За словами Святослава Шевчука, українцям у Німеччині доводиться працювати у 3-4 рази більше, аніж корінним жителям, щоб довести свою спроможність, повноцінно інтегруватись у суспільство та витримати надзвичайно сильну конкуренцію

Сьогодні майбутнє Європи залежить від того, чи зможе Україна вистояти та зупинити неоколоніальну війну, розв’язану Росією. Про це заявив Святослав Шевчук, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький та Глава Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) в інтерв’ю польському виданню еКАІ після візиту до Мюнхена (Німеччина). Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

еКАІ: У Мюнхені завершилося чергове засідання Постійного Синоду Української Греко-Католицької Церкви. Архиєпископе, яка була найважливіша тема зустрічі?

Святослав Шевчук: Дві події були найважливішими у Мюнхені. Першим було чергове засідання Постійного Синоду нашої Церкви, який є дуже важливим органом управління. Ми приїхали на запрошення єпископа Богдана Дзюраха, який очолює Апостольський екзархат Німеччини та Скандинавії та є членом Постійного Синоду. Слухали доповідь про стан справ в Екзархаті. Ми мали нагоду зустрітися з вірними українськими лідерами та головами українських організацій з усієї Німеччини. Ми провели зустрічі з міською владою Мюнхена та міністром європейських і міжнародних справ Баварії Еріком Бейсвенгером у канцелярії уряду Баварії. У рамках роботи Постійного Синоду також дуже важливо прислухатися до місцевої Церкви. Другою подією стало святкування 65-річчя заснування першої структури для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії – нашого екзархату. Він був заснований у 1959 році, зокрема для тих українців, які приїхали до Баварії після Другої світової війни. Ми повинні пам’ятати, що присутність нашої Церкви у Німеччині є набагато давнішою. Усі ми пам’ятаємо блаженного священномученика Петра Вергуна (1890-1957 роки), який з 1927 року був душпастирем греко-католицької української еміграції у Німеччині, а у 1940 році став апостольським візитатором. У 1945 році він був заарештований радянською владою, засуджений до семи років таборів і помер на засланні.

еКАІ: І який у Вас настрій?

Святослав Шевчук: Ми дуже ретельно готувалися до кожної зустрічі. Ми зрозуміли кілька дуже важливих речей. Перше: 60% громадян Німеччини вважають, що їх уряд і держава недостатньо допомагають Україні. Це дуже важливий показник. З одного боку, ми бачимо, що у Німеччині відбулася певна зміна мислення на рівні державної та федеральної влади, що вони змінюють підхід до війни. Вони дедалі активніше допомагають Україні у військовому аспекті. Але ще є великий відсоток німців, які вважають, що цього недостатньо, що дуже дивує. Ми зіткнулися із явищем стихійних протестів проти недостатньої підтримки української влади та України. З іншого боку, організовано збір палива для потреб української армії. За цим стоять звичайні люди, які об’єднуються у різні типи неурядових організацій для підтримки України, адже розуміють, що сьогодні майбутнє Європи, включно із Німеччиною, залежить від того, чи зможе Україна вистояти і зупинити цю неоколоніальну війну, яка веде Росія. Стосовно внутрішньополітичної ситуації також цікаво, що досі відчувається вплив ультраправих радикалів, які, особливо у східних землях Німеччини, отримують високий відсоток підтримки на виборах. Вони настільки небезпечні, що навіть Єпископська конференція Німеччини зазначила, що християни не можуть голосувати за ультраправі партії, оскільки вони майже заборонені. За вироком суду, один із лідерів був визнаний таким, що фактично поширював нацистську ідеологію. Я помітив, що німецьке суспільство неоднорідне. Ми відчували, що симпатія до України зростає. Нам було цікаво, як сама Баварія сприймає нашу країну та її потреби з місцевого боку. Ми дізналися, що як тільки почалася війна в Україні, не чекаючи рішення федерального уряду, уряд Баварії виділив 5 мільйонів євро на підтримку України. Сама Баварія прийняла на той час понад 150 000 українців. Сьогодні ми знаємо, що загальна кількість українців, яких приймає Німеччина, становить понад 1 мільйон. Для порівняння, перед початком війни у Німеччині проживало приблизно 200 000 українців.

