Якщо угода щодо припинення вогню передбачатиме відновлення поставок російського газу до Європи транзитом через Україну, то ЄС повинен запобігти новій залежності від блакитного палива, а Москва не використовувати його як політичний важіль. Україна також повинна повернути контроль над Запорізькою АЕС та отримувати значний транзитний податок для реконструкції зруйнованої енергетичної інфраструктури

Наразі активно обговорюється можливість відновлення поставок російського газу до Європи в рамках угоди про припинення вогню в Україні. Технічно це було б можливо — газотранспортна система України ще здатна транзитувати до 100 мільярдів кубічних метрів російського газу до Європи на рік. Про це йдеться в авторській колонці Сергія Макогона, позаштатного наукового співробітника Центру аналізу європейської політики та ексдиректора «Оператора ГТС України» на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Майже три місяці нульових потоків російського газу засвідчили, що Європа може обійтися без нього. Тим не менш, у мас-медіа продовжують поширюватися чутки про можливе відновлення поставок російського газу до Європейського Союзу (ЄС) — або через «Північний потік», або через Україну. Відновлення цієї торгівлі може бути потенційною умовою Росії для припинення бойових дій, оскільки їй відчайдушно потрібні доходи від експорту газу. Якщо це так, то відновлення потоків може бути необхідним кроком для встановлення миру. Але вони мають проходити через Україну та за умов, які забезпечать енергетичну безпеку та повну прозорість.

Росія надзвичайно зацікавлена ​​у відновленні поставок на преміальний європейський газовий ринок. З 2021 року Росія втрачає понад 100 млрд кубометрів на рік експорту газу до Європи, що підриває фінансову стабільність «Газпрому». Відчайдушні спроби «Газпрому» перенаправити експорт до Центральної Азії та Китаю не принесли значної фінансової віддачі, оскільки ціни там у 2,5 рази нижчі за європейські. Більше того, експортні потужності трубопроводів на ці ринки дуже обмежені.

Прямі експортні потужності трубопроводів з Росії до Китаю наразі становлять 38 млрд кубометрів на рік через газопровід «Сила Сибіру». Ця інфраструктура не пов’язана з великими газовими родовищами, які історично використовувалися для постачання на європейські ринки. Крім того, можливості Росії експортувати скраплений природний газ (СПГ) стикаються зі значними обмеженнями через санкції США. Щоб пом’якшити втрату європейського ринку, російський уряд був змушений підвищити внутрішні ціни, що є незвичайним і дуже непопулярним кроком у країні.

Крім того, Кремль прагне зберегти свій політичний вплив на Європу, зокрема за рахунок експортних доходів. Угорщина та Словаччина є яскравими прикладами того, як проявляється цей вплив — обидві країни неодноразово виступали проти антиросійських санкцій ЄС або послаблювали їх, а також блокували критично важливу фінансову та військову підтримку України.

Російський уряд та кілька представників німецьких ультраправих партій регулярно порушують питання про відновлення поставок російського газу до Німеччини через збережену гілку газопроводу «Північний потік-2», потужність якої становить 27,5 млрд кубометрів на рік. Однак німецька влада категорично виключає можливість такого відновлення. Інші країни Північної Європи, а також Польща та країни Балтії, також рішуче виступають проти відновлення транзиту через «Північний потік», побоюючись посилення мілітаризації Балтійського моря та потенційного повернення до залежності ЄС від російського газу.

Відновлення транзиту газу через Польщу також малоймовірне як з політичних, так і з технічних причин, оскільки газопровід «Ямал-Європа» уже майже повністю інтегрований у внутрішню газову систему Польщі та більше не може обробляти потоки з Росії. Це робить Україну найвірогіднішим маршрутом для відновлення поставок російського газу до Європи.

Посадовці ЄС та більшість держав-членів офіційно не підтримують ідею відновлення транзиту газу через Україну. Однак ЄС не запровадив санкцій на російський трубопровідний газ чи СПГ, що дозволило Росії зберегти значну частку ринку в Європі. Європейська комісія продовжує підтверджувати своє зобов’язання щодо повної відмови від російського газу до 2027 року і планує представити детальну дорожню карту цього процесу.

На жаль, Європейська комісія не змогла повністю заборонити імпорт російського газу. Сукупний імпорт газу трубопроводами та СПГ з Росії становив менше 19% від загального обсягу надходження газу до ЄС у 2024 році. Утім можуть виникнути побоювання, що повна заборона суттєво вплине на ціни у Європі.

