Як Україна може навчити Європу та світ впроваджувати технологічні інновації у сучасній війні

Україна показала, що менші країни можуть протистояти більшим країнам у критично важливих сферах військових технологій, якщо діють швидше, постійно впроваджують інновації та інтегрують приватний сектор у свою оборонну стратегію. Водночас технологічні переваги є тимчасовими, якщо не підкріплені сталими інвестиціями та готовністю до адаптації

Військові зусилля України стали прикладом того, як необхідність стимулює інновації. Перед обличчям значно більшого та краще оснащеного супротивника, Україна створила екосистему оборонних технологій, яка змінює правила сучасного ведення бойових дій. Про це йдеться в аналітичній публікації Джойс Хакме, заступниці директора програми міжнародної безпеки у Chatham House, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Успіх України пояснюється не лише стійкістю чи патріотизмом, але й здатністю швидко адаптуватися, децентралізувати управління та ефективно використовувати новітні технології. Найяскравішим прикладом цього є підхід України до ведення війни з використанням дронів: швидкий розвиток і розгортання безпілотних систем дозволили Україні завдавати ударів у глибокому тилу ворога та руйнувати традиційні військові стратегії.

Може здаватися, що успіх України у військовому спротиві доводить можливість малих країн протистояти більшим країнам без значних оборонних бюджетів, однак реальність є складнішою.

Технології самі по собі не виграють війну; вирішальне значення має здатність швидко впроваджувати інновації, інтегрувати експертизу приватного сектора та розгортати рішення у масштабах, які змінюють баланс сил.

Україна пропонує Європі урок адаптації, який вона не може ігнорувати: призупинення президентом США Дональдом Трампом військової допомоги Україні підкреслює нагальну потребу Європи взяти на себе відповідальність за власну безпеку.

Революція дронів і стратегічна перевага України

Дрони стали одним із найпотужніших інструментів України у протистоянні чисельній та ресурсній перевазі Росії. Від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, Україна створила потужну вітчизняну індустрію безпілотних літальних апаратів (БПЛА), в якій беруть участь понад 500 виробників, а загальні обсяги виробництва сягнули мільйонів одиниць. Це надало Києву безпрецедентну можливість використовувати дешеві, витратні, але надзвичайно ефективні безпілотні системи (UAS) для розвідки, ударів і ведення радіоелектронної боротьби.

Здатність швидко тестувати, вдосконалювати та розгортати технологічні рішення, надала Україні перевагу над централізованим і бюрократичним оборонно-промисловим комплексом Росії.

Підхід України до використання дронів кидає виклик традиційному уявленню про військові технології. Замість того щоб покладатися на дорогі, високоінтелектуальні системи, Україна зробила ставку на доступність, адаптивність та масове виробництво.

Багато з її дронів, зібраних із комерційно доступних компонентів, коштують лише від $300 до $1 000 за одиницю, проте вони здатні виводити з ладу бронетехніку або з високою точністю порушувати ворожі лінії постачання.

Моделі, які оснащені штучним інтелектом і здатні працювати без GPS, успішно обходять російські системи радіоелектронного глушіння та вражають цілі на відстані понад 1 000 кілометрів. Такий стрімкий розвиток став можливим завдяки гнучкому й децентралізованому підходу України до оборонних інновацій, у якому ключову роль відіграють стартапи, інженери та навіть волонтерські групи.

Технології самі по собі недостатні

Хоча дрони та інші передові технології дозволили Україні протистояти Росії у несподіваний спосіб, вони не замінили потребу у традиційній військовій силі. Україна не відмовилася від класичних методів ведення війни, а доповнила їх адаптивною технологічною стратегією.

У відповідь Росія значно наростила власне виробництво дронів та засоби протидії. Іранські безпілотники Shahed масово використовуються для атак на українську інфраструктуру. Російські збройні сили також швидко пристосувалися до української тактики, почавши серійне виробництво ударних FPV-дронів. Незважаючи на західні санкції, оборонна промисловість Росії змогла збільшити масштаби виробництва, використовуючи як внутрішні ресурси, так і зовнішніх постачальників.

