Будь-яка місія повітряного патрулювання в Україні не обмежуватиметься лише авіацією, а потребуватиме ретельного планування та інтеграції з наявними системами ППО спільно з українськими військовими з метою позбавлення Росії можливості використовувати авіацію для загрози миру

Перевага у повітрі залишається вирішальним чинником у сучасній війні. Оскільки Україна продовжує захищатися від російської агресії, політики та військові стратеги намагаються відповісти на фундаментальне питання: скільки літаків необхідно для ефективного захисту українського повітряного простору та стримування російських провокацій? Про це йдеться в аналітичній публікації Бенджамена Дженсена, Марка Монтґомері та Хосе Масіаса, наукових співробітників Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашинґтоні, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Історичний досвід свідчить, що Росія навряд чи дотримуватиметься угод, якщо не зіштовхнеться зі серйозною протидією, що створює необхідність гарантувати мир військовими засобами, зокрема за допомогою міжнародних спостережних місій, «безпольотних зон» та «повітряного патрулювання». Ці місії є ресурсомісткими та зазвичай передбачають ротаційні сили з кількох країн. Аналізуючи історичні операції НАТО та доктрину протиповітряної боротьби, для захисту українського неба під час припинення вогню та мирного процесу знадобиться від 40 до 160 літаків.

Забезпечення миру з повітря

Місія НАТО з повітряного патрулювання є корисним орієнтиром для розуміння вимог до стійкої протиповітряної оборони та стримування в умовах війни. Повітряне патрулювання – це миротворча місія, яка спрямована на забезпечення цілісності національного або союзницького повітряного простору. Вона передбачає постійну присутність винищувачів, здатних швидко перехоплювати та реагувати на порушення повітряного простору, підозрілі польоти та потенційні загрози.

Місія НАТО з повітряного патрулювання, що проводиться в рамках Інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони НАТО (IAMD), діє з 1961 року в різних регіонах – від Ісландії до Балтії – та слугує моделлю колективної повітряної оборони, у якій держави з розвиненими повітряними силами захищають тих, хто має обмежені можливості. Ця місія набула особливої важливості після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

НАТО застосовує регіональний підхід до повітряного патрулювання, починаючи від місії в Ісландії, яка зосереджена на повітряному спостереженні та перехопленні, і закінчуючи оборонними контрповітряними операціями у країнах Бенілюксу, на Балканах та вздовж східного флангу Альянсу.

Балтійська місія повітряного патрулювання передбачає ротаційне розгортання сил країн-членів НАТО на чотиримісячній основі з авіабаз у Шяуляї (Литва) та Амарі (Естонія) під керівництвом Об’єднаного центру повітряних операцій у Юдемі (Німеччина). Балтійський регіон є одним із найактивніших у межах Альянсу: у 2023 році понад 300 перехоплень російських літаків припало саме на цей регіон. Лише 140-е експедиційне авіакрило Королівських ВПС Великої Британії, що діяло з території Естонії, перехопило 50 російських літаків.

У Балтії ці патрулювання охоплюють приблизно 1 000 кілометрів кордону з Росією та Білоруссю і доповнюють інші оборонні заходи, зокрема багатонаціональні батальйонні групи НАТО в межах ініціативи посиленої передової присутності (EFP), інфраструктурні інвестиції (зокрема створення єдиної Балтійської оборонної зони) та плани ЄС щодо нової оборонної лінії уздовж кордону. Іншими словами, будь-яка повітряна місія вимагатиме координації із сухопутними силами та інфраструктурними інвестиціями для зміцнення кордону. Варто зазначити, що ймовірна довжина кордону припинення вогню між Україною та Росією, включно з її проксі Білоруссю, буде приблизно втричі більшою.

Масштаби російської агресії проти повітряного простору НАТО після її початкового вторгнення в Україну у 2014 році змусили Альянс посилити свої місії повітряного патрулювання, зокрема в Румунії (авіабаза Михайло Когелнічану) та Болгарії (авіабаза Граф Ігнатьєво). Кожна з цих місій передбачає постійне розміщення ескадрильї винищувачів (4–6 літаків) та 100–200 осіб допоміжного персоналу, які працюють поряд із аналогічною кількістю платформ країни-господаря.

Доктринально ці літаки та їхній допоміжний персонал виконують контрповітряні місії, зокрема оборону територій, об’єктів, самозахист і захист важливих активів, що поєднується із заходами пасивного виявлення – від зміцнення обороноздатності та заходів операційної безпеки до систем раннього попередження та мобільності.

Одним словом, будь-яка місія повітряного патрулювання в Україні не обмежуватиметься лише авіацією, а потребуватиме ретельного планування та інтеграції з наявними системами ППО спільно з українськими військовими з метою позбавлення Росії можливості використовувати авіацію для загрози миру.

Стратегія точкової оборони (Point Defense)

Оборонна стратегія точкової оборони концентрує захисні ресурси навколо ключових об’єктів, щоб захистити критично важливі активи. Попри те, що цей підхід може накласти значні витрати на атакуючу силу, він має обмежену ефективність, оскільки не загрожує повітряним силам супротивника та не забезпечує контроль над простором поза зоною захисту.

За своєю суттю, точкова оборона передбачає залучення меншої кількості літаків, оскільки обсяг місії оборонної контрповітряної боротьби зводиться до захисту критичних об’єктів (наприклад, авіабази, критичної інфраструктури або політичного центру).

Натомість, стратегія зональної оборони спрямована на позбавлення супротивника можливості діяти на широкому театрі бойових дій. Такий комплексний підхід зазвичай передбачає поєднання більшої кількості бойових патрулів (CAPs) із багаторівневими активними та пасивними заходами, створюючи глибокоешелоновану оборону.

