Ігор Наровський у 2022 році регулярно працював на польсько-українському кордоні та у центрах для біженців у Ризі, а зараз розважає дітей у лікарнях та центрах для вимушених переселенців у Києві, Львові та Ужгороді

Ігор Наровський є художнім керівником Dr. Klauns – волонтерської організації, яка об’єднує клоунів у Латвії і ось уже 12 років працює у лікарнях, повертаючи до системи охорони здоров’я – цінність емоцій дитини, батьків та медичного персоналу. Після російського вторгнення у 2022 році він працює там, де, власне, і нема над чим сміятися: в українських лікарнях. В інтерв’ю німецькому виданню NTV Ігор Наровський розповів про особливий ефект клоунської магії – і про те, як клоунам з України довелося пережити війну. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

NTV: У чому полягає ваша робота лікаря-клоуна?

Ігор Наровський: Лікарня – це система. Коли людина потрапляє в цю систему, у неї не тільки виникає тривога щодо кризи свого тіла, свого болю та майбутньої операції, але й безліч емоцій. У лікарні немає місця цим почуттям. Як клоун я приходжу до лікарні та створюю острів свободи від цієї системи. Ця свобода проявляється в імпровізації. Плюс клоун дає дітям можливість пізнавати себе та світ. Це безпечний простір для експериментів із собою, із життям, із стосунками.

NTV: Це якась психологічна терапія?

Ігор Наровський:  Клоун-терапія. Вербальна мова викидає логіку за борт. Клоуни спілкуються за допомогою тіла. Ось чому мені все одно, якою мовою хтось говорить. Я можу працювати у будь-якій країні. Клоун – абсурдна істота. Таким чином, контакт відбувається на емоційному рівні. Але ми говоримо не про ці кліше-клоуни, що з’являються у перуках, а швидше про дуже тонко побудований образ. Жодного макіяжу, просто ніжна і вразлива істота. Чуйний. А іноді кумедний, смішний, зворушливий. Коли ви бачите клоуна, то відчуваєте цікавість. А цікавість – протиотрута від страху. Неможливо одночасно цікавитись і боятися.

NTV: Ви більше лікар чи клоун?

Ігор Наровський: Клоун – частина лікарняної системи. Хоча у мене і психологічна освіта, клоун мені подобається як персонаж. Я розумію, як влаштовані гумор, драматургія та робота з тілом.

NTV: Що ви подумали, коли в Україні розпочалася війна?

Ігор Наровський: Про початок війни я дізнався під час подорожі Індією. Тоді я не знав, що з цим робити, але мені хотілося допомогти. Потім мені написала мій психотерапевт Ірена Голуба, що вони хочуть створити психологічну онлайн-групу для дітей із України. Діти, які перебували у бомбосховищах, змогли зібратися у ці групи та поспілкуватись з психологами про те, як вони почуваються. І в цих онлайн-групах була величезна потреба у клоунах. Я погодився допомогти. На щастя, в Індії у мене був із собою клоунський ніс як талісман.

NTV: Як усе пройшло?

Ігор Наровський: Це був відеодзвінок у Zoom, і він добре спрацював. Був дуже сильний зв’язок із дітьми: гра, безпосередність, свобода, емоції, легкість. У мене було відчуття, що монітор у комп’ютері став для дітей важливіший, аніж справжнє вікно, за яким ховається ракета.

NTV: Чи були у вас контакти із клоунами в Україні?

Ігор Наровський: Оскільки перед великою війною я був у Харкові, то був знайомий з деякими українськими клоунами та розмовляв з ними по телефону. Їхні історії мене дуже зворушили. Наприклад, що всі клоуни з Харкова, ставлять червоний ніс у паспорт. Знайомий розповів мені: «Коли я виїжджав із Харкова, то думав лише про те, щоб не дати клоуну порвати носову струну, бо не знав, де знайти нову в іншому місті». Мені хотілося об’єднати клоунів, щоб вони не втратили зв’язку зі своєю професією. За кілька місяців регулярних телефонних дзвінків вони точно знали, чим хочуть займатися: почали працювати у лікарнях Ужгорода та Львова.

NTV: Тож ви хотіли поїхати до України?

Ігор Наровський: На початку вторгнення РФ виникла хвиля підтримки українських біженців. Але до тих, хто залишився в Україні, пішло не так багато людей. Я хотів підтримати їх.

NTV: Зовсім один?

Ігор Наровський: З березня до травня 2022 року я регулярно був на польсько-українському кордоні з командою латвійських лікарів-клоунів, а також працював у центрах для біженців у Ризі. Тоді було зрозуміло, що всією командою ми не зможемо поїхати до України, бо ризики надто великі. На всесвітній конференції клоунів я зустрів Сьюзі Фергюсон, шотландського клоуна. Я запитав її, чи вона хоче поїхати зі мною, і вона відповіла так. Наприкінці червня 2022 року ми вперше поїхали до України, щоб дати майстер-клас українським клоунам та попрацювати у лікарнях та центрах для вимушених переселенців у Львові.

NTV: Ви були в інших містах?

Ігор Наровський: Так, я був у Києві ще пізніше.

NTV: І ви не боялись?

Ігор Наровський: Я зрозумів, що бездіяльність завдасть мені значно більшої шкоди, аніж ризик. Думка полягала у тому, що ймовірність бути вбитим в Україні за два тижні, які я провів там, була невелика. Це мене переконало.

NTV: Як проходила робота у лікарнях?

Ігор Наровський: Координатор зібрав групу сімей, де мали можливість відтворити все, що з ними сталося. Наша перша гра проходила у бомбосховищі. Багато дітей грають у військові ігри. В Україні це тема, про яку батьки можуть не говорити, але дитина атакує іграшковим танком або спрямовує винищувач назустріч клоуну. Клоун втікає, дитина наздоганяє його та вбиває. Потім постає нова тема, коли дитина рятує цього клоуна. Зрештою, у дитини проходить весь спектр емоцій від сильного гніву до «Я хочу, щоб ти залишився живим». Про ці речі важко говорити. Вам доведеться грати в них. Наша перша зустріч відбулася у бомбосховищі. Наприкінці майстер-класу одна жінка сказала: «Знаєте, гра змусила мене повністю забути, де я знаходжусь, що існує загроза та лунає сирена повітряної тривоги. Я просто чудово провела з вами час.

NTV: Чи підходить клоун-терапія дорослим?

Ігор Наровський: Звичайно. Дитяча лікарня складається з дітей, батьків та персоналу. А ми, клоуни, працюємо всією системою. Ми привносимо гуманістичні цінності, такі як свобода, вибір, відчуття контролю над життям та собою.

NTV: Чи були й важкі моменти?

Ігор Наровський: Так, коли ми потрапили під обстріл. Це було справді страшно. Я відчував, як зростає напруга, з якою я нічого не міг вдіяти. Це минуло лише тоді, коли я перетнув кордон з Польщею. Небо там не здається таким страшним.

NTV: Як ви справляєтеся із цим емоційно?

Ігор Наровський: Тут важливо визнати, що моя професія має вплив. Але я не ховаюсь за маскою. Навпаки: я відкриваюся людям, і це викликає у них цікавість. Навіть якщо обставини складні: люди неймовірно сильні, вміють грати та відчувати. Зрештою, я бачу щасливих і радісних людей і це дає мені впевненість, що все буде добре.