Принаймні, 14 російських ядерних сховищ наразі потрапляють у зону дії українських безпілотників, а, зокрема два об’єкти знаходяться у межах досяжності українських ракет

Найбільша відповідальність ядерної держави — забезпечення безпеки своїх боєголовок. Відколи Росія напала на Україну у лютому 2022 року, то поставила приблизно 30% зі своїх 5580 боєголовок у невигідне становище. На початку війни побоювання, що вторгнення в Україну збільшило небезпеку ядерного детонування чи випадкового вибуху, були зосереджені на ризику для чотирьох українських атомних електростанцій та загрозах Росії навмисно загострити конфлікт понад ядерний поріг. Але чим більше Україна прагне вразити цілі на території Росії, тим чіткіше стає відомо, що небажання Росії належним чином забезпечити безпеку ядерних арсеналів неподалік лінії фронту з Україною, є серйозною небезпекою. Про це йдеться в аналітичній статті Вільяма Муна, екскерівника групи Агентства зі зменшення загрози оборони в Європейському командуванні США на сторінках Foreign Affairs, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Щотижня Росія запускає до 800 керованих авіабомб та понад 500 ударних безпілотників по українських містах. У відповідь Україна почала запускати до сотень безпілотників щодня за ретельно обраними російськими цілями. Україна має повне право захищати себе у такий спосіб, і немає жодних ознак того, що українські збройні сили навмисно націлюються на місця зберігання ядерних боєголовок. Атаки українських безпілотників уже досягли Москви, тому, очевидно, що, принаймні, 14 російських ядерних сховищ наразі потрапляють у зону дії її безпілотників. Принаймні два з цих об’єктів знаходяться неподалік від українського кордону, у межах досяжності ракет, якими володіє Україна.

Відповідальність за переміщення своїх ядерних боєголовок із небезпечного місця лежить на російському уряді. Росія знає, що її боєголовки не повинні розміщуватись десь поблизу проведення звичайних військових операцій: після того, як Україна завдала свого першого удару за допомогою безпілотників і ракет по Бєлгороду навесні 2023 року, то Росія швидко повідомила, що більше не зберігає там своїх ядерних ракет. Але прикметно, що не було жодних заяв Росії про стан боєголовок в інших місцях зберігання. Президент Росії Володимир Путін може вважати, що переміщення російських ядерних боєголовок буде ознакою слабкості; високопоставлені російські керівники можуть не усвідомлювати небезпеку, яку становлять ці боєголовки; або російські військові можуть побоюватися, що Захід неправильно витлумачить переміщення боєголовок як підготовку до ядерного нападу, що спровокує запобіжний удар з боку НАТО.

Країна, яка, ймовірно, має найбільший вплив Росію — це Китай. У вересні 2024 року Пекін став координатором процесу Р5 Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, форуму п’яти великих держав, які мають ядерну зброю — Китаю, Франції, Росії, Великобританії та США — створеного для того, щоб ці країни могли спільно обговорювати свої обов’язки. У цій якості китайське керівництво може — і має — очолити колективні зусилля, аби переконати РФ забезпечити безпеку своїх вразливих боєголовок. Якщо Китай не наполягатиме на цьому, ризик того, що російські ядерні об’єкти виявляться втягнутими у війну з Україною, лише зростатиме, що може мати катастрофічні наслідки як для Росії, так і для решти світу. Можливість того, що український безпілотник або ракета вразять боєголовку уже є серйозним ризиком. Але це не єдиний ризик. Ще більш небезпечною є можливість того, що український ракетний удар або територіальне захоплення можуть спровокувати операційний хаос у сховищі, що дозволить шахраям захопити ядерні боєголовки — або ненавмисно спровокувати російську ядерну ескалацію.

