Дослідники американської корпорації RAND наголошують, що у світовій історії були лише три аналогічні військові операції: у 1776 році, у 1943 та у 1950 роках. Дві операції виявилися успішними, а третя закінчилась невдачею, тому для України дуже важливо утримати ініціативу на полю бою за допомогою наступних стійких дій

Військова операція Збройних сил України у Курській області Росії є однією з найсміливіших у контексті світової історії. Наразі важко зрозуміти наміри України. Можливо, Київ прагне відтягнути російські сухопутні війська, послабивши їхній наступ на Донбасі. А, можливо, мета полягає у тому, щоб захопити полонених для обміну на українських солдатів, які утримуються в Росії, або втримати захоплену територію до початку переговорів. Або, можливо, це спрямоване на те, щоб підірвати політичний авторитет Путіна. Про це йдеться в аналітичній публікації Джана Джентіле та Адама Гівенса, військових дослідників американської корпорації RAND на сторінках Defence One, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Але неоднозначність цілей військової операції у Курській області наголошує на її сміливості. Принаймні зараз, у самому Курську та у політичній сфері, ініціатива належить Україні. А на війні, як свідчить військова історія, ініціатива — це все.

«L’audace, l’audace, toujours l’audace», – сказав генерал Джордж Паттон своїм командирам: сміливість, сміливість, завжди сміливість проти ворога на полі бою. Паттон знав, що за допомогою сміливості може отримати та утримати ініціативу проти ворога.

Військова історія знає три цікаві приклади такого сміливого ризику. Два зрештою виявилися успішними, а третій закінчився невдачею. Усі три пропонують один урок: дуже важливо отримати ініціативу та утримати її за допомогою наступних стійких дій.

Восени 1776 року Континентальна армія Джорджа Вашингтона, борючись за незалежність від свого колоніального господаря, Великобританії, зазнала нищівної поразки у битві при Лонґ-Айленді. Але Вашингтон відправив свою армію, щоб знову потіснити ворога: на південь у Нью-Джерсі, де вона атакувала два британські форпости у Прінстоні й Трентоні. Перейшовши замерзлу річку Делавер, Вашингтон застав британців зненацька і вщент розгромив обидва форпости. Результат виявився для британців не просто тактичною поразкою. Взявши Прінстон і Трентон, Континентальна армія США, по суті, відрізала британські форпости на заході від своєї головної бази у Нью-Йорку.

Сміливий крок Вашингтона змусив британську армію поспіхом повернутися до безпечної зони оборони у Нью-Йорку. Він перехопив ініціативу після поразки на Лонґ-Айленді, піднявши бойовий дух Континентальної армії США та відродивши патріотичну справу. Новонабута впевненість у його армії збережеться, навіть після майбутніх втрат, до кінця війни.

Другий приклад – висадка десанту генерала Дуґласа Макартура в Інчхоні у вересні 1950 року. Об’єднані сили США відвоювали південнокорейське прибережне місто через три місяці після того, як північнокорейське вторгнення відкинуло збройні сили Республіки Корея та США на південь до порту Пусан.

За кілька тижнів до висадки Макартур зустрів спротив від деяких американських військових, які стверджували, що операція в Інчхоні – дуже ризикована. Місце висадки знаходилося надто далеко на півночі Корейського півострова, що ускладнить з’єднання десантних сил із запланованим проривом захисників навколо Пусана.

У певному сенсі протидія плану Макартура в Інчхоні нагадує критику, яку отримала Україна у перші дні свого вторгнення до Курська. Скептики стверджували, що операція була надто ризикованою. Українські війська вже були значною мірою задіяні вздовж лінії фронту з Росією і не могли дозволити собі матеріальні та людські витрати.

Але вторгнення в Інчхон спрацювало. Воно дозволило армії США та морським піхотинцям швидко сконцентруватися на пляжі, після чого відбувся швидкий і рішучий рух на захід, до Сеулу, і на південь, до Пусана, де вони з’єдналися з операціями з прориву військ США, Республіки Корея та Великобританії. У наступні тижні сили ООН під керівництвом США відкинули північнокорейських загарбників на північ, далеко за 38 паралель, яка розділяла Корейський півострів на дві частини.

Потім Макартур продовжив наступ, його війська наблизилися до річки Ялуцзян, яка означала кордон із Китаєм. Самовпевнений генерал проігнорував чіткі розвіддані, які вказували на те, що китайська армія, швидше за все, вступить у війну, аби завадити силам ООН об’єднати півострів під південнокорейським керівництвом.

Справді, вони зробили саме це наприкінці жовтня 1950 року, переправившись через Ялуцзян і відбивши наступ ООН. Протягом наступних кількох місяців Народна добровольча армія Китаю відкинула сили ООН на південь від Сеулу. До весни 1951 року США розпочали контрнаступ під керівництвом нового командувача, але змогли лише відстрибнути до 38-ї паралелі, де війна зайшла у глухий кут.

Для України урок від Макартура такий: не дозволяйте первісному успіху зухвалих військових дій породжувати неконтрольовану впевненість; не будьте настільки впевнені у своїй кваліфікації, щоб ігнорувати можливості та наміри вашого ворога.

Це був урок, який німецька армія не змогла засвоїти на Східному фронті Другої світової війни. Німеччина вторглася до Радянського Союзу влітку 1941 року, нестримно просувалася на Схід і до кінця року наступала на Москву. Потім був контрнаступ Червоної Армії.

На початку літа 1943 року радянські війська повернули собі достатньо території, щоб створити вразливий виступ у німецьких лініях на південному сході Росії, на північ від українських міст Суми та Харків та зовсім недалеко від поточного українського наступу на Курській дузі.

4 липня 1943 року німецька армія почала сміливий, зухвалий контрудар, атакуючи виступ із півночі та півдня з метою відтіснити СРСР та знищити майже півмільйона солдатів. Приблизно через місяць важких боїв – і найбільшої танкової битви в історії воєн – німецький наступ на Курськ застряг і провалився.

Він провалився, адже на той момент війни німецька армія не мала оперативної глибини сил, щоб підтримувати свій контрнаступ за межами перших кількох тижнів. Він також провалився, бо німці не боролися за ту саму ціль, що й СРСР. Боротьба Червоної Армії була екзистенційною: боротьба за свою батьківщину проти жорстокої сили, яка напала. Німецька армія, порівняно з нею, боролася за досягнення хижої мети Гітлера.

Курськ пропонує багато уроків для українців сьогодні. Навіть за всієї сміливості нинішнього вторгнення, українці мають бути готові до кульмінації. Вони неминуче досягнуть точки, якщо не перейдуть до оборони — чи то в Курську, чи то в Україні — і ризикують зазнати катастрофічної поразки у деталях.

Сучасні росіяни, і зокрема Володимир Путін, мають вчитися у німців та їх невдачі під Курськом у 1943 році, і зрештою у загальної поразки Німеччини у Другій світовій війні: ворога, який захищає свою батьківщину у боротьбі за своє існування, важко перемогти. Це особливо стосується випадків, коли цей ворог застосовує сміливі, ризиковані операції, які є послідовними та підтримуються досягненням наступних цілей.

Ці три тематичні дослідження свідчать, що сміливість України створила перевагу. Отримавши та зберігши ініціативу на полі бою, Україна ще може виграти війну проти російських загарбників.