В останній щорічній доповіді Ради Безпеки ООН про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, йдеться, що в Україні було зареєстровано 85 випадків сексуального насильства, у яких постраждали 52 чоловіки, 31 жінка, одна дівчинка та один хлопчик. Зокрема, 39 військовополонених чоловіків із 60 стали жертвами сексуального насильства під час утримання під вартою в Росії

Через годину після арешту російськими силовиками, менеджеру ферми Роману Шаповаленко загрожували зґвалтуванням. 25 серпня 2022 року, після Дня незалежності України, він повідомив, що троє озброєних співробітників Федеральної служби безпеки (ФСБ) в масках увірвалися до його будинку у Херсоні, яке на той час було окуповано російськими військами. Про це йдеться у спеціальному репортажі CNN, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Вони вивернули його будинок навиворіт у пошуках компрометуючих доказів. Їм було достатньо повідомлення у телефоні Шаповаленка, в якому російські солдати називалися «орками» — насмішкувате відсилання до сил зла у книгах Дж. Р. Р. Толкієна та популярна українська образа російської армії. Він сказав, що його зв’язали, зав’язали очі і заштовхали до машини без розпізнавальних знаків.

Протягом кількох днів його неодноразово били струмом біля геніталій, загрожували зґвалтуванням скляною пляшкою і навіть змушували повірити, що його можна стерилізувати.

«Здається, вони мали фетиш на геніталіях. Іноді двері відчинялися, і вони говорили: «Ми збираємося вийняти палиці та всіх тут зґвалтувати», — розповідає 39-річний Шаповаленко.

Слушно описуючи наочні подробиці свого жахливого досвіду, Шаповаленко іноді зупинявся і нервово сміявся. Він сказав, що почуття гумору допомагає у відновленні, яке, як він знає, буде довгим. Росіяни, за його словами, це ненавиділи. «Я пожартував, і це їм не сподобалося. Мене за це вдарили».

Досвід сексуального насильства Шаповаленка з боку російських збройних сил поширений серед українців, включаючи цивільних осіб та солдатів, які були затримані з того часу, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення понад два роки тому.

Спостерігачі за дотриманням прав людини уже давно повідомляють про нестримне застосування сексуального насильства з боку російської поліції та спецслужб щодо ув’язнених та затриманих у Росії. Тепер здається, що Росія експортує цю практику до окупованої України.

Лише небагато чоловіків публічно розповіли про свої випробування, але українські прокурори та правозахисні організації кажуть, що жертви-чоловіки становлять дедалі більшу частку справ. Злочини часто залишаються непоміченими через пов’язану з ними стигматизацію та сором. В останній щорічній доповіді Ради Безпеки ООН про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, йдеться, що у 2023 році в Україні було зареєстровано 85 випадків сексуального насильства, у яких постраждали 52 чоловіки, 31 жінка, одна дівчинка та один хлопчик. В окремому звіті представників ООН з прав людини, які опитали 60 українських військовополонених чоловічої статі після їхнього звільнення, встановлено, що 39 із них стали жертвами сексуального насильства під час утримання під вартою в Росії.

CNN опитав чотирьох чоловіків, що вижили, двох особисто і двох по телефону, і отримав свідчення ще від двох, які утримувалися російськими підрозділами у п’яти українських регіонах, окупованих або анексованих Москвою: Херсон, Донецьк, Запоріжжя, Харків і Крим. Усі вони розповіли про те, що їх піддавали примусовому оголенню, катуванням геніталій електричним струмом (найчастіше проводами від радянського військового польового телефону ТА-57, відомого як «Тапік») та погроз зґвалтуванням.

Їхні свідчення збігалися зі справами, задокументованими обласними прокурорами у Києві, Херсоні та Харкові, і були підтверджені свідками, які перебувають у тих самих слідчих ізоляторах у Харкові та Херсоні.

У сукупності їхньої історії відображають те, що прокурори називають систематичним застосуванням Росією сексуального насильства на окупованих територіях у рамках зусиль щодо примусу українського народу до підпорядкування.

«Ми бачимо це знову і знову у різних регіонах, що знаходяться під окупацією. Вони використовують один і той самий метод скоєння сексуального насильства, один і той же метод приниження, один і той же метод, як вони пояснюють це своїм жертвам», — розповідає Ганна Сосонська, український прокурор та виконувач обов’язків начальника відділу сексуального насильства під час війни в Офісі Генерального прокурора України.

Вона заявила, що йдеться про значну кількість задокументованих злочинів з боку російських військовослужбовців, включаючи примусове оголення, каліцтва на статевих органах, зґвалтування і сексуальне насильство.

