Найважливіший урок війни в Україні залишається одним із найстаріших. Два роки тому багато експертів чекали на швидку перемогу Росії, а рік тому були великі надії на тріумфальний літній контрнаступ України. Але, як писав Вільям Шекспір ​​понад 400 років тому, лідерові небезпечно «кричати «Руйнування!» і випускати псів війни»

Коли президент Росії Володимир Путін віддав наказ про вторгнення в Україну у лютому 2022 року, то передбачав швидке захоплення Києва та повалення влади, на кшталт того, що СРСР успішно вдалось реалізувати в Угорщині 1956 року та Чехословаччині 1968 року. Але війна в Україні триває і ніхто не знає, коли і чим вона закінчиться. Про це йдеться в авторській колонці Джозефа Ная, почесного професора Гарвардської школи Кеннеді та колишнього помічника міністра оборони США на сторінках австралійського видання The Strategist, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Якщо розглядати цей конфлікт як «війну за незалежність» України, а не приділяти багато уваги кордонам, то українці уже перемогли. Путін заперечував, що українці є окремою нацією, але його поведінка лише зміцнила українську національну ідентичність.

Що ми ще дізналися? По-перше, стара та нова зброя доповнюють одна одну. Незважаючи на початковий успіх протитанкових засобів при обороні Києва, я справедливо попередив, що заяви про кінець епохи танків можуть виявитися передчасними, оскільки битва перемістилася з північних передмість на східні рівнини України. Однак я не очікував ефективності дронів як протитанкової та протикорабельної зброї, а також не очікував, що Україна зможе витіснити російський флот із західної частини Чорного моря. (Артилерія та міни також відіграли важливу роль, оскільки конфлікт переріс у позиційну війну у стилі Першої світової війни.)

По-друге, ядерне стримування працює, але воно більше залежить від відносних ставок, ніж можливостей. Захід був стриманий, але лише до певного моменту. Ядерна загроза Путіна утримує уряди країн НАТО від відправлення військ (але не обладнання) в Україну. Але причина не у тому, що Росія має переважаючі ядерні можливості; швидше, річ у тому, що Путін назвав Україну життєво важливим національним інтересом Росії, тоді як західні уряди цього не зробили. Тим часом, брязкання ядерною зброєю Путіним не завадило Заходу розширити номенклатуру зброї, яку він надає Україні; а Захід досі утримує Путіна від нападу на будь-які країни НАТО.

По-третє, економічна взаємозалежність не запобігає війні. Деякі німецькі політики вважали, що розрив торгівельних відносин із Росією коштуватиме настільки дорого, що жодна зі сторін не допустить відкритих бойових дій. Але хоча економічна взаємозалежність може підвищити вартість війни, вона не обов’язково запобігає їй. Більше того, нерівномірна економічна взаємозалежність може бути використана як зброя менш залежною стороною.

По-четверте, санкції можуть збільшити витрати, але де вони визначають результати у короткостроковій перспективі. Нагадаємо, директор ЦРУ Вільям Бернс зустрівся з Путіним у листопаді 2021 року і безрезультатно попередив про неминучі санкції, у разі вторгнення Росії. Путін, ймовірно, сумнівався, що Захід зможе зберегти глобальну єдність, незважаючи на санкції, і він мав рацію. Нафта є взаємозамінним товаром і багато країн, і не в останню чергу Індія, більш ніж раді імпортувати російську нафту зі знижкою, що транспортується нерегулярним флотом танкерів.

Проте, як я і очікував два роки тому, побоювання Китаю стосовно накладення вторинних санкцій, схоже, наклали деякі обмеження на його підтримку Росії. Хоча Китай надав важливі технології подвійного призначення (придатні як для військових, так і цивільних цілей), він утримався від відправки зброї. З огляду на цю неоднозначну картину, мине деякий час, перш ніж ми зможемо повністю оцінити довгостроковий ефект санкцій на Росію.

По-п’яте, інформаційна війна має значення. У сучасних війнах йдеться не лише про те, яка армія переможе; а також про те, яка історія переможе. Ретельне розкриття Сполученими Штатами розвідувальних даних, які викривають плани російського вторгнення, виявилося ефективним у викритті наративу, в який Путін хотів, щоб європейці повірили, і це сприяло солідарності Заходу, коли вторгнення відбулося, як і було передбачено. Так само президент України Володимир Зеленський зробив видатну роботу з просування історії своєї країни на Заході.

По-шосте, важливими є як жорстка, так і м’яка сила. Хоча у короткостроковій перспективі жорстка сила примусу перевищує м’яку силу тяжіння, м’яка сила має значення. Путін із самого початку провалив тест «м’якої сили». Явне варварство російських військ в Україні змусило Німеччину не запускати газопровід «Північний потік-2», чого не вдалося досягти за роки тиску з боку США. Зеленський, навпаки, від початку покладався на м’яку силу. Використовуючи свої акторські здібності, щоб продемонструвати привабливий портрет України, він не лише завоював симпатії Заходу, але й забезпечив постачання військової техніки, яка лежить в основі жорсткої сили.

По-сьоме, кіберможливості – це не панацея. Росія використовувала кіберзброю для втручання в енергосистему України, принаймні з 2015 року, і багато аналітиків передбачали, що кібербліц проти інфраструктури та уряду України зробить будь-яке вторгнення здійсненним. Але хоча під час війни було багато (попереджених) кібератак, жодна з них не виявилася вирішальною. Коли українська мережа Viasat була зламана, то українські військові почали комунікувати через безліч невеликих супутників Starlink. Завдяки навчанню та бойовому досвіду, український кіберзахист та наступ тільки покращались.

Ще один урок полягає у тому, що після початку війни кінетична зброя забезпечує командирам більшу оперативність, точність та оцінку збитків, ніж кіберзброя. Тим не менш, електромагнітна війна ще може заважати комунікації для використання дронів.

Зрештою, війна непередбачувана. Найважливіший урок війни в Україні залишається одним із найстаріших. Два роки тому багато експертів чекали на швидку перемогу Росії, а рік тому були великі надії на тріумфальний літній контрнаступ України. Але, як писав Вільям Шекспір ​​понад 400 років тому, лідерові небезпечно «кричати «Руйнування!» і випускати псів війни».

Обіцянка короткої війни спокуслива. Путін, звичайно, ніколи не очікував, що застрягне в Україні на невизначений термін. Йому вдалося нав’язати війну на виснаження російському народу як велику патріотичну боротьбу проти Заходу. Але собаки, яких він спустив із прив’язі, все одно можуть розвернутися і покусати його.