Війна в Україні може стати каталізатором для повернення Туреччини у лоно європейської політики або прискорити її відчуження від Заходу та ще більше зблизити Анкару з Москвою

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році кинуло виклик довгостроковій стратегії Туреччини у галузі багатосторонньої дипломатії та регіонального домінування у Чорному морі. Однак воно також створило нові геополітичні можливості для Анкари, підкресливши зростаючу важливість регіону — і Туреччини як його ключового гравця для Заходу. Про це йдеться в авторській колонці Євгенії Габер, позаштатної наукової співробітниці Атлантичної ради, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Війна в Україні також ознаменувала поворотний момент у відносинах Анкари з ЄС та НАТО, оскільки може стати каталізатором для повернення Туреччини у лоно європейської політики або прискорити її відчуження від Заходу та ще більше зблизити Анкару з Росією. Щоб досягти першого і уникнути другого, важливо, аби західні партнери Анкари визнали провідну роль Туреччини у регіональній безпеці та прийняли більш інклюзивний підхід, який залучає Туреччину до формування їхньої політики щодо Чорноморського регіону.

З іншого боку, Туреччина має визнати переваги такої співпраці та конструктивно взаємодіяти зі Сполученими Штатами та ЄС для захисту порядку, що базується на правилах як на регіональному, так і на глобальному рівні. Хоча суттєвий відхід від нинішньої позиції Туреччини є малоймовірним, зміна підходу можлива, особливо у Чорноморському регіоні, де зближення турецько-західної політики зросло після вторгнення в Україну.

Рекомендації для західних партнерів

Визнати прагнення Туреччини відігравати ключову роль у Чорноморському регіоні. Використовувати політичний та дипломатичний вплив Туреччини у регіоні для взаємної вигоди.

Залучити Туреччину до консультацій для забезпечення узгодженої та скоординованої політики щодо Чорноморського регіону.

Використовувати посередницький потенціал Туреччини у війні Росії проти України.

Підтримати інтерес Туреччини до нормалізації відносин з Вірменією, сприяння мирній угоді між Вірменією та Азербайджаном та стабільності на Південному Кавказі.

Визначити шляхи зниження залежності Анкари від Росії шляхом надання реальних альтернатив через співпрацю із Заходом.

Працювати разом над зміцненням оборонних та стримуючих можливостей НАТО у Чорному морі.

Підтвердити прихильність Конвенції Монтре, оскільки тенденція ставити під сумнів її актуальність посилює стурбованість Туреччини щодо дестабілізуючих наслідків ролі США в Чорноморському регіоні.

Зобов’язатись підтримувати Чорноморську оперативну групу з протимінної боротьби.

Забезпечити контроль над повітряним простором західної частини Чорного моря, щоб зміцнити військово-морську позицію Туреччини щодо Росії та сприяти безперебійному функціонуванню морських шляхів сполучення.

Підтримувати взаємодоповнюваність оборонної промисловості між іншими членами НАТО й Туреччиною, а також між Україною та Туреччиною. Розвивати позитивні тенденції, що виникли з відновленням угоди з F-16 та американо-турецької співпраці у виробництві артилерійських снарядів.

Виділити частину оборонної допомоги США для України на фінансування турецько-українських проектів.

Продовжувати оборонну співпрацю та спільне оборонне виробництво з турецькими партнерами — Грузією та Азербайджаном, а також економічну підтримку розвитку Середнього коридору.

Зупинити чи скасувати політику витрат, яка обмежує спільне фінансування від ЄС для виробників критично важливих оборонних товарів із країн, які не входять до ЄС.

Зміцнювати можливості прибережних держав НАТО у сфері протиповітряної оборони, морської оборони/протикорабельних ракет та наземних оборонних можливостей, щоб підвищити вартість російського ревізіонізму до нестійкого рівня.

Уникати спокуси працювати в обхід Анкари під час планування та забезпечення безпеки в регіоні. Натомість консультуватись з турецькими офіційними особами при формулюванні політики. Визнати провідну роль Туреччини в операціях НАТО у Чорноморському регіоні.