«Особливо з використанням електричного струму на геніталіях – це перше місце у списку», – підкреслює Сосонська.

«Вони усі сміялись»

Роман Черненко повідомив, що провів сім місяців у «карцері» в’язниці в окупованому місті Оленівка на сході Донецької області після того, як його захопили російські війська. 29-річний офіцер розвідки українських збройних сил, який носить позивний «Омен», розповів, що його катували тричі на день, щодня протягом чотирьох місяців.

«Тапік — це військовий телефон із двома проводами. Один підключений до ваших яєць, інший – до вашого пальця, і вони просто продовжують збільшувати струм, поки людина не скаже їм, що потрібно», – розповідає «Омен».

На його думку, у тортурах брали участь співробітники російського ГРУ, Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) та ФСБ, головного розвідувального управління Росії.

Черненка звільнили в рамках обміну полоненими у січні 2024 року і він досі відновлюється після цього випробування. Думки про наречену та матір дали йому сили пережити полон.

«Вони сміялися, коли мене катували… казали, що мою матір трахають чеченці. Мене двічі водили на розстріл, загрожували зґвалтуванням», – згадує Черненко.

CNN звернувся до Міноборони, МВС, ФСБ, Росгвардії та військової розвідки, відомої як ГРУ, за коментарями щодо звинувачень у сексуальному насильстві у конкретних місцях тримання під вартою, але не отримав жодної відповіді.

Згвалтування та сексуальне насильство заборонені Женевськими конвенціями – склепінням міжнародних законів, які регулюють ведення збройного конфлікту – і можуть бути воєнним злочином. Відповідно до міжнародного права, імітація страти вважається формою тортур.

Згідно із Римським статутом Міжнародного кримінального суду (МКС), скоєння згвалтування та сексуального насильства систематичним чи широкомасштабним чином вважається злочином проти людяності.

На думку українських прокурорів, які розслідують сексуальне насильство та насильство в умовах конфлікту, усі наявні докази вказують на те, що це навмисна тактика, частина способу дій Росії в Україні.

«Це у кожному регіоні, який був під окупацією. Скрізь, де були російські війська, ми спостерігаємо випадки сексуального і гендерного насильства. Суть у тому, що це російська політика», — вважає Сосонська.

Станом на початок травня 2024 року, в Україні офіційно зафіксовано 293 випадки сексуального насильства, проте Сосонська заявила, що неможливо оцінити реальну кількість скоєних злочинів, особливо на окупованих територіях, які залишаються недоступними для її слідчих та прокурорів.

За даними українського омбудсмена, близько 37 000 українських громадян вважаються зниклими безвісти, тисячі з яких, як вважають, утримуються в російських в’язницях і їм загрожують тортури та сексуальне насильство.

Але реальні масштаби сексуального насильства, скоєного під час війни, можливо, ніколи не стануть відомими. Лише невелика частина жертв схильна заявляти про себе, і, за даними ООН, це особливо вірно для чоловіків, деякі з яких спочатку можуть не усвідомлювати те, що сталося з ними.

Деякі чоловіки-жертви сексуального насильства натомість можуть описувати те, що з ними сталося, як «тортури». Ця відмінність, пояснила Сосонська, важлива для будь-яких майбутніх судових справ та воєнних трибуналів. Її офіс також намагається донести до громадськості той факт, що чоловіки можуть стати жертвами сексуального насильства – що за словами Сосонської, можливо, досі не до кінця зрозуміло.

Ганна Микитенко, яка очолює українську команду у міжнародній юридичній некомерційній організації Global Rights Compliance (GRC), заявила, що українські свідки та жертви сексуального насильства зазначали, що російські військові сказали їм, що це «покарання».

«У кількох селах на півдні ми чули, як свідки і ті, хто вижив, говорили, що російські військовослужбовці увійшли, окупували село, а потім спеціально шукали дружин українських солдатів, їхніх матерів чи сестер», — пояснює Микитенко.

GRC виступає керівником Консультативної групи зі злісних злочинів — ініціативи, висунутої Європейським Союзом, Сполученими Штатами та Великобританією з метою надання Україні допомоги у розслідуванні та судовому переслідуванні жорстоких злочинів.

«Хоча більшість випадків сексуальних злочинів, пов’язаних з конфліктом, які були зареєстровані і розслідувані раніше під час війни, стосувалися жінок, багато з нещодавно зареєстрованих випадків стосувалися жертв-чоловіків, особливо чоловіків, які перебувають у полоні. Сексуальні злочини досить поширені у місцях тримання під вартою, і військовополоненим чи цивільним особам дуже часто загрожують згвалтуванням чи різними видами сексуального насильства, це майже нормально для російських та пов’язаних із Росією збройних сил», – наголошує Микитенко.