Гра з боєголовками

У 1991 році, коли розпад Радянського Союзу здавався неминучим, Конгрес США заснував Програму спільного зменшення загрози (CTR), щоб допомогти Росії убезпечити величезний ядерний арсенал, який налічував близько 30 000 ядерних боєголовок. За допомогою CTR Росія скоротила кількість своїх боєголовок та консолідувала свій арсенал у 42 існуючих сховищах, які були оснащені сучасними засобами безпеки. Боєголовки були захищені на трьох типах майданчиків: 12 великих центральних майданчиків, де розміщувалися сотні стратегічних і нестратегічних боєголовок; 30 менших сховищ, прилеглих до військових баз, у яких зберігалися десятки боєголовок, які можна було встановити на ракети, підводні човни, кораблі чи літаки на базах; і три залізничні перевалочні пункти, де боєголовки можна перевантажувати з потягів на вантажівки та назад. Російські боєголовки часто переміщуються для технічного обслуговування та перевірки безпеки, тому у цих перевалочних пунктах майже завжди є боєголовки — і ці залізничні перевалочні пункти є тим місцем, де боєголовки найбільш уразливі, оскільки вони не знаходяться у безпечних бункерах і захищені лише посиленою зовнішньою частиною.

Відразу після закінчення холодної війни, більшість експертів вважали, що основною загрозою ядерним запасам Росії є потенційна терористична атака, яку можуть здійснити, а не збройний конфлікт з іншою добре озброєною державою. За 30 років керівництва двосторонніми зусиллями CTR із забезпечення безпеки російських боєголовок я зустрічався понад 75 разів із керівниками організації у Міністерстві оборони Росії. Я відвідав десятки російських сховищ ядерних боєголовок, зокрема у Бєлгороді та Воронежі, неподалік від кордону Росії з Україною. І до 2008 року ядерний арсенал Росії був відносно захищеним від такої терористичної загрози. Коли Росія розпочала своє повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році, то розв’язала війну поблизу територій, де зберігаються сотні ядерних боєголовок. Центральне сховище Росії у Бєлгороді, де могли зберігатися сотні ядерних боєголовок, розташоване неподалік від українського кордону на північ від міста Харків, де Росія спровокувала важкі бої. Воно також знаходиться на південь від Курської області, де українські війська розпочали вторгнення у серпні 2024 року і де бойові дії продовжуються і зараз. Росія повідомила, що вивезла усі боєголовки з цього об’єкта, але незрозуміло, чи це було зроблено до або після початку бойових дій. Переміщення ядерних боєголовок під час звичайної війни є вкрай небезпечною поведінкою та демонструє, що Росія більше не є сумлінною ядерною державою. Боєголовки могли бути випадково вражені безпілотниками чи ракетами, або навмисно атаковані або викрадені.

Росія також порушила священний принцип ядерної безпеки, розпочавши атаки на Україну з військових баз, де зберігаються ядерні боєголовки, зробивши їх законною ціллю для контрнаступів. Наприклад, з березня 2022 року Росія використовує авіабазу «Енгельс-2» для запуску ракет «Кинджал» по території України. Україна начебто неодноразово атакувала цю авіабазу безпілотниками, зокрема у середині вересня 2024 року. Росія також зберігає десятки ядерних боєголовок на авіабазі у Єйську, яка розташована неподалік від Маріуполя. Десятки інших боєголовок можуть зберігатися у Морозівську, на ще одній авіабазі неподалік від Луганська. Чим довше триває війна, тим більше ризиків, що один із цих об’єктів можуть потрапити під перехресний вогонь — результат, який може мати руйнівні наслідки.

Бомба уповільненої дії

Удар по місцю зберігання ядерної зброї не приведе до детонації боєголовок. Але якщо боєголовка не знаходиться у своєму бункері, оскільки її переміщують для обслуговування у межах місця зберігання або на залізничний перевалочний пункт, і вона вражена озброєним дроном або ракетою, це може викликати великий вибух і зробить радіус у декілька кілометрів непридатним для проживання роками. Міжнародні спостерігачі, можливо, навіть не зможуть оцінити, наскільки катастрофічним буде такий удар, бо російським повідомленням про ядерні інциденти історично не можна довіряти. І навіть якщо снаряд не влучить у боєголовку безпосередньо, вона може пошкодити системи ядерної безпеки або вбити охоронців, тим самим зробивши боєголовки вразливими для крадіжки.

