Різдво викликало депресивний настрій та ностальгію за батьківщиною у багатьох українських біженців в Північній Ірландії

Мама восьмирічної доньки та 15-річного сина Олеся Манолова святкує уже третє Різдво в Ома (місто графства Тайрон, Північна Ірландія), далеко від свого будинку в Україні, який вона була змушена залишити після вторгнення Росії на початку 2022 року. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Різдво викликало депресивний настрій та ностальгію у Манолової, яка переживає, що не повернеться до України протягом багатьох років.

«Коли я приїхала сюди, то думала, що це триватиме один або два місяці, а потім я повернуся, але тепер розумію, що це забере набагато більше часу. Я нещодавно знайшла на своєму телефоні фотографії резиденції Святого Миколая у Києві. Я не знаю, коли ми знову зможемо насолодитися таким Різдвом з дітьми в Україні», — зітхає Манолова.

Як і багато українських батьків, Манолова стурбована тим, як її діти адаптуються до життя в Україні, якщо вони проведуть більше часу у Північній Ірландії.

«Головна турбота всіх українських батьків полягає у тому, що їх синам колись доведеться вступити до армії. Якщо ми повернемось в Україну, я не впевнена, що мої діти зможуть адаптуватися до системи освіти. Моя донька пішла до тутешньої школи і не знає української програми. Мій син почав вивчати англійську у школі в Україні, для нього це було не так просто, але легше, аніж для моєї доньки. Коли вона приїхала сюди, їй було шість років, і все, що вона могла сказати англійською, це дякую, привіт і до побачення», – розповіла Олеся Манолова.

Мері Лафферті, яка заснувала Організацію підтримки біженців та новоприбулих (ERANO) у районі Фермана та Ома три роки тому, зазначила, що будь-якому біженцю важко влаштуватися.

«Українці, які приїжджають сюди, використовують нашу організацію як місце зустрічі, не лише з практичною метою, але й для соціальних зустрічей. Це ділові жінки, у деяких з них був свій бізнес, але вони втратили все після початку війни. Вони можуть виглядати впевненими, але багато з них досі травмовані. Біженки постійно дивляться новини, турбуючись про свої сім’ї й тих, кого вони залишили. Вони бачать, що зараз відбувається в Україні, і їм потрібно зовсім небагато, щоб зламатися і відчувати негативні емоції з цього приводу», – пояснила Лафферті.

Юлія Фузова, біженка з України також живе в Омі та виховує трьох дітей.

«Мої батьки залишились в Україні, і дуже сумно, що я не можу бути вдома, це прекрасна країна з чудовими людьми. Я не знаю, що буде у майбутньому, зараз ми живемо і намагаємося адаптуватися тут, вивчаємо англійську мову, але я думаю, що ми зможемо повернутися. Я оптимістка у будь-якій ситуації і сподіваюся на краще. Моє тіло тут, але душа в Україні з моїми співвітчизниками, родичами та друзями», – підсумовує Юлія.