Вероніка Марчук заснувала «Міжнародне посольство жіночого підприємництва» у Києві, яке налічує 300 амбасадорів

Вероніка Марчук, польська продюсерка, юристка, акторка, письменниця, громадська активістка й телеведуча уже давно живе у Польщі, але є українкою за походженням. З 2018 року вона є керуючою директоркою дочірнього підприємства Polish Business Center у Києві. А з 2019 року є представницею Польсько-Української Господарчої Палати на ринку України. В інтерв’ю польському виданню Głos Szczeciński 24, Вероніка розповіла про складнощі післявоєнної відбудови України, про співпрацю польського та українського бізнесу, труднощі українських біженців та становище жінок під час російсько-української війни. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з її думками.

Głos Szczeciński 24: Зараз багато говорять про післявоєнну відбудову України. Як ви ставитесь до подібних ініціатив?

Вероніка Марчук: Так, я українка за походженням. Але маю зауважити, що я не у такому становищі, як інші мої співвітчизники. 27 років я уже не маю українського громадянства, а маю лише польське. Якщо мене хтось у світі питає «звідки ти», я кажу, що я з Польщі, але я – українка за походженням. Очевидно, що через моє походження усі справи, які пов’язані з Україною, мені надзвичайно близькі. Особливо зараз, бо вона бідує. Я не можу відірватися від своєї першої батьківщини і не можу покинути свою другу батьківщину без допомоги, бо тепер я їй потрібна. Зараз настав час допомагати та відбудовувати Україну. Це не тільки потреба мого серця, але й необхідність. І у Польщі ми зараз маємо виклик не лише підтримати Україну, але й пізнати її ближче.

Głos Szczeciński 24: Як це зробити?

Вероніка Марчук: Наприклад, сьогодні ми говоримо про те, як український бізнес має злитися з польським, щоб вони перестали бути просто конкурентними. Досі світовий бізнес фактично мав свої плани, як відбудувати Україну. Він мав уявлення про те, якою вона була і що їй потрібно. Але ніхто не питав українців, чого вони хочуть і що їм потрібно. Тому розмови про це зараз необхідні. Так ми знайомимося, щоб краще співпрацювати.

Głos Szczeciński 24: А що зараз потрібно Україні?

Вероніка Марчук: Україна потребує підтримки. Україна хоче закінчити цю війну. Українці дивуються, чому світова допомога така мізерна і чому в Україні досі гинуть люди. Чому підприємства, які могли б працювати на розвиток економіки України, повинні закриватися або переходити на військове виробництво? Зараз перед Україною стоїть стільки викликів, що інколи не залишається сил. Але українці ще сподіваються, що Польща стане лідером рішучого руху підтримки за припинення війни.

Głos Szczeciński 24: Чому українці обрали Польщу?

Вероніка Марчук: В українців склалося враження, що весь світ звик до такого повзучого конфлікту. І Україна не може закінчити це на умовах Путіна. Польща це знає найкраще! Вона як ніхто інший розуміє і знає ситуацію. І цінує те, що українці з 2014 року постійно захищаються.

Głos Szczeciński 24: Яке зараз життя в Україні?

Вероніка Марчук: Я досі спілкуюся з багатьма людьми з України. Мені завжди розривається серце, коли я чую, як вони планують свій день, що сталося вночі або як вони налякані були позавчора. Вони розповідають мені, що уже звикли планувати свою діяльність з огляду на те, є електрика чи ні, купають дітей, коли є можливість, гуляють з дітьми між сиренами повітряної тривоги, а коли посилають їх до школи, то моляться за їх повернення і продовжують стежити за новинами. Сьогодні я спілкувалась із жінками з Харківщини, які були біженками. Це жахливо. Вони для мене наразі великі героїні та героїні. Іноді я думаю, як довго можна жити у невизначеності та небезпеці. Коли зараз хтось з України приїжджає до Польщі, я бачу в їхніх очах сум. Кажуть, у них роздвоєння особистості, бо тут у Польщі люди живуть нормально.

Głos Szczeciński 24: Що турбує найбільше українців?

Вероніка Марчук: В Україні люди зазвичай не сплять. Вони роками не спали нормально і спокійно. Вночі їх багато разів будять нічні сирени. У цей момент їм доводиться вставати з ліжка серед ночі, вони повинні будити своїх дітей і йти в укриття. Дехто не має сил, падає духом, тому ховається у ванній, коридорах або спускається у підвал. Зараз в Україні практично немає ночі, щоб не розбудили сирени. І не лише на фронті, а майже по всій Україні. А це дуже сильно впливає на психіку. Я знаю, як там страждають люди. І як їм вдається зараз, через стільки часу, справлятися, це для мене феномен.

Głos Szczeciński 24: Що ми можемо зробити тут, у Польщі, щоб допомогти Україні зараз?

Вероніка Марчук: Не залишати їх. Я бачу, що багато людей відмовилися від допомоги. Я бачу це по статистиці. Я знаю, що це буває, і це природний процес. Але у мене є звернення, меседж – українці залишайтеся в Україні, а поляки нехай і надалі допомагають Польщі. Я вважаю, що було б добре продовжувати допомагати Україні, хоча б для того, аби потім не почуватися винними, що ми зробили недостатньо.

