Журналісти стверджують, що зазнають тиску з боку влади і ці заходи виходять за рамки безпекових потреб під час війни

Журналісти та організації, які стежать за свободою слова, б’ють на сполох з приводу того, що, за їхніми словами, посилюються обмеження й тиск на ЗМІ в Україні зі сторони влади, які виходять далеко за межі безпекових потреб країни під час війни. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Це справді тривожно», – підкреслює Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації, некомерційної організації, яка стежить за свободою ЗМІ в Україні.

До російського вторгнення у лютому 2022 року і з моменту здобуття незалежності у 1991 році Україна мала тривалий досвід терпимості до плюралістичного медіа-середовища з безліччю телеканалів, пов’язаних з опозиційними та провладними партіями, а також незалежними мас-медіа.

Українські журналісти здебільшого погодилися із правилами воєнного часу, які забороняють публікацію пересувань чи позицій військ, місць російських ракетних ударів та звітів про військові втрати, враховуючи заходи, які необхідні для національної безпеки.

Вони також визнали певну самоцензуру, утримуючись від критичного висвітлення діяльності влади, щоб не підірвати моральний дух або не допустити, аби повідомлення про корупцію гальмували іноземних партнерів схвалювати допомогу Україні.

«Самоцензура в Україні – це особливість воєнного часу», – зазначає Сергій Сидоренко, редактор незалежного інтернет-видання «Європейська правда».

Журналісти та медіа-групи заявляють, що низка нещодавніх випадків вказує на дедалі більше обмежень для висвітлення подій.

Посли країн «Великої сімки», до якої входять багато ключових військових союзників Києва, у січні 2024 року опублікували спільну заяву на підтримку свободи слова в Україні.

«Свобода ЗМІ є фундаментальною основою успішної демократії», – йдеться  у їхній заяві.

Аналітики кажуть, що зусилля влади з контролю над ЗМІ, зважаючи на все, спрямовані на обмеження позитивного висвітлення діяльності опозиції та придушення негативного висвітлення діяльності уряду та військових.

Репортери державного інформаційного агентства «Укрінформ» наприкінці 2023 року отримали від свого керівництва список діячів опозиції та місцевих виборних посадових осіб, яких назвали «небажаними» для цитування у статтях.

The New York Times ознайомилася з інструкціями журналістам «Укрінформу», згідно з якими, до «чорного списку» внесли деяких високопосадовців, активістів громадянського суспільства та ветеранів Збройних сил України.

Виконувач обов’язків міністра культури України Ростислав Карандєєв, заявив українським ЗМІ, що йому нічого не відомо про такий список. Офіс Президента України не відповів на запит щодо коментарів.

Українська влада також іноді мала напружені відносини із західними мас-медіа, включаючи The New York Times. Вони відкликали військові перепустки для журналістів із кількох ЗМІ після критичних репортажів і на тлі суперечок щодо правил висвітлення військових операцій, хоча пізніше перепустки було відновлено.

В Україні закулісне політичне втручання має темну історію через зловживання за попередніх урядів.

Один із нещодавніх прикладів того, що журналісти вважають втручанням, стався на Чернігівщині, де обрана міська рада вступила у суперечку з приводу муніципальних витрат із головою військово-цивільної адміністрації, якого призначив Зеленський. У керівництві «Укрінформу» заявили, що цитувати одного посадовця міської ради, який був виконувачем обов’язків мера, про бюджет було б «небажано».

«Бажаного спікера призначив Зеленський, небажаного спікера прибрали», – зазначив кореспондент «Укрінформу» у Чернігові Юрій Стригун.

Немає жодних ознак того, що репортери дотримувались цієї вказівки, а деякі відверто заявили, що проігнорували її.

«Якщо ми назвемо бажаних та небажаних спікерів, це буде великим кроком назад для демократії», – зауважив Стригун.

В Одесі журналістам було доручено у деяких випадках цитувати лише призначенців президента. У Львові журналістам порадили уникати цитування обраного мера Андрія Садового, відомого політика, якого вважають майбутнім потенційним кандидатом на посаду президента.

Марина Сингаївська, колишня заступниця директора «Укрінформу», подала у відставку цього року через політичне втручання, посилаючись на інструкції щодо проведення інтерв’ю з представниками опозиції, роздані журналістам.

«Недемократично диктувати засобам масової інформації, що публікувати і з ким розмовляти», – сказала вона.

Сергій Череватий, колишній військовий, призначений керівником «Укрінформу», відмовився коментувати ці інструкції. Він заявив, що має намір керувати агентством «відповідно до закону та принципів свободи слова».

Конкурентний телевізійний ландшафт України до війни був об’єднаний урядом Зеленського в єдиний телемарафон. Але він виключив опозиційні телеканали та публікував настільки оптимістичні репортажі, що більшість українців тепер не довіряють йому.

«Детектор Медіа» повідомив у нещодавньому аналізі, що зі січня по квітень 2024 року жоден із телеканалів, за винятком «Суспільного», не запрошував до ефіру членів опозиційної партії «Європейська солідарність».

У звіті Держдепартаменту США йдеться про те, що телемарафон «забезпечив безпрецедентний рівень контролю над телевізійними новинами у прайм-тайм» в Україні.

Світлана Остапа, голова громадської наглядової ради «Суспільного» та Микола Чернотицький, виконавчий директор «Суспільного», заявили в інтерв’ю, що рішення вийти з телемарафону» було частково мотивоване побоюваннями тиску з боку влади.

«Детектор Медіа» підрахував, що зі січня по квітень 2024 року, члени політичної партії Зеленського «Слуга народу» становили близько 70% політичних гостей «Телемарафону», тоді як вони займають трохи більше половини місць у парламенті. Без «Суспільного» ця частка зросла до більш ніж 80%.

У січні 2024 року з’ясувалося, що СБУ таємно знімала на відео репортерів, які були присутні на святковій вечірці проекту журналістських розслідувань Bihus.info. Голова СБУ Василь Малюк визнав та засудив таке стеження. А Зеленський звільнив чиновника СБУ, який займався моніторингом вітчизняних та зарубіжних ЗМІ.

Незважаючи на тиск, українські журналісти отримали сенсаційні статті, зокрема репортажі про такі проблеми, як корупція, які призвели до відставок та арештів.

«Зусилля, які уряд зробив для придушення критичних репортажів є одним із показників впливу та життєздатності українських ЗМІ під час війни. Єдиний спосіб, яким люди можуть змінити ситуацію на краще – це журналістика. Ось чому деякі люди в уряді щосили намагаються її контролювати», – резюмує Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди».