Міжнародна організація «Лікарі без кордонів» у березні 2023 року запустила проект початкової реабілітації в одній із лікарень у Черкасах: це включає фізіотерапію, психологічну підтримку та сестринський догляд для задоволення складних потреб поранених військових на початкових етапах відновлення

Після повномасштабного вторгнення Росії, в Україні різко зросла кількість людей із довгостроковими пораненнями, які потребують комплексної допомоги. Це люди з вогнепальними, осколковими пораненнями та ампутаціями кінцівок, які потребують інтенсивної спеціалізованої допомоги. У відповідь міжнародна організація «Лікарі без кордонів» (MSF) у березні 2023 року запустила проект початкової реабілітації в одній із лікарень у Черкасах. Проект включає фізіотерапію, психологічну підтримку та сестринський догляд для задоволення складних потреб поранених і пацієнтів на початкових етапах відновлення. Про це йдеться у спецрепортажі польського видання MedOnet, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

27-річний Ігор понад місяць лікувався після численних поранень від обстрілів у Сумській області. Його поранення включають дрібні осколки в очах і зламане зап’ястя. Фізіотерапевт організації «Лікарі без кордонів» (MSF) Олексій Тараненко використовує лікувальну гімнастику та електротерапію для лікування пошкодженої руки Ігоря, і його стан повільно покращується.

«Минулої ночі я вперше за тиждень проспав усю ніч, — каже Ігор.

Останніми тижнями він трохи відновив здатність рухати рукою, і тепер може на короткий час тримати літрову пляшку води.

«Ті кілька моментів, коли він міг тримати щось без гострого болю, з почуттям впевненості, були справжнім досягненням, і ми це святкували. Це потужний стимул для одужання», – каже Тараненко.

«Усі травми потребують часу» — сентенція, яка глибоко відгукується як серед медичного персоналу, так і серед пацієнтів черкаської лікарні. Для кожної групи вона має особливий вимір. Для фізіотерапевтів це вказує на важливість кожної хвилини, витраченої на виконання вправ і прийомів відразу після операції. Для психологів це підкреслює цінність своєчасних консультацій та емоційної підтримки. У свою чергу, для пацієнтів це означає, що процес одужання, як фізичного, так і емоційного, є мандрівкою, яка потребує часу та стійкості.

Багато травм, які лікуються у лікарні в Черкасах, пов’язані із вибухами, тому кількість пацієнтів з ампутаціями кінцівок постійно зростає.

«Пацієнти надходять із серйозними травмами ніг, спричиненими наступанням на міни чи від осколків. Війна призвела до епідемії фізичних травм», — каже Бланш Дайе, керівник фізіотерапії MSF.

Пацієнти часто проходили лікування раніше

Щоб подолати великий розрив між високими людськими потребами та обмеженою кількістю кваліфікованих працівників, MSF тісно співпрацює з Міністерством охорони здоров’я України та іншими партнерами, щоб розширити свій досвід у Черкасах до більшої кількості регіонів, аби зменшити тривалі наслідки поранень під час війни.

Коли пацієнти надходять до відділення початкової реабілітації MSF, то часто вже проходили попереднє лікування у двох-трьох лікарнях. Окрім первинних травм пацієнтів, співробітники MSF часто стикаються з такими ускладненнями, як атрофія м’язів і скутість суглобів. Це пов’язано з тим, що хірурги часто надають пріоритет цілісності тканин і загоєнню ран, що може відволікати їх від відновлення функціональності кінцівок, навіть якщо це важливо для успішної реабілітації пацієнтів.

«Уявіть собі, що ви доглядаєте за пацієнтами, які перенесли 20, 30 або навіть 40 операцій за короткий проміжок часу. Таким пацієнтам потрібна підтримка медсестер і психологів. Одного з пацієнтів готували до ампутації ноги, чого не вдалося уникнути хірургам. Наші психологи працювали з ним, щоб допомогти прийняти процедуру. Після операції ми зосередилися на лікуванні фантомного болю», — каже Віталій Павлієв, менеджер із психічного здоров’я MSF.

Біль і порушення сну

Порушення сну, панічні атаки та больові синдроми, особливо фантомний біль після ампутації, є поширеними серед пацієнтів MSF.

42-річний Володимир потрапив до черкаської лікарні з пораненнями ніг і рук. Йому довелося ампутувати один палець. Він також відчував сильну тривогу, порушення сну та кошмари. Він є гітаристом та звукорежисером, тому ампутація пальця глибоко вплинула на нього. Команда психіатричної служби MSF допомагає йому змиритися з втратою.

«Психологи – це люди, яким я можу розповісти все, що завгодно – вони вислуховують мій біль», – каже він.