Враховуючи, що Єврокомісія окреслила план – не обов’язкове зобов’язання – щодо повної відмови від російського газу до 2027 року, вона може вирішити відкласти санкції щодо російського газу до того часу в обмін на мир. Очікуваний приплив нових обсягів СПГ зі Сполучених Штатів, Канади та Катару між 2026–28 роками може пом’якшити занепокоєння ЄС щодо волатильності цін протягом цього перехідного періоду.

Позиція Сполучених Штатів буде визначальною. З одного боку, адміністрація Дональда Трампа постійно вимагає, щоб країни ЄС збільшили закупівлі американського СПГ, і може не схвалити значне збільшення імпорту російського газу до Європи. Однак заради мирної угоди Трамп може погодитися на обмеження імпорту до 15 млрд кубометрів на рік – обсяг, який проходив через Україну у 2024 році і мав би лише незначний вплив на експорт США до Європи.

Що стосується України, то оціночні щорічні доходи від транзиту російського газу у розмірі 400–600 мільйонів доларів США є мізерним внеском в економіку. Тому питання відновлення транзиту варто розглядати у контексті угод про припинення вогню та встановлення довгострокового миру. Продовження транзиту російської нафти та відновлення транзиту газу через Україну можуть дозволити Росії щорічно заробляти до 12 мільярдів доларів США. Відповідно, Україна має право очікувати не лише транзитних зборів у розмірі близько 200 мільйонів доларів за нафту та приблизно 400–600 мільйонів доларів за газ, але й значних додаткових поступок з боку Росії.

Ці поступки повинні включати український контроль над Запорізькою атомною електростанцією, яка може виробляти 6 гігават електроенергії щорічно, але була окупована Росією у 2022 році. Це допомогло б збалансувати енергосистему України, значна частина якої була зруйнована російськими ракетними атаками та атаками безпілотників, та усунуло б необхідність імпортувати електроенергію з ЄС. Варто зазначити, що російський контроль над ЗАЕС має мало економічного сенсу, оскільки Росія не може перезапустити станцію без відновлення Каховського водосховища, що малоймовірно без співпраці України.

Крім того, Україна має право вимагати 15–20% експорту російської нафти та газу — як у грошовому, так і в натуральному еквівалентах — як транзитний податок. Ці кошти повинні скеровуватись до спеціального фонду для відновлення енергетичного виробництва України, яке було зруйноване російськими атаками. Запропонований відсоток є доцільним, враховуючи існуючі знижки на російську нафту та газ, які, після скасування санкцій, мають зникнути.

Щоб обмежити вплив Кремля на європейський газовий ринок та на політичні процеси в Європі, ЄС має встановити червоні лінії для відновлення співпраці з російською енергетикою.

По-перше, обсяги імпорту російського газу мають бути обмежені як для всього ЄС, так і для окремих держав-членів, щоб запобігти будь-якій залежності від російських енергопостачання.

По-друге, закупівлі газу повинні здійснюватися колективно через ініціативу AggregateEU, а точка поставки для європейських покупців має бути розташована на кордоні між Росією та Україною. Це позбавить «Газпром» можливості пропонувати політично мотивоване ціноутворення лояльним країнам та енергетичним компаніям.

Нарешті, ЄС та Україна повинні створити міжнародний консорціум для управління газотранспортною системою України. Ця ідея розглядалася у 2018 році, і її відродження може підвищити впевненість європейських трейдерів у надійності транзиту газу через Україну.

Якщо припинення вогню вимагає відновлення поставок російського газу до Європи, то він має проходити через Україну та бути обумовленим ключовими поступками з боку Росії. Ці заходи повинні включати гарантії того, що ЄС знову не стане залежним від російського газу і Москва більше не зможе використовувати його як політичний важіль.

Україна також повинна повернути контроль над життєво важливими енергетичними активами, такими як Запорізька атомна електростанція, а також забезпечити значний транзитний податок для реконструкції своєї енергетичної інфраструктури. Політики у Києві, Брюсселі та Вашингтоні повинні залишатися рішучими у вимаганні цих умов, аби гарантувати, що будь-яка мирна угода зміцнює, а не підриває регіональну стабільність та енергетичну безпеку.