У багатьох випадках не вистачає лише одного чи двох документів і процес пошуку роботи затягується на цілу вічність

Василю Вітенку здається, що це було вчора. 24 лютого 2022 року о 4 ранку його розбудив дзвінок мобільного телефону від доньки Юлії. Він почув гучні вибухи та звук сирен, а також слова, які ніколи не забуде: «Тату, вони на нас напали». Про це йдеться у спецрепортажі німецького видання Der Mitteldeutsche Rundfunk, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Десятки тисяч українців втекли до Тюрінгії

Василь Вітенко став співзасновником некомерційного об’єднання українських співвітчизників у 2014 році з метою розвитку української культури у Тюрингії, сприяння культурному обміну між країнами та надання гуманітарної допомоги. Він організовує семінари та мовні курси, проводить мітинги, створює робочі місця та відправляє гуманітарну допомогу у кризові регіони України.

За даними Міністерства міграції Тюрінгії, до середини лютого 2025 року у Тюрінгії перебувало близько 49 000 біженців з України. З них 35 000 наразі проживають у Фрі-Стейт, зокрема 10 600 неповнолітніх. За наявними даними, у середньому до Тюрингії щодня прибувають близько 15 українців.

Для багатьох українців Тюрінгія стала другою батьківщиною

«Мені тут дуже подобається – тут багато зелені та гарна природа. Такі міста, як Ерфурт, Єна та Веймар, завжди мене надихають», — розповідає 21-річна українська біженка Ярина Гаврилюк з Ерфурта.

Студент Матвій Плодієнко особливо цінує у Тюрінгії те, «як культурна спадщина, студентські міста та передові технології можуть поєднуватися з фермами та природою».

Валерія, яка втекла з двома дітьми, також закохалася у цей краєвид. Тут вона почувається спокійно і відзначає дружелюбність людей.

«Я дуже вдячна усім тут за гостинність та допомогу», — каже 42-річна українка.

Василь Вітенко неодноразово наголошує, що у жителів Тюрінгії велике серце. У нього практично не було досвіду ізоляції та дискримінації.

«Люди дуже терплячі та добрі до нас. Коли українці приїхали сюди у 2022 році, то отримали все, що їм потрібно. Звичайно, люди у Німеччині і наша асоціація тепер очікують, що українці, натомість, зроблять свій внесок і працюватимуть», – зазначає Вітенко.

Перешкоди на ринку праці

Неодноразово висловлювалися критичні зауваження, що надто мало українців мають роботу у Німеччині. За даними нещодавнього дослідження MDR, серед українців зафіксовано найнижчий рівень зайнятості порівняно з іншими іноземними групами.

«Люди дуже працьовиті і хочуть заробляти гроші, платити податки та утримувати свої сім’ї чесною працею. Але бюрократія є особливою перешкодою. У багатьох випадках не вистачає лише одного чи двох документів і процес пошуку роботи затягується на цілу вічність», – скаржиться Вітенко.

21-річна Ярина Гаврилюк нещодавно завершила дуальне навчання і досі добре пам’ятає цю складну процедуру.

«Для мене найбільшою проблемою, мабуть, була бюрократія. Але я думаю, що це проблема не лише Тюрінгії, але й усієї Німеччини», – вважає Гаврилюк.

Ще однією перешкодою Василь Вітенко бачить той факт, що багато українців марно шукають роботу за своєю початковою професійною спеціальністю. Саме це і сталося із музиканткою Вікторією Брехар, яка приїхала до Тюрінгії у квітні 2022 року.

«Мені як творчій особистості було складно адаптуватися. Я працювала у військовому оркестрі в Україні, а у Німеччині стала безробітною», — розповідає Вікторія.

Василь Вітенко разом зі своїм клубом підтримує співвітчизників скрізь, де тільки може. Він переконаний: це лише питання часу, а не лінощів.

Агентство з працевлаштування: дедалі більше українців працюють

І справді, на ринку праці у ФРН спостерігаються ознаки позитивних змін. За поточними даними агентства з працевлаштування, у Тюрінгії наразі працевлаштовано близько 6900 українців. Це відповідає рівню зайнятості майже на 30%.

Порівняно із попередніми роками, кількість працівників значно збільшилася, незважаючи на складну економічну ситуацію. 16% українців працюють у виробничому секторі, 13% – у будівельній галузі і 12% – у сфері громадського харчування та готельного господарства.

«Інтегрувати, а не асимілювати»

Хоча Василь Вітенко радий, що інтеграція прогресує, він також побоюється, що дедалі більше людей втрачають свою українську ідентичність і навмисно ігнорують війну. Він зауважив, що збори його клубу стають менш відвідуваними.

«Але нам потрібні ці люди. Бо в якийсь момент доведеться розбудовувати Україну», — каже Вітенко.

Тому його гасло: «інтегрувати, а не асимілювати». Те, що відбувалося в Україні останні три роки, не можна забувати за жодних обставин. Це особливо стосується 24 лютого.

«Третя річниця повномасштабного вторгнення для мене як хвороблива рана, що не гоїться», — каже Мирослава Мартинюк, старший син якої досі воює на фронті.

Але для 42-річної Валерії це також день гордості: «за стійкість України та мужність солдатів, які борються у найнесприятливіших умовах».

Братвурст для міжнародного порозуміння

Василь Вітенко та Асоціація українських співвітчизників також підтримують тих, хто залишився в Україні. Окрім щотижневих розвезень гуманітарної допомоги, члени клубу регулярно привозять подарунки. Для солдатів будуть справжні тюрингенські сосиски — у булочці та з гірчицею.

Асоціація вже розповсюдила близько 1400 ковбасних виробів. Ось як Василь Вітенко та його команда хочуть висловити свою подяку. Водночас, вони хочуть зміцнити тюрингенсько-українські відносини — навіть після закінчення війни.

Голова клубу з великим занепокоєнням спостерігає за поточними подіями. Він не може зрозуміти, чому Росія зараз сідає за стіл переговорів із США та без Європи.

«Війна не закінчена, що б не говорив чи не мав наміру зробити Трамп. Путін хоче окупувати та знищити всю Україну. Без Європи не може бути миру. Європейська Україна – мрія мого життя», – зізнається Вітенко.