За словами групи психіатричних спеціалістів MSF, ставлення пацієнтів і підтримка, яку вони отримують від родини та друзів, відіграють ключову роль у їх успішному одужанні. Окрім надання пацієнтам індивідуальної психологічної підтримки, команда MSF також проводить групові заняття та працює з родинами пацієнтів.

За допомогою початкової реабілітації MSF прагне покращити якість життя пацієнтів, стабілізувати їхній емоційний стан, зменшити біль і запобігти довгостроковим ускладненням, часто пов’язаним із серйозними травмами, включаючи ризик інфікування та атрофії м’язів. Зрештою, такий підхід допомагає пацієнтам відновити незалежність, дозволяючи людям із серйозними травмами піклуватися про себе.

«Незважаючи на очевидні переваги мультидисциплінарного підходу до реабілітаційної допомоги, впровадження його в українських лікарнях є проблемою, оскільки наразі недостатньо кваліфікованих фахівців у відповідних галузях. Але це, швидше за все, зміниться у найближчі роки. Хоча дедалі більше студентів зараз здобувають відповідні ступені, знадобиться ще три-чотири роки, перш ніж вони почнуть працювати в таких галузях, як фізіотерапія, ерготерапія та клінічна психологія», – стверджує Томас Марчезе, координатор MSF із надзвичайних ситуацій.

Психологи потрібні тут і зараз

В Україні психологічна допомога на початкових етапах реабілітації – це рідкість. Як правило, психологічна допомога розглядається лише після того, як фізичні рани майже повністю загоїлись. Однак це не дозволяє пацієнтам отримати важливу підтримку у прийнятті та адаптації до зміненого тіла з самого початку. Пізніше вони можуть боротися з депресією чи залежністю, які важче лікувати, аніж надати своєчасну психологічну допомогу на початкових етапах реабілітації.

Інна Кравченко – практикуючий психолог з 2015 року. Закінчила Національний університет імені Богдана Хмельницького у Черкасах за спеціальністю «практична психологія». Вона спеціалізується на психоаналізі, когнітивній терапії, біхевіоризмі, груповій терапії та інтегративній психотерапії. Приєдналася до команди MSF у Черкасах у вересні 2024 року.

«Коли я заходжу в наш офіс із затишним диваном, то одягаю бежеву форму. Мені подобається цей спокійний колір, і пацієнтам теж. Я використовую хвилинку, щоб перевірити свої записи та список пацієнтів. Сьогодні у мене кілька індивідуальних занять. Одне з них стосується молодого чоловіка з серйозними вогнепальними пораненнями та складним посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Його переслідують кошмари та почуття провини після того, як він став свідком смерті свого друга, але не зміг нічим допомогти через бомбардування. Тепер він стикається з емоційним викликом зіткнення з цією травмою, включаючи важкий досвід зустрічі з матір’ю свого друга. Коли я заходжу у палату, він мене зустрічає посмішкою. Його успіх робить нас обох щасливими. Коли ми розмовляємо, до нас приєднуються його колеги по палаті, діляться власними думками та історіями. Найпоширеніші проблеми, з якими він має справу, це страх, біль і душевні рани. Часто розмови з одним пацієнтом природним чином перетворюються на обговорення з іншими у кімнаті, створюючи неформальну мережу підтримки, яка допомагає всім одужати. Сеанси також проводяться з родинами пацієнтів, допомагаючи їм вибудувати емоційну стійкість, необхідну для підтримки своїх близьких у процесі одужання», – розповідає Кравченко.

За її словами, пацієнти найбільше страждають від сильного і часто хронічного болю, включно із фантомним болем, який може бути надзвичайно неприємним.

«Наша головна мета — психічно стабілізувати пацієнтів, а потім підключити їх до тривалого лікування, якщо це необхідно. Ми зосереджуємося на простих техніках саморегуляції, таких як перефокусування, дихальні вправи та розслаблення м’язів, щоб пацієнти мали інструменти, аби справлятися з болем, коли вони наодинці, а ліки вже не діють. Їм також пояснюють, що з ними відбувається – як їхня нервова система реагує на стрес і як ці фізіологічні зміни можуть вплинути на них емоційно. Майже для кожного пацієнта початковий шок від того, що він лежить у ліжку, майже нерухомо та відчуває біль, є приголомшливим. Наша роль — допомогти їм прийняти цю нову реальність і впоратися з почуттям неприйняття чи жалю. Навчити їх змінювати свої думки та допомогти їм уявити майбутнє за межами реагування на боротьбу чи втечу є центральною частиною нашої роботи», – резюмує Кравченко.