Стратегія Росії кожної зими полягає у тому, щоб завдати якомога більшої шкоди енергетичному сектору України, зокрема стає менше вугілля, навіть у таких шахтарських містах, як Добропілля і Павлоград

Втомлені українські громадяни, які рятуються від війни, прибувають щодня. Вони приїжджають із багатьох шахтарських міст вздовж цієї автомагістралі зі сходу на захід. E-50 з’єднує Дніпро, четверте за величиною місто України, із Донецьком у східному регіоні Донбасу, але тепер вона закінчується на півдорозі, у Покровську. Про це йдеться у спеціальному фоторепортажі Національного громадського радіо США, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Більшість людей, які прибувають сюди, пересідають на потяги, щоб зустрітися із членами сім’ї. Іншим нема куди йти, тому вони зупиняються у театрі, який тепер слугує притулком для переміщених осіб у Павлограді.

Цим вугільним коридором, який веде до Дніпра, тепер російські війська можуть просуватися вглиб України — у разі падіння Покровська. Свіжовириті оборонні позиції можна побачити на полях за межами Дніпра.

Шахтарські міста України є важливою ланкою ланцюжка поставок, які утримують на плаву національну сталеливарну промисловість. Галузь уже працює на мінімальній потужності, виробивши близько 7 мільйонів тонн вугілля у 2023 році, що становить близько третини від рівня виробництва до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

«Я не можу продавати домашнє в’ялене м’ясо у Покровську», – каже 53-річна Лілія Лиманська, яка зараз торгує у Добропіллі, іншому місті вугледобувників, за декілька кілометрів на північ від її рідного міста.

Добропілля навряд чи можна назвати безпечним притулком. Місто, як і раніше, часто стає мішенню для обстрілів. Державні вугільні шахти Добропілля залишаються відкритими, але їх видобуток мінімальний порівняно із шахтами на окупованих територіях та у Покровську.

Якість вугілля має значення для виробників сталі. Багато шахтарів стверджують, що у Покровську – найкраще вугілля в регіоні. Невідомо, як довго тутешня шахта зможе залишатися працездатною під постійним обстрілом ракет. Люди також використовують вугілля у повсякденному житті.

«Це жахливе вугілля, нам дали жахливе вугілля. У ньому повно каміння, а нам треба вдвічі більше, щоб готувати та обігрівати будинок», — скаржиться місцева мешканка Дарія Кузнєцова на кухні, поки каструля із супом кипить на вугільній печі.

Вони з чоловіком живуть у будинку біля підніжжя одного з численних шлакових відвалів Добропілля. Її чоловік Володимир Кузнєцов — пенсіонер-шахтар і щороку отримує вугілля. Перебої з електроенергією в їхньому будинку — звичайна справа, а водогін не працює кілька разів на день.

У Павлограді та сусідньому місті Тернівка демонстранти вишикувалися вздовж дороги під похмурим небом, тримаючи плакати з фотографіями близьких, які зникли без вісті або перебувають у полоні в Росії.

Деякі жителі знаходять втіху у церквах, в основному жінки і люди похилого віку, які повільно проходять повз ікони святих, щоб запалити свічки за ветеранів війни, яких поховали на цвинтарі на околиці Павлограда.

Існує сильний страх бути мобілізованим до української армії та проросійських колабораціоністів. Під час нещодавнього візиту на ринок Павлограда продавець викликав поліцію, звинувативши команду американських журналістів у шпигунстві. Епізод був швидко врегульований керівником ринку, який надав команді дозвіл знімати.

Стратегія Росії кожної зими полягає у тому, щоб завдати якомога більшої шкоди енергетичному сектору України. Цей рік не став винятком. По всій Україні стає менше вугілля, зокрема у рідному місті президента України Володимира Зеленського Кривому Розі – центрі сталеливарного виробництва.

«Важко залишатися, адже життя тут стає неможливим», — підсумовує Лиманська.