еКАІ: Більшість українців живе у німецьких родинах…

Святослав Шевчук: Варто підкреслити, що 70% українців живуть сім’ями. Німці не тільки відкрили свої гаманці, не тільки почали думати, як підтримати Україну політично та гуманітарно, але вони відкрили свої домівки та серця для українських біженців. Звісно, ​​частина українців досі живе у таборах для біженців і їхня ситуація досить делікатна і залишає бажати кращого. Проте більшість із них досі живуть із сім’ями. Як ми чули, ніхто з німців, які прийняли українців, не думає про  їх вигнання.

еКАІ: Більшість – жінки та діти…

Святослав Шевчук: Баварія бачить і розуміє, що значна частина цих біженців – жінки та діти. Важливо, що ми обговорили різні механізми співпраці нашого екзархату з німецькою державою, щоб допомогти жінкам і дітям краще інтегруватися у німецьке суспільство. Ми з’ясували, що 20% українських жінок уже працюють. Це означає, що вони не користуються соціальною допомогою. Держава також хоче зробити все, щоб створити дитячі садочки для українців. Тоді мами зможуть залишити там дітей і піти на роботу. Вони дійсно хочуть працювати і вважають, що вміння заробляти гроші є важливою частиною їх особистої гідності. Німці це бачать і цінують високий рівень культури та поваги до закону серед українців. Українці прекрасно розуміють, що їм потрібно інтегруватися у суспільство ФРН. Я чув від багатьох людей, що бути українцем у Німеччині означає бути найкращим у різних сферах життя, щоб суспільство сприйняло їх. Щоб до вас ставилися із повагою, ви повинні бути, наприклад, найкращим студентом. Якщо ти працівник, ти маєш бути найкращим працівником, тоді тебе будуть поважати. Якщо ви бізнесмен, ви повинні бути провідним, успішним бізнесменом, щоб місцевий бізнес, компанія чи бізнес-асоціація прийняли вас як свого. Тобто сьогодні українцям доводиться працювати у 3-4 рази більше, щоб довести свою спроможність, аніж тим, хто тут народився чи розпочав свій бізнес раніше. Тому сьогодні, наприклад, для того, щоб повноцінно увійти у суспільство, ви повинні витримати надзвичайно сильну конкуренцію. Українці роблять це гідно. Тож справді бути українцем у Німеччині сьогодні означає бути найкращим у всіх вимірах повсякденної діяльності. Сьогодні українці потребують чіткого сигналу, що хтось про них дбає, хтось за них заступається, особливо перед німецькою державою, і тут Церква є надзвичайно важливим простором для їх адаптації та простором для допомоги.

еКАІ: Під час обговорень на Синоді було наголошено «так» інтеграції та «ні» асиміляції?

Святослав Шевчук: Абсолютно вірно. Цю тезу ми повторювали знову і знову. Під час розмов з місцевою владою вони запевнили, що зроблять усе, щоб українці зберегли свою культуру. Ми навіть чули, що у деяких містах Німеччини влада готова створювати українські школи чи класи з українською мовою навчання, чи принаймні викладати українською мовою. Це означає, що німецька держава готова інвестувати у збереження культурної та національної ідентичності українців. Але є ще одна річ. Ми помітили, що наша Церква є справді простором для збереження української ідентичності. Багато людей казали, що більшість українців спілкуються російською мовою. Але коли вони приходять до наших громад, до наших парафій, то вивчають українську мову, її культуру, тобто вивчають те, чого вони не отримали на батьківщині. Наприклад, нашу зустріч з молоддю вела дівчина з міста Суми, розташованого на північному сході України на кордоні з Росією, яка є переважно російськомовною територією. Вона дуже гарно розмовляла українською мовою і є редактором українських журналів. В Екзархаті ми також спілкувалися з нашими священиками, українською громадою та молодіжними лідерами, щоб створити інклюзивні громади, які б дозволили навіть тим, хто розмовляє російською мовою чи належить до Московського патріархату, повноцінно долучались до української громади Німеччини.

еКАІ: Наскільки Німеччина усвідомлює потребу у подальшій допомозі, не лише військовій, але й гуманітарній, наприклад, у контексті великих руйнувань в енергетичній системі?

