Зокрема, парламент консервативніший за суспільство: у Верховній Раді України застряг законопроект про цивільні одностатеві партнерства, оскільки деякі народні депутати керуються побоюваннями церков та виборців

Загибель ЛГБТ-солдатів в Україні виявила нерівність. У них немає тих самих прав, що й у гетеросексуальних солдатів. Одностатеві шлюби не легалізовані, а це означає, що коли цих солдатів вбивають, їхні партнери не мають права вирішувати, що відбувається з їхніми тілами, а також не можуть отримати державну допомогу. Про це йдеться в аналітичній публікації ВВС, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

30-річний художник по костюмах Родіон приїхав до Києва встановити прапор на честь свого колишнього бойфренда Романа, якого убили у перші місяці вторгнення, за день до його 22-річчя.

Роман та ще п’ять людей з його бригади загинули внаслідок ракетного обстрілу під Куп’янськом, неподалік Харкова, після того, як місцева родина повідомила росіянам про їхні позиції.

«Уся ця смерть, уся ця кров стосується, як гомосексуалів, так і гетеросексуалів. Ракети можуть убити нас так само, як і всіх інших. Я чекав 30 років, не можу чекати ще 30, адже не можу гарантувати, що буду живий, коли це закінчиться», — наголошує Родіон.

Ставлення до прав ЛГБТ-спільноти в Україні сильно змінилося за останнє десятиліття, оскільки Україна прийняла європейські цінності, хоча багато хто, як і раніше, дотримується соціально-консервативних і навіть гомофобних поглядів.

Те, що відкриті геї борються і вмирають на передовій, ще більше кидає виклик забобонам людей. Але значні зміни важче побачити.

Надії були великі навесні 2023 року, коли до парламенту було внесено законопроект, що дозволяє одностатевим парам укладати цивільні партнерства, але через 14 місяців його розгляд загальмував.

Тим часом, солдати ЛГБТ повідомляють, що у їхніх підрозділах з них знущаються і переслідують.

Коли Марія Воля мало не загинула, захищаючи своє рідне місто Маріуполь у 2022 році, яке зараз перебуває під російською окупацією, то вирішила, що настав час вийти назовні.

Хоча 31-річна дівчина служила в армії з 2015 року, повномасштабне російське вторгнення змінило її поріг страху. Вона більше не боялася розкрити свою сексуальність.

Марія здійснила камінг-аут на своєму акаунті у TikTok для ЛГБТ-солдат. Коли її командир побачив повідомлення, то наказав їй видалити його. Потім вона отримала потік ненависті в Інтернеті від активістів проти ЛГБТ. Марія зараз працює на Донеччині, поблизу Східного фронту, радіоінженером 47-ї бригади.

Але їй доводиться вислуховувати дискримінаційні коментарі. Її продовжують переслідувати в Інтернеті та на вулиці настільки, що іноді вона не почувається у безпеці, тому виходить на вулицю у військовій формі, щоб її не впізнали.

Але 16 червня 2024 року, перебуваючи у відпустці, Марія одягла камуфляжні штани і взяла участь у першому прайді, який відбувся у Києві після російського вторгнення.

Разом зі своєю нареченою Діаною, Марія приєдналася до хору голосів, який скандував гасло: «перемогу та рівність».

Легалізація одностатевих шлюбів нині неможлива, оскільки для цього необхідно змінити конституцію, що нереально, поки в Україні діє воєнний стан.

Під зливою до Марії та Діани приєдналося багато солдатів ЛГБТ. Для деяких це був їхній перший прайд-марш, і командири дали їм заради цього спеціальний дозвіл. Це було б немислимо у 2021 році.

Одна пара використовувала парад, щоб вийти до своїх родин та військових частин.

«Це дуже емоційний день. Ми пишаємося тим, що змогли показати людям, як багато є солдатів-геїв і ми знаходимося на лінії фронту та захищаємо Україну», – зазначають вони.

Більшу частину роботи з підвищення помітності ЛГБТ-солдат на передовій зробив Віктор Пилипенко, перший відкритий гей-солдат в українській армії, який публічно заявив про свою сексуальну орієнтацію у 2018 році.

Бойовий медик створив онлайн-спільноту, заохочуючи військовослужбовців ділитися своїм досвідом в Instagram, помітивши, що коли він говорив людям, яких він врятував з невеликих прифронтових сіл, що він гей, то вони часто ставали більш терпимими.

«Ставлення людей змінюється, тому що вони почули наші історії. Наприклад, у Києві багато солдатів-геїв, які керують системами ППО, і люди їм дуже вдячні», – зазначив він.

Віктор визнає, що руку допомоги його спільноті «простягнув» Володимир Путін, який зациклившись на просуванні традиційних сімейних цінностей, зробив гомофобію частиною своєї ідеології. Українці хочуть протистояти йому всіма можливими способами.

«Це війна цінностей і люди розуміють: якщо ми хочемо продовжити нашу інтеграцію до Європи, вступити до ЄС, вступити до НАТО, то нам варто ухвалити ліберальні цінності», – сказав Віктор.

Проте опір змінам залишається запеклим. Прайд суворо контролювався частково тому, щоб не стати мішенню для Росії, але також через небезпеку, яку представляли анти-ЛГБТ-угруповання, які щороку зривали марші. На захід було допущено лише 500 осіб.

Обмежені невеликою ділянкою тротуару, який був оточений поліцейськими фургонами, учасники маршу зробили лише кілька десятків кроків, перш ніж їх відвели під землю у метро, ​​де увірвалися вкрай праві угрупування, вигукуючи жорстокі гомофобні образи.

Схожий сценарій розігрується і у парламенті. Там законопроект про цивільні одностатеві партнерства було заблоковано комітетом депутатів під тиском з боку церковних лідерів. У деяких регіонах України гомофобія підкріплюється релігійними переконаннями.

«На жаль, ми бачимо, що парламент консервативніший за суспільство, і замість того, щоб прислухатися до суспільства, політики реагують на церкви, які не становлять більшості, але дуже голосно говорять», – зазначає Інна Совсун, народна депутатка України.

Один із членів комітету Верховної Ради з правових питань, у якому зараз перебуває на розгляді законопроект, повідомив, що більшість членів комітету виступають проти закону і керуються побоюваннями церков та виборців.

Народний депутат України Микола Стефанчук заявив, що прихильники законопроекту зараз намагаються переманити на свій бік його супротивників.

ЛГБТ-солдати та активісти тепер приходять до розуміння того, що війна може не дати можливості для змін, на які вони сподівалися.

Коли законопроект було вперше зареєстровано у парламенті, то Марія, сповнена надій, написала листи депутатам. Але зараз вона розчарувалась, бо процес затягнувся.

«Я думаю, це буде довгий шлях», – резюмує Марія.