Використовувати дипломатичні канали зв’язку з Росією для створення можливостей деескалації та посередництва між Росією та Україною.

Збільшити пропускну спроможність газопроводу TAP/TANAP із 16 мільярдів кубометрів до 31 мільярда кубометрів для полегшення транспортування неросійського газу до Європи через Туреччину, тим самим підвищуючи енергетичну безпеку континенту та знижуючи залежність від російського газу.

Забезпечити поновлення роботи турецько-грецького інтерконектора для постійної підтримки енергетичних відносин.

Завершити технічні модифікації Трансбалканського трубопроводу, полегшуючи транспортування природного газу з півдня на північ.

Покращити постачання ЗПГ до країн Центральної Європи, таких як Словенія, Угорщина та Боснія та Герцеговина, використовуючи турецьку інфраструктуру.

Зміцнити співпрацю між Європейським агентством із співробітництва регуляторів енергетики та Управлінням з регулювання енергетичного ринку Туреччини для покращення нормативно-правової бази та операційної ефективності на енергетичних ринках. Проводити спільні семінари, програми обміну персоналом, дослідницькі проекти та ініціативи щодо нарощування потенціалу.

Рекомендації для Туреччини

Визнати, що стратегічна автономія повинна включати зниження залежності Туреччини від Росії та усунення соціальних, економічних та вразливих місць у сфері безпеки, які використовує Росія.

Використовувати поточну безпекову кризу в регіоні як можливість підтвердити центральну роль Туреччини у сфері безпеки в Альянсі, особливо у стримуванні російської агресії в Чорному морі та на східному фланзі НАТО.

Посилити зусилля щодо закриття лазівок, які дозволяють Росії обходити західні санкції, включаючи реекспорт товарів й технологій подвійного призначення до Росії, що безпосередньо суперечить власним інтересам Туреччини, а також політиці США та ЄС.

Підтримувати багатосторонні проекти, які спрямовані на посилення військового потенціалу України, а також зусилля щодо її післявоєнного відновлення та реконструкції як на двосторонній основі, так і у співпраці із Заходом.

Створити нові моделі співробітництва у Чорноморському регіоні, які доповнюють діяльність НАТО та включають Болгарію та Румунію, з можливістю включення України, Грузії та Молдови.

Створювати кооперативну культуру взаємодії із західними партнерами. Працювати над відновленням регулярного та структурованого діалогу з ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики і домагатися нормалізації відносин зі Сполученими Штатами.

Використовувати потенціал Чорноморської оперативної групи протимінної боротьби, щоб підвищити значимість Туреччини у регіональній морській безпеці та підтвердити її повноваження як основного гаранта морської безпеки.

Підтримувати союзні та партнерські країни (наприклад, Болгарію, Румунію та Україну) у модернізації їхніх військово-морських можливостей та розробці планів дій з морської безпеки.

Розширити співпрацю у суднобудуванні (зокрема корветів класу Ada) з прибережними державами. Це сприятиме тіснішій морській співпраці та взаємодії між Туреччиною, Болгарією, Румунією та Україною.

Взаємодіяти з мережею прибережних союзників з НАТО та регіональних партнерів, які не входять до НАТО, для зміцнення багатостороннього стримування подальшої російської агресії в регіоні.

Розширити чорноморське енергетичне співробітництво і турецькі угоди про експорт природного газу з країнами Східної та Центральної Європи до Чорноморського регіону, тим самим зменшивши вплив Росії та зміцнивши роль Туреччини як енергетичного вузла.

Максимізувати видобуток на газовому родовищі Сакар’я для збільшення постачання природного газу до країн Східної та Центральної Європи.

Приділити пріоритетну увагу інтеграції малих модульних реакторів до турецької енергетичної системи, націлившись на додаткові 5 ГВт потужності, щоб знизити залежність від російської атомної енергетики.

Збільшити інвестиції у проекти відновлюваної енергетики відповідно до Зеленої угоди Європейського Союзу, включаючи вітрову, сонячну та зелений водень.

Використовувати стратегічне становище Туреччини для розробки та комерціалізації нових маршрутів природного газу з Туркменістану, північного Іраку та Східного Середземномор’я.