться заздалегідь знайти однодумців, які готові провести науково-підготовчу роботу та вирішальні дипломатично-процедурні кроки. Насправді, відповідальність за це могла б нести Організація з безпеки та співробітництва в Європі, але, на жаль, ОБСЄ нині нефункціональна і навряд чи здатна впоратися з цим завданням.

Neue Zürcher Zeitung: Бойові дії в Україні тривають. Коли мають проводитись такі обговорення?

Міхаель Амбюль: Гарне питання. До чи після закінчення війни? Три раніше згадані частини не обов’язково мають бути послідовними. Частину 1 (угоду між Києвом та Москвою) та частину 2 (гарантії безпеки) доведеться обговорювати паралельно. Можна також розглянути питання, чи не варто розглядати Частину 3 (переформулювання архітектури європейської безпеки) у вирішенні конфлікту. Обговорення нової концепції безпеки може допомогти сторонам, що воюють, зберегти обличчя і, таким чином, збільшити шанси на те, що вони погодяться на угоду, спрямовану на припинення війни. Насправді, обидві сторони підпишуть таку угоду лише у тому випадку, якщо зможуть зберегти обличчя.

Neue Zürcher Zeitung: Чи може Швейцарія узяти на себе роль чесного посередника? Росія дала зрозуміти, що більше не вважає цю країну нейтральною.

Міхаель Амбюль: Нереалістично вимагати, щоб конституційна держава Швейцарія не засуджувала нападу на іншу європейську державу лише тому, що це може знизити її шанси на посередництво. Швейцарія стоїть на боці закону, міжнародного права, яке вона підтримує та захищає. Така держава зрештою має більше шансів взяти на себе роль справедливого посередника, ніж держава, яка ігнорує міжнародне право.