Війна в Україні була і залишається найбільшою загрозою для європейської безпеки з 1945 року

Наприкінці 1991 року Україна відновила свою незалежність після розпаду Радянського Союзу. У попередні століття Україна була під владою поляків, литовців, османів та, звичайно ж, росіян. Але основна ідентичність країни була такою ж старою, як і російська, незважаючи на абсурдну заяву президента РФ Володимира Путіна у його сумнозвісному та зловісному есе 2021 року про те, що Україна не є справжньою країною. Про це йдеться в аналітичній статті Інституту Брукінґса у Вашинґгтоні, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У 1994 році, намагаючись переконати Україну повернути Росії майже 2000 ядерних боєголовок, успадкованих нею від Радянського Союзу, Вашингтон, Лондон та Москва пообіцяли гарантувати суверенітет та безпеку України у так званому Будапештському меморандумі. Це виявилося порожньою обіцянкою.

До 2000 року, коли Путін прийшов до влади у Кремлі, багато російських націоналістів переживали через війну у Косово, коли авіація НАТО перемогла ключового російського союзника – Сербію. Потім НАТО змусило Росію погодитися на другорядну (але реальну) роль у місії НАТО з примусу до миру у Косово і це ще більше посилило невдоволення Росії.

Але найгірше у стосунках було ще попереду. Після позитивної взаємодії між президентом Джорджем Бушем-молодшим і Путіним, Росія була більше стривожена виходом Америки з Договору з протиракетної оборони у 2002 році; вторгненням до Іраку у 2003 році; американською підтримкою «кольорових революцій», які кинули виклик колишнім радянським апаратникам, які керували у Грузії, Україні та Киргизії з 2003 по 2005 рік; розширення НАТО на схід, включаючи країни Балтії у 2004 році, і зусилля США у 2008 році у напрямку України та Грузії на шляху вступу до НАТО. Потім було повалення Муаммара Каддафі у Лівії у 2011 році після того, як НАТО заявило, що буде застосовувати силу лише для захисту невинних, а не для зміни режиму, і американська риторична підтримка внутрішніх політичних опонентів Путіна на президентських виборах 2012 року.

На жаль, зусилля західних країн щодо розвитку позитивних відносин з Росією протягом багатьох років, такі як створення Ради НАТО-Росія, запрошення Росії вступити до Великої сімки та Світової організації торгівлі, зустрічі на найвищому рівні між Путіним та Джорджем Бушем-молодшим, спроба президента Барака Обами «перезавантажити» відносини між США та Росією під час президентства Медведєва в Росії та зусилля Німеччини/Європи з розширення економічної співпраці означали менше для Путіна, який перетворював Росію на автократію, що межує з диктатурою.

Лють Путіна зростала у цей період, як показала його знакова промова на Мюнхенській конференції з безпеки у 2007 році та його рішення напасти на Грузію у 2008 році. У 2014 році, після того як проросійський президент України Віктор Янукович втік після протестів, коли він відмовився від планів щодо угоди про асоціацію з ЄС на користь угоди з Росією, Путін відправив «зелених чоловічків» захопити Крим. Згодом, набагато кривавішим чином, Путін надав допомогу та пряму підтримку маріонетковим сепаратистам на Донбасі. НАТО почало надавати різні рівні військової підготовки та допомоги Україні з 2014 по 2022 роки, хоча й у скромних масштабах, оскільки ніхто не передбачав повномасштабного вторгнення РФ.

Огляд війни

Загальну історію тотального нападу Росії на Україну, який розпочався 24 лютого 2022 року, можна описати приблизно так. Цього дня, після кількох місяців нарощування військ у поєднанні з безглуздими ультиматумами НАТО та Україні, Росія розпочала широкомасштабний наступ на Україну, приділивши особливу увагу Києву. Росія прагнула захопити аеропорт на північ від Києва, можливо, висадити там тисячі солдатів і отримати швидкий доступ до міста блискавичним ударом — мало чим відрізняючись від того, як вона захопила Крим у 2014 році.

На щастя, Україна була напоготові, багато в чому завдяки американській розвідці, яка виявила переконливі ознаки нарощування військ Росії вздовж північних та східних кордонів України. Таким чином, напад Росії на Україну з її очевидним наміром скинути уряд і, можливо, встановити маріонетковий режим, який Москва могла б згодом контролювати, було зірвано. Потім, протягом літа та осені 2022 року, Україна досягла подальшого прогресу у звільненні окупованих територій, відвоювавши кілька міст на сході та Херсон на півдні.

