Росія почала використовувати оптоволоконні дрони набагато раніше і наразі має значну перевагу у цьому

Над містом Родинське у Донецькій області висить їдкий запах. 250-кілограмова авіабомба прорвала головну адміністративну будівлю міста та зруйнувала три житлові квартали. З околиць міста долинають звуки артилерійського вогню та пострілів – українські солдати збивають дрони. Родинське розташоване приблизно за 15 км на північ від Покровська. Росія намагається захопити його з осені 2024 року, але українським збройним силам поки що вдається зупинити вторгнення російських солдатів. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Тож Росія змінила тактику, натомість перейшовши до оточення міста, перерізавши шляхи постачання. За останні тижні, унаслідок того, що напружені дипломатичні зусилля щодо припинення вогню в Україні зазнали невдачі, Росія активізувала свій наступ, досягнувши найбільшого прогресу із січня 2025 року.

Родинське кишить російськими дронами і це свідчить про те, що атаки здійснюються з позицій, набагато ближчих, ніж відомі російські позиції на південь від Покровська. Найімовірніше, вони йшли з нещодавно захопленої території на ключовій дорозі, що пролягає зі сходу Покровська до Костянтинівки.

«Стає дедалі гірше. Раніше ми чули далекі вибухи. Але тепер наше місто під обстрілом – ми самі це переживаємо. Зайдіть у центр міста і побачите там стільки зруйнованого», – розповідає 61-річна Світлана, збираючи кілька речей з-під уламків свого будинку.

У безпечному місці, яке знаходиться поза досяжністю дронів, можна побачити солдатів артилерійського підрозділу 5-ї штурмової бригади ЗСУ.

«Відчувається, як зростає інтенсивність російських атак. Ракети, міномети, дрони – вони використовують усе, що мають, щоб перекрити шляхи постачання до міста», – зазначає Сергій.

Солдатам доводиться швидко адаптуватися до нових загроз, що виникають через зміни технологій. І остання загроза походить від оптоволоконних дронів. Котушка із десятками кілометрів кабелю кріпиться до нижньої частини дрона, а фізичний оптоволоконний шнур підключається до контролера, який тримає оператор.

«Відеосигнал та сигнал керування передаються до дрона та з нього через кабель, а не через радіочастоти. Це означає, що його не можуть глушити електронні перехоплювачі», — пояснює солдат із позивним «Модератор», інженер з безпілотників 68-ї єгерської бригади ЗСУ.

Коли безпілотники почали масово використовуватися в цій війні, обидві армії оснастили свої транспортні засоби системами радіоелектронної боротьби, які могли нейтралізувати безпілотники. Цей захист зник з появою оптоволоконних дронів, і у розгортанні цих пристроїв Росія наразі має перевагу. Україна намагається наростити виробництво.

«Росія почала використовувати оптоволоконні дрони набагато раніше за нас, ще коли ми їх тестували. Ці дрони можна використовувати у місцях, де нам доводиться опускатися нижче, ніж звичайним дронам. Ми навіть можемо заходити у будинки та шукати цілі всередині», — зазначає Веня, оператор дрона із 68-ї єгерської бригади ЗСУ.

Оптоволоконні дрони мають недоліки — вони повільніші, а кабель може заплутатися у деревах. Але наразі їх масове використання Росією означає, що транспортування солдатів до їхніх позицій і з них часто може бути смертоноснішим, ніж саме поле бою.

«Коли ви заходите на позицію, то не знаєте, вас помітили, чи ні. А якщо вас помітили, то, можливо, ви уже проживаєте останні години свого життя», — каже Олесь, головний сержант розвідувального підрозділу 5-ї штурмової бригади ЗСУ.

Ця загроза означає, що солдати проводять на своїх позиціях значно більше часу.

Олесь та його побратим Максим служать у піхоті, в окопах безпосередньо на передовій оборони України.

«Найдовше я провів на позиції 31 день, але знаю хлопців, які провели там 90 і навіть 120 днів. До прибуття дронів ротації на позиції могли тривати від 3 до 7 днів. Війна — це кров, смерть, мокрий бруд і холод, що поширюється з голови до ніг. І так ти проводиш кожен день. Я пам’ятаю один випадок, коли ми не спали три дні, щохвилини були напоготові. Росіяни наступали на нас хвиля за хвилею. Навіть незначний промах означав би нашу смерть», – зазначає Максим.

Олесь додає, що російська піхота змінила свою тактику.

«Раніше вони атакували групами. Тепер вони іноді надсилають лише одну-дві людини. Вони також використовують мотоцикли, а у деяких випадках — квадроцикли. Іноді вони прослизають», – повідомляє Олесь.

Це означає, що лінії фронту у деяких районах більше не є звичайними лініями з українцями з одного боку та росіянами з іншого, а більше схожі на фігури на шахівниці під час гри, де позиції можуть переплітатися.

Це також ускладнює бачення прогресу, досягнутого будь-якою стороною.

Незважаючи на нещодавні здобутки Росії, їй не буде швидко чи легко захопити усю Донецьку область, де розташований Покровськ.

Але війна вступає у четверте літо, проблеми України з людськими ресурсами проти набагато більшої російської армії також очевидні. Більшість солдатів вступили до армії після початку війни. Вони пройшли кілька місяців навчання, але їм довелося багато чого навчитися посеред шаленої війни.

Максим працював у компанії з виробництва напоїв, перш ніж вступити до армії.

«Важко, справді важко. Моя родина дуже мене підтримує. Але в мене є дворічний син, і я не часто його бачу. Я спілкуюсь з ним по відеозв’язку, тому все настільки добре, наскільки це можливо за таких обставин», – стверджує Максим, але його очі наповнюються сльозами.