Святослав Шевчук: Енергосистема України зруйнована. Наше становище набагато гірше, ніж взимку першого року війни. Лише у 2022 році було знищено 50% нашого енергетичного сектору. Зараз його продовжують систематично знищувати. Під час наших зустрічей ми дійсно відчули, що німецька держава, різні організації та прості люди хочуть допомогти нам у цьому питанні. Наприклад, вони допомагають Україні будувати малі теплоелектростанції, які певною мірою можуть допомогти нам виробляти енергію. Крім того, енергетика настільки пов’язана з європейською енергосистемою, що у випадку критичного дефіциту електроенергії Україна може брати електроенергію з європейської енергосистеми. На це, звичайно, є взаємна згода усіх європейських країн, зокрема і Німеччини.

еКАІ: А як же гуманітарна допомога: продукти харчування, ліки, одяг тощо?

Святослав Шевчук: Гуманітарна допомога є і буде продовжуватися. Звісно, ​​не у таких масштабах, як у разі стихійних лих чи у перші місяці війни. Давно позаду перший рік війни та стихійна допомога того часу. Зараз ми усі разом працюємо над системною та стабільною логістикою, щоб забезпечити Україну саме тим, що їй найбільше потрібно. Ми сказали, що є дві речі, які найбільше потрібні. Перша потреба – це продовольство, тому що сьогодні у нас близько 7 мільйонів людей, яких потрібно нагодувати. Друга велика проблема – освіта. 200 000 дітей в Україні сьогодні не мають можливості отримати нормальну освіту. Діти, які номінально навчаються у третьому або четвертому класі, не вміють читати і писати. Це не лише соціальна проблема, але й гуманітарна. Ми також говорили про те, як можемо їх підтримати, навіть врятувати від неписьменності. Що можна зробити, аби українські діти були нарівні з однолітками з Європейського Союзу, як їм отримати освіту, необхідну для інтеграції у високотехнологічне суспільство.

еКАІ: Однією з важливих тем зустрічі було створення єпархії УКГЦ для Німеччини та Скандинавії. Чому це так важливо?

Святослав Шевчук: Структура, яка була організована 65 років тому, більше не є абсолютно необхідною для забезпечення інструментів душпастирства. Це означає, що наш владика, як глава Апостольського екзархату, має статус гостя, а не повноправного члена Єпископської конференції Німеччини. Щоб десь організувати душпастирство, священик має бути включений до системи утримання духовенства в рамках загального церковного податку, який сплачують католики. У Німеччині для нашої діяльності потрібна чітка згода католицького єпископа. Таким чином, більшість нашого духовенства переважно підпорядковується римо-католицьким ординаріям, ніж своєму єпископу. Зараз ми маємо ситуацію, коли українці, які працюють у Німеччині, дуже охоче сплачують церковний податок, навіть набагато охочіше, ніж німецькі католики. Нам потрібні нові парафії, а правового механізму для цього немає. Крім того, наші громади розкидані на величезних територіях і зараз у нас дуже не вистачає священиків. Ми можемо візуалізувати нашу ситуацію цифрами: ми маємо 107 парафій, 49 священиків, 3 диякони та 7 монахинь у Німеччині. Цього далеко не достатньо. Тому ми підняли таку делікатну тему у розмові з нашими німецькими братами-єпископами. Є велика потреба, щоб екзархат став повноцінною єпархією, тобто з усіма правами члена Єпископської конференції Німеччини. Тому наш Синод у вересні 2023 року у Римі ухвалив рішення і передав його Святішому Отцю. Про це ми також говорили з німецькими єпископами, які були з нами в Україні і зараз під час нашого візиту. Ми відчули повне розуміння нашої ситуації. Оскільки Німеччина має три різні конкордати зі Святим Престолом, створення нової церковної структури є не лише внутрішньоцерковним, але й державним питанням. Конкордат – це міждержавна угода між Ватиканом і різними федеральними землями Німеччини, тому над цим питанням потрібно працювати кожній стороні. Ми навіть публічно заявляли, що наша Церква дійсно потребує цього, щоб відповісти на поточні душпастирські потреби. Тому під час святкування 65-річчя екзархату я сказав, що ця форма уже трохи застаріла. Я нагадав, що після Другої світової війни Папа Іван XXIII створив три екзархати в Європі для повоєнної української громади у Франції та країнах Бенілюксу, Великобританії та Німеччини. Я нагадав німецьким єпископам, що у січні 2013 року Папа Бенедикт XVI прирівняв екзархати у Великій Британії та Франції до рангу єпархій.