Той факт, що Україна досягла високої майстерності у виробництві дронів, дозволив їй зрівноважити відносну нестачу кораблів, танків та інших великих платформ, де Росія має перевагу й які їй було б складно виробляти у великій кількості

Усередині Об’єднаного центру виробництва систем (Joint Systems Manufacturing Centre, JSMC) у штаті Огайо — головному американському заводі з виробництва бронетехніки з 1942 року — виробнича лінія найновішої модифікації танка Abrams петляє по всьому цеху. США більше не виробляють абсолютно нові танки. Натомість завод модернізує корпуси та башти зі старих моделей, які зберігаються на складах у штаті Алабама. Кожні кілька днів рама просувається на кілька метрів уперед, і новий працівник починає кропітку роботу над найсучаснішим танком у світі. Кожна модернізація триває приблизно два роки. Польща замовила велику партію танків Abrams у JSMC у 2022 році — менш ніж за шість тижнів після вторгнення Росії в Україну. Більшість з них досі не доставлена. Про це йдеться в аналітичній статті The Economist, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Цей болісно повільний підхід радикально відрізняється як географічно, так і концептуально від офісів виробника сучасних дронів у передмісті Києва. Кожні кілька місяців ця компанія (яка побажала залишитися неназваною) розробляє нову модель, яку втілюють у життя за чотири тижні на майданчиках, більше схожих на сучасні гаражі, ніж на заводи. Вони розкидані на сотні кілометрів одне від одного, щоб не стати легкою мішенню для російських авіаударів. Щомісячне виробництво цієї фірми вдвічі перевищує обсяги JSMC.

Ідея про те, що західні оборонні промисловості є надто повільними й маломасштабними, переслідує уряди країн Заходу. Загальноприйнята думка, щонайменше з часів наполеонівських воєн, полягає у тому, що затяжні, інтенсивні конфлікти виграє та сторона, яка має більший виробничий потенціал. Якщо США доведеться вести тривалу війну з Китаєм через Тайвань, або якщо НАТО буде змушене відбивати ще одне російське вторгнення в європейську країну — чи зможе Захід витримати змагання з воєнною машиною Росії? Зростає переконання, що багато стратегічних галузей потрібно зберігати й розвивати, аби зберегти військову міць Заходу. Але приклади повільного JSMC і спритної української компанії свідчать про хибність такого мислення.

Війна трансформує економіку. Раптова й нагальна потреба виробляти більше й досконаліше озброєння здатна буквально за ніч породити нові галузі. Такий тиск спрямовує значну частину трудових і фінансових ресурсів країни, змушуючи виробників працювати по-новому. Промислові інновації зрештою змінюють саму війну. У 2022 році український флот складався лише з одного великого бойового корабля, що був безсилий перед грізним Чорноморським флотом Росії. Україна не мала промислових потужностей — і тим паче часу — щоб почати будувати фрегати й есмінці. Але її саморобні морські дрони зуміли потопити достатньо російських кораблів, аби решта змушена була сховатися у далеких портах.

Оборонна промисловість США значно скоротилася порівняно з минулим. Вона й досі забезпечує 43% загальної вартості експорту озброєнь у світі щороку (на частку Китаю припадає лише 6%), але вже не випускає ті масові обсяги військового обладнання, які були потрібні для ведення бойових дій у 1940–1960-х роках. Натомість американська оборонна індустрія нині виробляє відносно невелику кількість найсучасніших і найдорожчих у світі військових машин.

У 1956 році на озброєнні ВПС США було 26 000 літаків. У 2025 році їх кількість зменшиться до менш ніж 5 000. Винищувачі шостого покоління, які нині перебувають у розробці, зможуть керувати флотом безпілотників, але кожен із них може коштувати до $300 мільйонів. Кількість таких літаків, яку планує замовити ВПС США, становитиме лише 20% від кількості винищувачів п’ятого покоління, які планується закупити протягом цього десятиліття. Із 1980 року, у міру ускладнення озброєння, частка військового бюджету, що витрачається на обслуговування та ремонт існуючих систем, подвоїлася.