Активні та пасивні оборонні заходи

Активна оборона включає:

• Запуски зенітно-ракетних комплексів (ЗРК),
• Перехоплення винищувачами,
• Засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), які застосовуються для раннього виявлення та ураження загроз.

Пасивна оборона спрямована на підвищення виживаності завдяки ускладненню дій супротивника:

• Маскування,
• Використання макетів та пасток,
• Пасивний збір електронної розвідки,
• Маневреність – як у концепції Agile Combat Employment ВПС США, що передбачає гнучке розміщення та швидке переміщення повітряних сил.

Роль зенітно-ракетних систем у повітряній обороні

ЗРК є ефективнішим засобом закріплення як точкової, так і зональної оборони. Якщо авіація не має переваги у винищувальній авіації, використання бойових патрулів (CAPs) та літаків негайного реагування повинно бути обмеженим – вони мають застосовуватися лише для:

• Підсилення захисту важливих об’єктів,
• Концентрації оборони у місцях ймовірних атак,
• Закриття прогалин між позиціями ЗРК.

Найефективніший підхід передбачає інтеграцію як винищувальної авіації, так і зенітно-ракетних систем, створюючи скоординовану оборонну мережу, яку важче знищити, обійти чи прорвати, ніж однорівневу систему оборони.

Необхідна кількість авіації для повітряного патрулювання

Підтримка цілодобового бойового патрулювання (CAP) вимагає щонайменше двох літаків на один винищувач у повітрі, що значно зменшує кількість доступних літаків для наступальних операцій.

Крім того, коефіцієнт технічної готовності бойових літаків коливається від 60 до 80% (у ВПС США середній показник – близько 70%). Це означає, що для мінімального цілодобового покриття необхідно принаймні 20 літаків для забезпечення безперервних чотиригодинних патрулів.

З урахуванням таких факторів, як відпочинок екіпажів та підтримка ще двох винищувачів у резерві для реагування на можливе посилення активності супротивника, реальна потреба у літаках становить близько 26 винищувачів.

Таким чином, для повітряного патрулювання в межах одного регіону буде потрібне угруповання сил, еквівалентне експедиційному авіакрилу, а не звичайній ескадрильї.

Поточні місії повітряного патрулювання НАТО здебільшого є малими точковими оборонами, по суті, повітряними тригерними системами, і зазвичай включають ротацію ескадрилей з 4–6 літаків, підтримуваних кількома сотнями осіб. Така структура базується на інвестиціях в інфраструктуру ключових авіабаз та на широкій інтеграції в інтелектуальні та ротаційні оборонні можливості, які пов’язані з Інтегрованою системою повітряної та протиракетної оборони НАТО (NATINAMDS). Повертаючись до концепцій контрповітряної оборони та оборони у глибину, ці місії можуть бути меншими, оскільки вони взаємодіють та інтегровані з більшими активними і пасивними шарами наземної оборони.

Цей контраст надає стартову точку для оцінки необхідної кількості літаків для забезпечення миру в Україні. Якщо НАТО, Європейський Союз або інша коаліція успішно інтегрується з українською системою протиповітряної оборони та використовуватиме зовнішні інтелектуальні ресурси та підтримку — включаючи заправку у повітрі, то Україні буде потрібно мінімум 24 літаки, що працюватимуть з трьох авіабаз на її території (це буде включати від чотирьох до шести ескадрилей, ґрунтуючись на місії повітряного патрулювання Балтії, де країни надсилають ротації ескадрильї з чотирьох літаків для кожної місії як плановий фактор).

Якщо ж ці літаки працюватимуть поза межами країни, це значно збільшить кількість, оскільки кожна година, витрачена на переліт до району патрулювання, зменшує час, доступний для виконання завдань. Ці літаки — знову ж таки, мінімум — також повинні бути додатково введені на тлі існуючих місій у Балтії, Румунії та Болгарії, що поставить додатковий тягар на європейські повітряні сили, якщо США не братиме участь у місії. Це ускладнюється тим, що для розгортання одного бойового літака на передовій потрібно дві ескадрильї, що збільшує мінімальну кількість літаків для цієї місії до 48 винищувачів.

Для більш масштабної зональної оборони ця кількість зросте до майже 160 літаків, що діють у трьох секторах уздовж кордону України з Росією та Білоруссю. Ця оцінка ґрунтується на чотирьохлітних CAP з підтримкою літаків, готових до екстреного вильоту у кожному секторі патрулювання. Ця кількість ймовірно вимагатиме внеску від країн, що не є членами НАТО, які можуть включати підтримуючий персонал і наземні системи протиповітряної оборони. Також потрібно буде забезпечити внесок раннього попередження (AWACS) та літаків для заправки у повітрі, які не були враховані вище. Ця ініціатива також вплине на ресурс служби бойових літаків у кількох повітряних силах.

Детеранс у повітрі

Без сильної повітряної стримувальної сили Москва, ймовірно, буде перевіряти рішучість Києва та західних держав через повітряні та ракетні удари, що відповідають схемам, які вже спостерігаються в її кампанії ударів вогневої потужності. З метою політичного примусу ці терористичні атаки націлені на критичну інфраструктуру та цивільне населення, так само як і на законні військові об’єкти. Підтримка України вимагає заборони такої опції для Путіна через побудову міцної місії повітряного патрулювання, що підтримувала б будь-яке перемир’я та пов’язаний з ним перехід до мирного процесу, який, ймовірно, триватиме роки.