Україна спробувала провести широкомасштабний контрнаступ у 2023 році, домігшись часткових успіхів, але в основному зазнавши невдачі, оскільки Росія окопалася та прийняла надійну оборонну тактику, на відміну від її некомпетентної спроби вторгнення. У 2024 році Росія перейшла у контрнаступ і досягла успіхів на сході країни, тому, що Україна не змогла створити укріплені оборонні позиції у багатьох районах і через очікування відкладеного американського пакету військової допомоги. Протягом 2024 року позиції на лінії фронту ще більше зміцнилися, і у стратегічному плані, здавалося, що загальна патова ситуація зміцнилася, і надії на те, що обидві сторони прорвуться у 2025 році, були лише скромними.

Ключові реалії поля бою та показники безпеки

Війна в Україні досі є жорстокою та кривавою. Хоча вона не досягла рівня вогневої могутності та кровопролиття Західного фронту Першої світової війни, але часто нагадує бійню того раннього конфлікту. Навіть сучасні технології, такі як безпілотники, супутники та мобільні телефони, не змінили цієї фундаментальної реальності.

Сьогодні, за загальнодоступними оцінками, Росія розміщує в Україні більше військ – майже 500 000 – ніж у всій чинній армії США (452 ​​000 у 2024 фінансовому році). Чисельність військ України нижча приблизно на 150 000 осіб. Але загальна кількість її збройних сил по всій країні становить близько 800 000 чоловік.

Війна по суті досягла протистояння вздовж лінії фронту, принаймні зараз. Росія контролює близько 18% території України, зокрема, Автономну Республіку Крим та значні частини чотирьох областей, які вона «анексувала»: Херсонську, Запорізьку, Луганську та Донецьку (останні дві разом становлять регіон Донбасу). Якби Росія контролювала всі ці суб’єкти, то окупувала б майже чверть території України до 2014 року. Тим не менш, несподіване вторгнення України у Курську область Росії 6 серпня 2024 року демонструє її здатність і рішучість дати відсіч і досягти успіхів на російській землі.

Україна залежить від іноземної допомоги для підтримки своїх військових зусиль. Сполучені Штати надали близько 55,7 млрд доларів військової допомоги. Європейські донори надали майже таку ж військову допомогу; Японія, Канада та інші країни також допомогли. Однак нещодавня підтримка США стала предметом інтенсивних дебатів та бездіяльності Конгресу, що змусило Україну зробити складний вибір, такий як виведення військ із ключового міста Авдіївка у лютому 2024 року через виснаження запасів.

Оцінки втрат були неофіційними, невизначеними та розрізненими протягом усієї війни. Ані Київ, ані Москва не зацікавлені у тому, щоб розголошувати точні та всеосяжні цифри. Однак зараз це, ймовірно, війна з мільйонами жертв, враховуючи вбитих та поранених з обох боків. Росія втратила більше солдатів, ніж Україна; Україна втратила набагато більше мирних жителів, оскільки війна переважно відбувається на її території. Майже 5 мільйонів громадян України зараз мешкають під владою Росії з невизначеними перспективами свого майбутнього; Викрадення Росією українських дітей стало частиною підстави для ордерів Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна та Марії Львової-Бєлової, уповноваженого президента Росії з прав дитини. Майже чверть населення України втекла за кордон, понад 6,7 мільйонів українських біженців живуть за кордоном, зокрема 5 мільйонів у Європі, і ще 3,7 мільйона залишаються внутрішньо переміщеними особами. Коли бойові дії закінчаться, повернення багатьох із цих українців матиме життєво важливе значення для економічного відновлення країни та демократичної життєздатності.

Це є війна безпілотників, а також сучасних точних ракет (з обох боків) та протиракетних систем. Лише у вересні 2024 року Україна перехопила 1753 БПЛА та 53 крилаті ракети. Проте дедалі більше російських ракет проривають повітряну оборону України. Росія запускає більші ракетні залпи, придушуючи українську ППО і вражаючи стратегічні цілі, такі як збройові заводи, залізниці та електростанції, а також життєво важливу цивільну інфраструктуру, таку як лікарні та школи. За словами президента Володимира Зеленського, Україна має лише близько 25% засобів ППО, необхідних для самооборони. Проте навіть якщо західні союзники України відгукнуться на прохання надіслати більше засобів ППО, немає гарантії, що Україна зможе захистити себе від нової та покращеної тактики Росії.