Głos Szczeciński 24: Як ви вважаєте, чи багато людей, які є біженцями, повернеться в Україну після закінчення війни?

Вероніка Марчук: Зараз у Польщі живуть три типи людей і сімей. Для когось те, що сталося 24 лютого 2022 року, стало у певному сенсі щастям, адже будувати життя за межами України вони планували набагато раніше. Проте, таких людей – невеликий відсоток. Друга група – люди, які не визначилися. Вони не знають, повертатися в Україну і брати участь у відбудові чи залишатися за кордоном і будувати тут собі життя. Але переважна більшість заявляють, що обов’язково повернуться. Вони кажуть, що не можуть знайти дорогу за межами батьківщини. Вони не можуть змінитися. Пам’ятайте, що ці жінки з дітьми, які покинули Україну, залишили в Україні свої сім’ї – не лише своїх чоловіків і хлопців, але й матерів, тіток, сестер і братів. Вони залишили найпрекраснішу країну і землю, без якої не можуть жити. А адаптація до нових умов, до зовсім іншого погляду на світ дуже довга. Я знаю дещо про це, тому що мені знадобилося 15 років на це. За цей час, на початку, я дуже сумувала за батьківщиною, часто плакала за тим, що було так близько до серця. Я розумію, що ніхто не винен. І я розумію, що українці якийсь час не зможуть повернутися додому, їм буде важко.

Głos Szczeciński 24: Чи важко їм сумувати за батьківщиною?

Вероніка Марчук: Ностальгія – відоме явище для емігрантів. Його добре знають і поляки. А Польща для українців – інша країна. Це зовсім інша традиція, інші звичаї, мова, інша їжа, інші вулиці, поля. Варто пам’ятати, що українці – великі патріоти своєї землі. Українці надзвичайно пов’язані із землею і шалено її люблять. Вони люблять Дніпро, де, стоячи на одному березі річки, не видно іншого. Вони люблять природу. Вони люблять цей чорнозем, який просто випаровується. Вони люблять людей, тому що в їхній натурі сердечність. Люблять українські пісні. Для них Україна – місце, якого більше ніде немає.

Głos Szczeciński 24: А яке зараз становище жінок в Україні?

Вероніка Марчук: У Польщі вважають, що становище жінок у бізнесі, державі чи науці не найкраще. Досі домінують чоловіки. Тільки в Україні ще гірше. У Польщі я навчилася боротися за краще становище жінок. Цього мене навчили польські жінки. Зараз я передаю ці знання та інструменти, як цього досягти, Україні. Коли я поїхала в Україну на чотирирічний контракт (у 2016 році), то почала створювати там мережу жінок-підприємців. Нам це вдалося, хоча попереду ще багато роботи. Але у Міжнародному посольстві жіночого підприємництва (жіноча громадська організація, заснована у Києві) вже є 300 амбасадорів. Це видатні та ініціативні дівчата. Зараз ми працюємо у 35 країнах світу, що також є побічним ефектом агресії. Тому в Україні та серед українців змінюється усвідомлення ролі та можливостей жінки. Іноді я думаю, що в усьому цьому нещасті в Україні, у цій війні є кілька речей і процесів, які, мабуть, було б складніше здійснити раніше. Це роль жінки. На жаль, ми вже розуміємо (і я намагаюся змусити це усвідомити і чоловіків), що війна вилучає багатьох чоловіків із нормального життя. Я питаю – хто буде відбудовувати країну? Ми повинні визнати, що це будуть переважно жінки. І тепер їм належить навчитися багато нового: спілкуватися, вирішувати, керувати, діяти в зовсім інших умовах, співпрацювати, брати на себе відповідальність, не боятися чоловіків і великих викликів.

Głos Szczeciński 24: Ви сказали, що трагедія, яка зараз відбувається з Україною, призвела до того, що почали відбуватися і хороші речі. Просто змінилося ставлення до жінок. Чи сталося ще щось хороше?

Вероніка Марчук: Так. Це польсько-українські відносини. Відкриття Польщі для українців після початку війни було дивовижним. Про це явище зараз говорить увесь світ. А українці будуть вічно вдячні полякам.

Głos Szczeciński 24: Чого зараз хочуть українці?

Вероніка Марчук: Незалежності. Українці найбільше мріють, щоб їхня країна була нейтральною та мирною. Я часто порівнюю Україну з прекрасною дівчиною, яка настільки приголомшлива, що усі її хочуть і не можуть залишити у спокої. Але її ніхто не питає, чого вона хоче. А вона хоче одного: вирішувати сама. Багато разів я чую від українців, що світ говорить про Україну, але без неї. Я вважаю, що це зрозуміло кожному з нас, що рішення про нас не приймаються без нас, лише перед обличчям загрози та дезорієнтації. Але ми не завжди про це пам’ятаємо. Важливо, щоб ми були разом і перемагали.