Американські оборонні компанії закономірно пристосувалися до цієї спеціалізованої системи держзакупівель, переважно через консолідацію. У 2022 році їх залишилося лише 29 000 — проти 42 000 у 2000 році. Багато з них є єдиними постачальниками своїх продуктів або компонентів — наприклад, ракетних двигунів для протитанкових ракет Javelin чи спеціалізованих підшипників для підводних човнів. Консолідація, своєю чергою, призвела до скорочення та старіння робочої сили: середній вік працівника на виробничому майданчику великого оборонного заводу у США — 59 років.

Скорочена галузь, яка виготовляє настільки складне озброєння, неминуче працює повільно. Більшість так званих «систем» — у військовій термінології це найскладніші пристрої — виготовляються протягом року, на винищувач п’ятого покоління потрібно вже 18 місяців, а на ракети великої дальності — два роки.

«Ці речі фактично є виробами ручної роботи. Їх виробляють довгий час, із застосуванням спеціалізованої робочої сили, матеріалів і технологій», — зазначає Кріс Броуз, президент оборонно-технологічної компанії Anduril.

Час діяти

У підсумку маємо не лише менший арсенал, але й такий, який неможливо швидко поповнити або розширити. За нинішніх темпів закупівель, США знадобиться сім років, щоб відновити запаси боєприпасів до рівня, що існував до початку військової допомоги Україні. Конфлікт навколо Тайваню може швидко вичерпати американські резерви, оскільки боєприпаси витрачаються, а кораблі й літаки знищуються.

Під час воєнної симуляції у 2023 році, проведеної Центром стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні, яка моделювала конфлікт із Китаєм, США витратили весь запас ракет великої дальності менш ніж за три тижні.

Озброєння також може бути виведене з ладу внаслідок кібервійни. Ще у 2015 році Військово-морська академія США повернула до навчальної програми курс з астрономічної навігації — через побоювання, що супутникові системи навігації можуть бути виведені з ладу.

Спроби розкрутити американську воєнну машину на повну потужність наразі розчаровують. Торік Пентагон поставив за мету до квітня 2024 року вийти на виробництво 75 000 155-мм артилерійських снарядів на місяць. Проте реальні обсяги були далекі від цілі — лише 40 000 на місяць, тобто менш ніж третина від того, скільки Україна використовує за той самий період.

Американські виробники зброї здатні пришвидшити виробництво в умовах надзвичайної ситуації, але незначно. Найбільше, на що здатен JSMC, — це подвоїти випуск танків із 15 до 30 на місяць. За оцінкою Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), відновлення запасів ракет, які в умовній війні з Китаєм були б витрачені за три тижні, потребуватиме восьми років.

Планувальників також непокоїть те, що Китай може заблокувати виробництво певних видів американської зброї, обмеживши експорт критичних компонентів або сировини. Частину китайського імпорту американські оборонні компанії могли б замінити альтернативними джерелами. Але не все. Західні країни вже давно заохочують локалізоване виробництво напівпровідників, щоб зменшити залежність від Китаю. Останній має майже монопольне становище у виробництві рідкоземельних металів, які необхідні для створення реактивних двигунів і безщіткових моторів, що приводять у рух дрони. Китай також є основним постачальником нітроцелюлози — компонента пороху, який Україна не може закупити у достатніх обсягах.