Війна також була, насамперед протистоянням артилерії. На початку війни, після того, як її перша спроба швидкої перемоги провалилася, Росія вдалася до свого перевіреного методу масованого артилерійського бомбардування українських передових позицій та міст, які вона мала намір захопити. Зі зростанням власного виробництва (разом із боєприпасами з Північної Кореї та заводським обладнанням із Китаю), Росія може бути здатна підтримувати цей темп нескінченно. Навіть якщо Вашингтон скасує запроваджені обмеження на використання Україною ракет великої дальності ATACMS, а західні танки та бойові літаки прибудуть в Україну протягом 2023 та 2024 років, невідомо, чи будуть в України достатньо надійні маневрені сили, щоб подолати відносну нестачу та кардинально змінити хід війни до 2025 року. Але з іншого боку, війна часто приносить сюрпризи.

Основні економічні тенденції та реалії — особливо в Україні

Економіка України серйозно постраждала від російського вторгнення і продовжує страждати від російських атак на її енергетичну та іншу інфраструктуру. Вона виявилася вражаюче стійкою завдяки суттєвій іноземній допомозі, високим урожаям, підтримці залізничних та чорноморських експортних шляхів та компетентному центральному банку. Але, як повідомив Міжнародний валютний фонд у вересні 2024 року, «зустрічні вітри посилюються, а перспективи залишаються невизначеними».

Залежність України від іноземної допомоги виходить за межі військової допомоги. З лютого 2022 року Україна отримала понад 235 мільярдів доларів допомоги від понад 40 країн та інститутів ЄС, включаючи військову, фінансову та гуманітарну підтримку. Загальна сума відображає допомогу, яка вже була доставлена ​​до України або була виділена іноземним урядом для використання Україною. Постійна підтримка Європи очевидна: майже 130 мільярдів доларів загальної допомоги перевищили 90 мільярдів доларів США (хоча переважна більшість фінансової допомоги Європи надається у формі кредитів, тоді як фінансова допомога США надається у формі грантів). Крім того, європейські країни також надали понад 125 мільярдів доларів на підтримку та розміщення українських біженців. Така суттєва підтримка наголошує на прихильності Європи до перемоги у війні та наголошує на жахливих наслідках для всього континенту у разі поразки України.

Незважаючи на суттєву фінансову допомогу Україні, її ВВП серйозно постраждав, коли розпочалася війна, та стабілізувався у першому кварталі 2023 року. Міністерство економіки України прогнозує, що зростання знизиться у другій половині 2024 року. Тим часом, економіка Росії зростала з початку війни в основному за рахунок постійних витрат на оборону та активізації операцій у допоміжних галузях.

Незважаючи на постійний експорт зерна, олійних культур та металів, Україна відчуває постійний торговий дефіцит. Хоча вартість товарів, що імпортуються, зросла майже до довоєнного рівня, в середньому експорт товарів залишається на 39% нижчим від значень 2021 року.

Створення нового коридору у Чорному морі запобігло зриву українського експорту зерна. Україна також стикається із дефіцитом державного бюджету, оскільки витрати на оборону стрімко зростають. У 2021 році в середньому витрати на оборону за місяць становили $390 млн, що у середньому становило 8,6% від загальних державних витрат. Однак у 2022 році в середньому щомісячні витрати на оборону склали майже 38% бюджету, а у 2023 році ця цифра зросла до 52%.

Один яскравий макроекономічний момент: Національний банк України (НБУ) зумів знизити рівень інфляції з приблизно 20% у 2022 році до приблизно 5% останнім часом (цільовий показник центрального банку), але він зростає, і центральний банк очікує, що до кінця 2024 року він становитиме 8,5%. НБУ знизив відсоткові ставки на два пункти у першій половині 2024 року, але дав зрозуміти, що планує утримувати ставки на колишньому рівні протягом деякого часу. Україна перейшла від фіксованого обмінного курсу до керованого плаваючого курсу у жовтні 2023 року, що дозволяє обмінному курсу слугувати амортизатором та допомагає центральному банку стримувати інфляційний тиск.

Ключові політичні події

Російські військові навмисно націлилися на населені пункти, цивільну інфраструктуру та енергетичні мережі, щоб тероризувати українців, суворо порушуючи міжнародні закони війни та змушуючи мільйони людей втікати зі своїх будинків. Атаки на електромережі порушили роботу комунальних служб та створили складні умови, оскільки Україна готується до третьої зими з моменту повномасштабного вторгнення Росії.

