Конфедерація намагалася переламати хід Громадянської війни у США за допомогою битви під Геттісбергом у 1863 році і Україна, схоже, прийняла схожу стратегію зухвалого вторгнення у Курську область, аби змінити динаміку поточної війни проти Росії

У перші дні вторгнення України до Курської області Росії Деніел Фрід з Атлантичної ради порівняв сміливий маневр України з історичним рейдом Джорджа Вашингтона через річку Делавер. У той час ця аналогія була доречною з огляду на наявну інформацію та потенційні цілі. Однак наразі зрозуміло, що це вторгнення — не просто рейд, а військова операція, що характеризується тимчасовим захопленням території і запланованим відступом. Україна мала багато можливостей відступити, але досі цього не зробила. На цьому етапі виникає інша історична аналогія: битва під Геттісбергом протягом 1-3 липня 1863 року. Про це йдеться в авторській колонці підполковника Грегга Керлі, стипендіата Корпусу морської піхоти США у Центрі стратегії та безпеки імені Скоукрофта Атлантичної ради, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Курський наступ не є традиційним рейдом, і Україна не може реалістично прагнути постійної анексії російської території або розширення операції. Натомість дедалі більше стає зрозуміло, що цілі полягають у тому, аби порушити російську військову логістику, змусити провести стратегічну перебудову, деморалізувати Кремль, підірвати внутрішню підтримку в Росії, зміцнити перспективи міжнародної допомоги та створити важелі впливу — цілі, напрочуд схожі на ті, які переслідувала Конфедерація у своїй нещасливої ​​кампанії у Геттісберзі.

У 1863 році Конфедерація зіткнулася із дилемою, схожою на ту, що стояла перед Україною. Після багатьох років війни лідери Конфедерації зрозуміли, що більше населення Союзу, його промисловий потенціал і військово-морська зверхність неминуче їх виснажують. Прагнучи перехопити ініціативу і змінити хід війни, Південь почав сміливий наступ на північну територію, маючи намір виграти вирішальну битву, яка могла б деморалізувати Північ, підірвати внутрішню політичну підтримку, зміцнити перспективи міжнародної допомоги та створити важелі для переговорів про прийнятне мирне врегулювання. У червні 1863 року армія генерала Роберта Еге. Лі з Північної Вірджинії розпочала Геттісберзьку кампанію, рухаючись північ від центральної Вірджинії. Використовуючи долину Шенандоа як природний коридор, війська Лі прикрили свої пересування від спостереження Союзу, перетнули річку Потомак у Меріленді, продовжили рух у південній Пенсильванії та зіштовхнулися із Союзом у Геттісберзі.

Цілі Конфедерації у Геттісберзі були такими:

1. Політичний вплив: Тріумф на території Союзу міг деморалізувати Північ, посилити тиск на президента Авраама Лінкольна, зміцнити позиції Мирних демократів (вони Копперхеди) і потенційно змінити політичний ландшафт війни.
2. Міжнародне визнання: Південь сподівався, що успіх переконає Великобританію та Францію визнати Конфедерацію.
3. Подальші військові кампанії: Перемога могла б прокласти шлях для додаткових наступів Конфедерації, змусивши Союз зміцнити свою оборону та переглянути стратегічні цілі.
4. Вплив на моральний дух і військову стратегію: Перемога Конфедерації могла б похитнути моральний дух Союзу, що призвело б до значних змін у керівництві та військовій тактиці, відображаючи потрясіння Союзу, що спостерігалися протягом усієї війни.
5. Важелі для переговорів: Утримання північної території могло б дати Півдню додаткові важелі у мирних переговорах.

Стратегічні паралелі та потенційні цілі Курської операції України

1. Політичний вплив: Значна українська перемога у поєднанні із ганьбою Росії може деморалізувати російські збройні сили, підвищити бойовий дух українців, посилити внутрішній та міжнародний тиск на російське керівництво та посилити вплив України на переговори чи потенційні мирні переговори.
2. Міжнародне визнання: Успіх на російській території може збільшити міжнародну підтримку України, що призведе до продовження військової та економічної допомоги та подальшої дипломатичної ізоляції Росії. У короткостроковій перспективі це також може спонукати перегляд обмежень на використання іноземної зброї на російській території, що підвищить оперативні можливості України.
3. Подальші військові кампанії: Успіх України може змусити Росію передислокувати частину своїх військ, обмеживши можливості Росії просуватися на Донбасі та, можливо, надавши Україні час та простір для зміцнення своїх оборонних позицій у регіоні.
4. Вплив на мораль та військову стратегію: Великі українські перемоги можуть значно підвищити національну єдність та бойовий дух, заохочуючи добровольців та залучаючи сильнішу міжнародну підтримку.
5. Перенесення боротьби на територію Росії: хоча перші успіхи можуть зміцнити позицію України, вони також можуть змусити Кремль виділити ресурси на інший фронт, що ще більше послабить громадську підтримку та може створити додаткові важелі впливу для України.

Однак між двома кампаніями є помітні відмінності. Вперше з часів Другої світової війни іноземні збройні сили окупують російську територію, надаючи Україні шанс закріпити свої здобутки, зміцнити оборону та підготуватися до майбутніх операцій — переваги, якими Лі ніколи не користувався. Україна досі уникала суттєвих тактичних помилок, як-от атака Пікетта. Важливо, що у стратегічному плані, Росія утрималася від того, аби зробити Курську область вирішальною, а Путін не наважувався на повномасштабний контрнаступ, як це зробив Союз у Геттісберзі.

Незважаючи на успіхи України у Курській області, її становище залишається хитким. Ресурси, вкладені у це вторгнення, є суттєвими, і якщо реакція Росії буде, як і раніше, обмеженою, збройні сили України можуть бути ефективніше використані в іншому місці. Більше того, оточення чи поразка українських військ у Курській області у кінцевому підсумку може виявитися для України настільки ж катастрофічною, як поразка Лі у Геттісберзі для Конфедерації. Складнощі сучасної війни у ​​поєднанні з унікальними викликами цього конфлікту роблять такі сценарії правдоподібними. Тепер будь-які політичні здобутки мають утримуватись українськими генералами. Ці генерали тепер стоять перед критично важливими рішеннями: утримувати російську територію, відступати та завдавати ударів в іншому місці чи стратегічно передислокувати свої збройні сили.

Вторгнення України у РФ уже змінило динаміку війни, надавши Україні можливість відновити певний імпульс. Курська операція змусила обидві сторони переглянути свої пріоритети, стратегії і тактику. Для тих, хто прагне зрозуміти наслідки, розгляд вторгнення у Курську область крізь призму битви під Геттісбергом пропонує релевантну основу для інтерпретації мотивів України, можливих результатів та довгострокових стратегічних цілей.