«Системний підхід»

В офісі українського омбудсмена повідомили CNN, що, на їхню думку, російські збройні сили та Міністерство оборони, а також Федеральна служба виконання покарань є російськими урядовими органами, які офіційно відповідають за те, що відбувається у місцях тримання під вартою.

Проте, за словами омбудсмена та служби військової розвідки України, саме Росгвардія – воєнізований підрозділ поліції, створений для підтримки порядку в окупованих регіонах України – та ФСБ, зважаючи на все, керують кампанією тортур та сексуального насильства проти українського народу.

З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, ФСБ відкрила кілька регіональних відділень на окупованій Україні для вербування агентів та збору розвідданих. Згідно з офіційною організаційною схемою, опублікованою на сайті ФСБ, управління ФСБ є у самопроголошених «Донецькій та Луганській народних республіках», у Криму, а також в окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей.

Тим часом, співробітники Росгвардії, частини російського апарату безпеки, яка безпосередньо підпорядковується президенту Росії Володимиру Путіну, працюють разом з російськими військовими, щоб затримувати активістів, придушувати протести і поширювати терор серед цивільного населення на окупованих територіях.

СБУ вдалося вистежити кількох співробітників Росгвардії та ФСБ, які були або безпосередніми виконавцями, або посібниками сексуального насильства над людьми, які перебувають під вартою.

СБУ та обласна прокуратура України у Херсоні назвали Олександра Науменка, заступника голови Росгвардії по Ростовській області, підозрюваним у десятках справ. У травні 2023 року українська влада заявила, що він відповідав за нагляд за слідчим ізолятором у Херсоні під час окупації і особисто віддавав накази про сексуальні тортури кількох жертв, яких вдарили струмом біля геніталій.

У повідомленні про підозру щодо Науменка, юридичний документ, з яким ознайомився CNN, стверджується, що його підлеглі та інші військовослужбовці російських збройних сил діяли безпосередньо за його наказом, коли піддали сексуальному насильству щонайменше 17 жертв.

Двоє інших співробітників Росгвардії – Олександра Чиленгірова та Єгора Бондаренкова – також звинувачують у тортурах, зокрема у завданні ударів струмом щонайменше 24 жертвам в геніталії в іншому ізоляторі Херсона.

Співробітника Управління захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом ФСБ Дмитра Лайкова звинувачують у керівництві генітальною карою на електричному стільці затриманого громадянина України у відділенні поліції в окупованому місті Нова Каховка.

За даними прокуратури Херсона, усім чотирьом чоловікам висунуті звинувачення, і їхні справи наразі розглядаються у суді. Їхнє місцезнаходження невідоме.

Українські чиновники кажуть, що вистежити окремих осіб, які вчинили злочин сексуального насильства, складно, але можливо. Станом на початок травня 2024 року, українська прокуратура висунула офіційні звинувачення 42 російським офіцерам і винесла вироки п’яти людям. За даними прокуратури, усі судові процеси проходили заочно.

Сосонська розповіла CNN, що кожного місяця до її справи додається кілька справ і розслідування просувається. Проте ніхто із підозрюваних злочинців не перебуває під вартою в Україні.

Олексій Бутенко, прокурор Херсонської обласної прокуратури не сумнівається у тому, що сексуальне насильство було частиною стратегії Росії щодо підпорядкування українського народу у Херсоні та «руйнування української національної ідентичності».

«Ми можемо говорити про системний підхід: 17 чоловіків були ідентифіковані як жертви сексуального насильства в одній камері тортур. Можна сказати, що відповідальність несе керівництво, не лише виконавці, але й керівництво – вони надали дозвіл чи наказ вчинити ці злочини», – наголошує Бутенко.

«Вони веселилися»

Андрій, мешканець Херсона, який утримувався в одному з російських слідчих ізоляторів, досі пам’ятає крики своїх співкамерників понад півтора року після звільнення.

«Нас тримали у підвалі офісної будівлі. Це була маленька кімната, без меблів, ми спали на картоні, а до туалету ходили цебром», – розповів Андрій.

В інтерв’ю CNN у Києві Андрій нервово стискав руки та дивився убік, описуючи, що сталося під час його перебування під вартою. Він попросив змінити його ім’я і не публікувати жодної персональної інформації.