Перевага України полягає не у використанні окремих технологій, а у здатності випереджати Росію у циклі інновацій.

Урок тут очевидний: технологічні переваги у війні є тимчасовими. Вирішальну роль відіграє та сторона, яка здатна найшвидше адаптуватися та масштабувати свої інновації. Український підхід до військових технологій є моделлю, яку інші країни мають вивчати, якщо прагнуть зберігати боєздатність у XXI столітті.

Держава, як рушій, а не гальмо

Однією з ключових причин успіху України в оборонних інноваціях стала роль уряду, який сприяв розвитку технологій, а не контролював їх. Замість того, щоб покладатися виключно на традиційні системи державних закупівель, Україна вибудувала модель державно-приватного партнерства, яка прискорює впровадження нових технологій.

Український досвід демонструє цінність створення урядами гнучких інноваційних екосистем, здатних у режимі реального часу реагувати на нові загрози.

Однією з головних ініціатив стала програма BRAVE1 – оборонно-технологічний кластер, який створений у 2023 році для налагодження співпраці між стартапами, інженерами та військовими підрозділами. Завдяки цій платформі, збройні сили на передовій можуть надавати розробникам оперативний зворотний зв’язок, що дозволяє тестувати та вдосконалювати нові технології з рекордною швидкістю.

Український уряд також спростив бюрократичні процедури та запровадив податкові стимули для розвитку оборонних стартапів, що сприяло появі понад 200 нових підприємств з виробництва боєприпасів з початку повномасштабного вторгнення. Влада здійснила кроки до інституціоналізації використання безпілотних систем, зокрема створила окремий підрозділ дронової війни у складі Збройних Сил України, що закріплює роль безпілотників як ключового елементу оборонної стратегії країни.

Такий підхід разюче відрізняється від централізованих моделей військових закупівель, які домінують у більшості європейських країн та США, де бюрократичні перепони часто затримують впровадження нових технологій. Хоча такі процедури важливі для контролю та довгострокового планування, досвід України свідчить про необхідність урядів формувати гнучкі інноваційні екосистеми, які здатні оперативно адаптуватися до нових викликів.

Виклик для Європи: чи зможе вона адаптуватися вчасно?

Європа уже довела, що здатна ефективно реагувати на надзвичайні ситуації, коли це необхідно. Прикладом є пандемія COVID-19, коли уряди та приватний сектор співпрацювали у безпрецедентних масштабах, щоб розробити вакцини, оптимізувати логістику та запровадити кризові заходи. Однак очікування кризи як стимулу для адаптації – це небезпечна стратегія в епоху стрімких геополітичних змін.

Підхід президента Трампа до зобов’язань США у сфері безпеки пришвидшує трансформацію НАТО. Водночас загроза подальшої російської агресії залишається актуальним викликом.

Обидва ці фактори підкреслюють необхідність для Європи зміцнювати оборонні спроможності та підвищувати військову готовність. Якщо європейська оборонна політика залишатиметься залежною від повільних процедур закупівель і жорстких стратегічних планів, то ризикує виявитися неготовою до наступних випробувань.

Досвід України свідчить про те, що ключовими чинниками сучасної військової боєздатності є швидкість, гнучкість та залучення всього суспільства.

Час діяти – зараз

Український військовий досвід є дорожньою картою адаптації збройних сил та безцінним джерелом знань про майбутнє війни. Головний висновок полягає не у тому, що оборонні бюджети не мають значення, а у тому, що військова сила у XXI столітті – це не лише фінансування, але й швидкість, гнучкість та здатність оперативно інтегрувати технологічні досягнення у стратегію бойових дій. Європа – і весь світ – мають вивчити ці уроки уже зараз.