Партнерство Росії з Китаєм, а також її поглиблене співробітництво з Іраном і Північною Кореєю також допомогли Кремлю. НАТО вважає Пекін «помічником» Росії у наданні критично важливих ресурсів і технологій для виробництва зброї та підтримки її економіки за рахунок торгівлі. Іран збільшив свій внесок у вигляді боєприпасів, артилерійських снарядів та безпілотних літальних апаратів із постачанням балістичних ракет ближньої дії, які спустошили українські міста внаслідок майже щоденних повітряних бомбардувань. Тим часом Північна Корея відправила ракети, боєприпаси та артилерійські снаряди, щоб використовувати їх на полі бою, і, згідно з останніми повідомленнями, до 12 000 північнокорейських солдатів незабаром можуть бути відправлені до Росії. Чи зіштовхнуться Сполучені Штати та інші міжнародні прихильники України з новою «віссю потрясінь», залишається незрозумілим, але зближення Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї, викликає занепокоєння. Водночас війна змінила політичну динаміку на інституційному та цивільному рівнях у всьому світі таким чином, що це дає надію Україні. Зокрема, міжнародна коаліція на чолі з країнами G7 та Європейським союзом запровадила низку санкцій.

Зеленський виступив перед незліченною іноземною аудиторією, щоб сформувати та зберегти коаліцію підтримки своєї країни, включаючи національні парламенти, ділові організації, освітні заклади та культурні заходи – на додаток до його щоденних відеобрифінгів для українського народу. Україна отримала міжнародну підтримку від Генеральної Асамблеї ООН у перший рік після повномасштабного вторгнення, яка проголосувала за шість надзвичайних резолюцій, які засуджують незаконну та неспровоковану агресію Росії, вимагають юридичної відповідальності та закликають до всеосяжного та справедливого миру. Проте Росія знайшла способи обійти санкції і залишається далеко не ізольованою на світовій арені.

Європейський союз офіційно схвалив статус кандидата України наприкінці 2023 року разом із Молдовою та перейшов до відкриття переговорів про вступ із двома країнами у червні 2024 року. На своєму 75-му ювілейному саміті у Вашингтоні у липні 2024 року НАТО підтвердило, що майбутнє України — в альянсі і розширена співпраця з країною є «мостом» до членства. Разом із широкою коаліцією міжнародних партнерів Україна продовжує захищати свою територію, суверенітет та демократію, а разом із ними і безпеку євроатлантичної спільноти загалом.

Політичні міркування на 2025 рік

Чи реально для України прагнути звільнити всю територію, яку Росія окупувала з 2014 року? Якщо ні, то чи буде розсудливо для України прагнути перемир’я, зберігаючи претензії на свою землю? Звичайно, будь-які такі переговори могли б спрацювати лише у тому випадку, якби Росія також була готова змінити свої поточні вимоги. З 2008 року країни НАТО офіційно та публічно зобов’язалися запросити Україну долучитися до альянсу у майбутньому. Без певної дати й тимчасових гарантій безпеки ця обіцянка виявилася безсилою у стримуванні російської агресії проти України у наступні роки. Чи варто прискорити членство України в НАТО, можливо, за допомогою спеціального пункту у документації про членство, який зобов’язує НАТО захищати лише територію, яку зараз контролює Київ? Чи це має бути невід’ємним елементом будь-якої мирної угоди, яку Київ і Москва можуть укласти у наступні роки, незалежно від переваг Росії? Чи існують інші архітектури безпеки чи гарантії, які могли б виявитися настільки ж корисними для безпеки України, а також більш предметними для переговорів із Москвою?

Сполучені Штати, їхні європейські союзники, Канада, Японія та інші країни були надзвичайно щедрими щодо України з 2022 року, як ми зазначали вище. Чи реально уявити продовження таких рівнів допомоги на невизначений термін? Наприклад, чи може майбутня військова допомога бути зосереджена на протиповітряній та протиракетній обороні та зброї, яка ефективно використовується для тактичних оборонних операцій (артилерія, безпілотники, технології боротьби з безпілотниками, системи радіоелектронної боротьби, зенітні та протитанкові ракети), та не акцентувати увагу на більших платформах, таких як танки та винищувачі, які Україні, ймовірно, знадобляться у великій кількості для будь-якого великого контрнаступу?

Хоча війна в Україні сьогодні, здається, значною мірою застрягла на місці, є чудовий шанс, що вона зміниться — і, можливо, навіть кардинально — у 2025 році чи навіть пізніше. Війна в Україні була і залишається найбільшою загрозою для європейської безпеки з 1945 року. Будь-який американський президент, а також новий Конгрес мають зосередитися на цьому найважливішому питанні.