Ядерні боєголовки особливо небезпечні, коли перебувають у залізничних перевалочних пунктах Росії. Незрозуміло, чи переміщує Росія нині боєголовки через якісь із цих об’єктів, але український безпілотник чи уламки бомбардувальника, російської системи ППО чи ракети можуть легко вразити їх. Враховуючи, що Росія має запас у тисячі боєголовок, майже завжди є такі, які переміщуються для обслуговування. Україна, США, НАТО та супутники з відкритим вихідним кодом можуть не відрізнити, чи Росія перевозить боєголовки для обслуговування чи на військову базу, з якої вони можуть бути запущені. Уявіть собі, що США чи Україна виявили б приховане переміщення боєголовок та інтерпретували це як частину навмисної операції проти України чи країни НАТО: їм довелося б розглянути можливість превентивного націлювання на ці боєголовки.

Крім безпосередніх ризиків, зберігання ядерних боєголовок у зоні військових дій збільшує ймовірність ескалаційних дій Кремля. Ядерна доктрина Росії свідчить, що напад на будь-який елемент її стримуючих сил виправдовує ядерну відповідь. Незрозуміло, чи перетне випадковий удар по місцю зберігання ядерних боєголовок російську ядерну червону лінію, але Путін нещодавно спробував привернути увагу до ядерної доктрини своєї країни. Той факт, що ядерні боєголовки РФ знаходяться так близько до України, може по суті спокусити Росію провести операцію під фейковим прапором, щоб виправдати ядерну атаку. Але, можливо, найбільша небезпека, яку зараз становлять російські місця зберігання ядерної зброї, — це та, яка передбачалася після закінчення холодної війни: тобто небезпека того, що боєголовки можуть бути захоплені невеликою групою бойовиків. Росія, як і раніше, стикається з внутрішніми загрозами, включаючи терористів, сепаратистів і тисячі колишніх бійців «Вагнера», які тепер розкидані по всій Росії та Білорусі.

6 серпня 2024 року українські війська увійшли на територію Росії та захопили частину Курської області — район, що знаходиться між двома великими російськими сховищами (у Брянську та Воронежі), де розміщено сотні боєголовок. Якщо українські військові нападуть на російських військових або виженуть їх зі сховища, шахраї можуть проникнути на це місце та захопити боєголовки. Наприклад, колишні члени воєнізованої компанії Вагнера можуть використати такі боєголовки проти України, або росіяни, які воюють на боці України, можуть атакувати російське місто. Один російський суб’єкт може спровокувати таку операцію за наказом або без вказівки російської влади.

Відновлення довіри

Аби по-справжньому захистити свій ядерний арсенал, Росії необхідно припинити наступ на Україну і транскордонний конфлікт, який спровокував її вторгнення. Але негайного закінчення війни не передбачається, тому необхідно терміново зробити нагальні кроки. У найближчій перспективі російські ядерні боєголовки мають бути вивезені з будь-якої бази, яка знаходиться близько до військових операцій. Досі Росія не змогла вивезти свої боєголовки із небезпечної зони. Росія вважає, що її перевага у нестратегічній ядерній зброї є стримуванням української та західної ескалації проти Росії. Але насправді, якщо Росія хоче зберегти цю перевагу, то має припинити війну або перемістити боєголовки у безпечніші місця. Ядерне стримування не залежить від того, чи перебувають боєголовки на передовій лінії. Фактично, країна найкраще підтримує своє стримування, якщо зберігає свою ядерну зброю далеко від небезпеки. Росія має негайно перемістити свої ядерні боєголовки до сховищ на схід від Уральських гір. Китай може підштовхнути російських лідерів до забезпечення безпеки своїх боєголовок під час двосторонніх обговорень або у рамках форуму P5. Інші країни, які підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, а також члени Генеральної Асамблеї ООН також можуть чинити тиск на Росію. Якщо Росія не погодиться перемістити свої боєголовки, то її потрібно виключити із Ради Безпеки ООН. Китай може навіть підтримати такі дії. Світ повинен переконати Росію, що вона фундаментально ставить під загрозу репутацію відповідальної ядерної держави.