«Мене привели на допит останнім, тож я чув, як їх усіх катували у сусідній кімнаті. Розмов я не чув, тільки крики та стогін. Через ці крики неможливо було спати. Я не знаю, хто цей чоловік і що з ним сталося… його вивели в коридор, де зґвалтували палицею, щоб усі могли його чути та бачити», – згадує із жахом Андрій.

За його словами, погрози зґвалтування та страти на електричному стільці були нормою серед російських силовиків.

«Їм сподобалось. Їм було весело», – заначає Андрій.

Українська прокуратура зафіксувала випадки, коли російські чиновники ґвалтували або намагалися зґвалтувати жертв, використовуючи такі предмети, як кийки, трубку, пляшку, черешок лопати, ціпок та ручку.

Сосонська та її офіс сповнені рішучості притягнути до відповідальності не лише безпосередніх винуватців, але й тих, хто був відповідальним за це – незалежно від того, чи наказали вони це зробити, чи не змогли запобігти.

Її офіс займається переслідуванням окремих осіб, але також збирає докази, які будуть передані міжнародним судам, зокрема Міжнародному кримінальному суду, який переслідує людей за тяжкі злочини, такі як геноцид та воєнні злочини, та Міжнародному Суду (МС), який розглядає справи, які відкриваються проти окремих країн.

МУС уже видав ордер на арешт Путіна та російського дитячого омбудсмена Марії Львової-Бєлової за депортацію українських дітей до Росії. Кремль відкинув ці звинувачення та назвав дії МКС «обурливими».

На думку Сосонської, сексуальне насильство, як і депортація дітей, є частиною того, що вона назвала «кампанією російського геноциду» проти України.

«Це відбувається зараз»

Олексій Сівак здогадався, що росіяни прийшли за ним після того, як схопили його сусіда Шаповаленка, який керував фермою.

39-річний моряк із Херсона допоміг йому розвісити українські прапори навколо свого району на День незалежності України.

Обидва чоловіки були цивільними добровольцями. Шаповаленко роздавав гуманітарку, допомагав людям евакуюватися та ділився інформацією про місцезнаходження російських військ зі знайомими українськими солдатами, а Сівак керував їдальнею, організовував допомогу, роздавав листівки та розвішував плакати та прапори.

«Ми уже знали про ці кімнати тортур; ми знали, що звідти не повертаються. Я пішов рознести суп, попередив людей, яким допомагаю, обірвав усі контакти та прийшов додому чекати на них», — розповів Шаповаленко.

Він додав, що ховатись чи намагатися втекти – це не варіант, заявивши, що російські військові переслідують родичів людей, які їм цікаві.

Його заарештували вісім осіб – четверо у військовій формі та четверо у цивільному одязі у масках. Вони відвезли його до місцевого відділення поліції, а потім передали, як вони сказали, до ФСБ.

Він згадує, як його били та катували електричним струмом від того ж польового телефону, який, за описами, використовувався в інших місцях тримання під вартою.

«Вони називали це «детектором брехні» і, очевидно, розважалися, розкручуючи динамо-машину і питаючи мене: «Хочеш зателефонувати до Зеленського? Спочатку мені одягли затискачі на вуха, били струмом й палицею, штовхали ногами, … потім ці дроти перенесли з моїх вух до статевих органів. Вони казали: «Ми тебе зараз стерилізуємо». Вони хотіли мене принизити. Це очевидно», – підкреслює Шаповаленко.

За словами Сивака, з десятків чоловіків, з якими його тримали, приблизно половина зазнали сексуального насильства.

Він і кілька інших людей, які вижили, сформували неформальну групу підтримки і намагаються привернути увагу до того факту, що чоловіки можуть стати жертвами сексуального насильства. Сівак був присутній на зустрічах із урядовцями та конференціях, на яких ділився своїм досвідом.

Україна готова до тривалого процесу притягнення винних до відповідальності одночасно захищаючи жертв. З початку повномасштабної війни, прокурори Сосонської, а також інші державні службовці та представники місцевих органів влади пройшли спеціальну підготовку за підходами, орієнтованими на жертв, навчившись розпізнавати сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, проводити розслідування та спілкуватися із жертвами.

Деякі навчальні програми були організовані ООН як безпосередня реакція на велику кількість сексуальних злочинів, що сталися під час окупації. Інші проводяться у співпраці з місцевими неурядовими організаціями та групами підтримки жертв. ООН також виступила співавтором лінії психологічної допомоги, спеціально призначеної для чоловіків, які пережили насильство.

На винесення рішення судами та на те, щоб жертви висловилися, можуть знадобитися роки або навіть більше. Деякі жертви сексуального насильства, здійсненого армією боснійських сербів під час боснійської війни на початку 1990-х років, лише зараз заявляють про себе.