Знаменита у світі колядка викликає щасливі спогади у жителів Покровська, а також її виконують солдати в окопах, використовуючи зброю як імпровізовані інструменти

Покровськ на сході України — батьківщина однієї з найулюбленіших у світі колядок «Щедрик», але у місті мало ознак святкування Різдва. Лише сніговий пил на пустельних вулицях та скелети будівель — і постійний звук важких обстрілів. Покровськ – наступна мішень Росії, війська якої зараз знаходяться менш ніж за три кілометри від центру міста. І руйнуються не лише будинки. Україна звинувачує Росію у спробі стерти її культурну ідентичність, включаючи асоціацію з цією відомою колядкою. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Більшість населення Покровська уже втекли. У багатьох будинках немає газу, електрики та води. Ті, хто залишився, як 59-річний Ігор, виходять з укриття лише для того, щоб знайти найнеобхідніше. Він каже, що це як життя на пороховій бочці: ніколи не знаєш, коли і де впаде наступний снаряд.

43-річна Оксана виходить з дому під час затишшя в обстрілах, щоб знайти дрова та вугілля. Вона сподівається, що збройні сили України зможуть утримати місто, але вважає це малоймовірним. Покровськ, за її словами, швидше за все, впаде.

Місто вже приготувалося до найгіршого. Пам’ятник знаменитому композитору Миколі Леонтовичу вже знесли. Музична школа, яка носила його ім’я, тепер порожня.

Леонтович відомий у багатьох країнах, як автор колядки «Щедрик». Вважається, що він написав ранні партитури композиції, заснованої на українському народному піснеспіві, коли жив і працював у Покровську між 1904 та 1908 роками.

Більшості людей у ​​світі ця колядка відома під назвою The Carol of the Bells («Різдвяна пісня дзвонів») після того, як американський композитор Пітер Вільхоускі написав для пісні текст англійською мовою. Використання мелодії у голлівудському фільмі «Один удома» допомогло підвищити його популярність.

Вікторія Аметова називає її «шедевром – фірмовою піснею Покровська». Вона донедавна викладала музику у місцевій школі, яка носила ім’я Леонтовича.

Зараз Вікторія переїхала до відносно безпечного Дніпра. Саме там багато колишніх мешканців Покровська ще намагаються зберегти спогади про своє рідне місто.

Для Ганни Гасич, яка покинула Покровськ влітку 2024 року ця мелодія нагадує про минуле.

«Коли я грала її вдома, то почувалась щасливою. Я мрію туди повернутись», – зазначає вона.

Але для одного українського військового оркестру, «Щедрик» став піснею, яка надихає на опір. Вони навіть виконують її в окопах — використовуючи зброю як імпровізовані інструменти.

22-річний Роман використовує гільзу від ракетниці, наповнену рисом, щоб енергійно трясти її в такт музиці.

Полковник Богдан Задорожний вважає, що «Щедрик» показує цивілізованість української нації, яка зараз воює і бореться за свою ідентичність.

Директор Покровського історичного музею Ангеліна Рожкова уже врятувала та перевезла у безпечне місце більшу частину цінних речей, включаючи артефакти з життя Леонтовича у цьому місті.

«Жителі Покровська розуміють, що ніколи не повернуться, але їх серця і душі не приймають цього. Тому вони роблять все можливе, аби зберегти минуле», – каже Ангеліна.

Важко сказати, що ти перемагаєш, коли твоє місто руйнують. Але його мешканці, як і музика Леонтовича, виявляють надзвичайну стійкість.

Життя Леонтовича раптово обірвалося у 1921 році від кулі радянського агента. Його композиція стала символом боротьби за незалежність України. Такою вона залишається і сьогодні.