Західні країни вже витрачають на оборону більше, ніж Китай і Росія, і продовжують збільшувати бюджети. США, які вже давно є найбільшим у світі військовим витратником, у 2024 році спрямували на оборону майже $1 трлн — у чотири рази більше, ніж Китай. ЄС повідомляє, що його оборонні витрати сягнули $378 мільярдів, або 1,9% ВВП — на 30% більше, ніж у 2021 році. Країни-члени НАТО пообіцяли збільшити ці витрати до 3,5% ВВП до 2035 року. Японія майже подвоїла частку оборонного бюджету у своєму ВВП за останнє десятиліття. У 2024 році глобальні витрати на оборону сягнули $2,7 трлн проти $2,5 трлн у 2023-му — це найбільше щорічне зростання із часів завершення Холодної війни.

Та попри рекордні витрати, США та їхні союзники досі побоюються, що цих коштів може виявитися недостатньо для здобуття й утримання довгострокової переваги, зважаючи на проблеми із закупівлями. Китай має набагато більший промисловий потенціал: на нього припадає трохи більше третини світового виробництва — удвічі більше, ніж на США.

Саме тому уряди не лише витрачають мільярди на армію, але й активно дотують промисловість під гаслом «національної безпеки». За оцінками Міжнародного валютного фонду, у 2023 році близько 20% усіх промислових політик у світі спрямовувалися на підтримку галузей, які мали стратегічне чи військове значення. Президент Дональд Трамп також обґрунтовує свої мита на імпорт алюмінію, сталі та автомобілів (так звані мита за розділом 232) як крок для посилення обороноздатності США.

Основна ідея цієї політики щедрих дотацій полягає у тому, що чим більше й різноманітніше промислове виробництво країни, тим нижча вартість його конверсії на воєнні рейки. Так було і у минулому: під час Другої світової війни, наприклад, завод Ford у Детройті легко адаптували для випуску бомбардувальників B-24 Liberator, оскільки багато компонентів для автомобілів і літаків були схожими. Потужна цивільна промисловість США дозволила виробляти зброю швидше, дешевше і у більших обсягах.

Проте зв’язок між індустріальною могутністю у мирний час і у воєнний час більше не є таким очевидним. Упродовж останніх десятиліть виробництво у більшості галузей стало значно спеціалізованішим. За оцінками дослідників Лондонської школи економіки, співвідношення праці до капітального обладнання у промисловості країн з розвиненою економікою скоротилося вдвічі з 1995 по 2017 рік.

«Десятки років тому заводи були заповнені кваліфікованими робітниками, які працювали на стандартному обладнанні. Зараз майже нічого не дублюється», — зазначає керівник виробництва однієї з компаній.

Виготовлені товари стали значно складнішими й різноманітнішими. Розвиток автоматизації та прецизійного обладнання дозволив адаптувати виробничі лінії під конкретну продукцію. (Деяке сучасне виробниче обладнання є більш універсальним: наприклад, 3D-принтери відіграють важливу роль у саморобних заводах в Україні.)

Американська компанія Hadrian будує оборонні заводи, які мають гнучкість для реагування на дефіцит озброєння.

«Йдеться не лише про зміну продукції — ми говоримо про модифікацію головної частини крилатої ракети», — каже один із працівників компанії.

І навіть для цього, за його словами, потрібно обладнати завод надзвичайно рідкісними у США верстатами.

Україна — яскравий приклад складнощів з адаптацією наявної промисловості, навіть оборонної, до вимог сучасної війни. Хоча країна колись була частиною промислового серця Радянського Союзу і досі має багато законсервованих військових заводів, українські посадовці виявили, що ця спадщина виявилася малокорисною після вторгнення Росії у 2022 році.

За словами представників уряду, на той момент 82% українського оборонного виробництва було державним, що хоча б зменшувало адміністративні бар’єри для нарощування виробництва. До кінця 2022 року держава забезпечувала 89% обсягу військової продукції, завдяки інтенсифікації роботи чинних заводів.

Проте реальне зростання відбулося у 2023 році завдяки гнучким приватним компаніям.

«Після першого року приватний сектор почав зростати значно швидше, ніж державні оборонні підприємства», — зазначив колишній урядовець.

До 2024 року уже 58% оборонної промисловості України, яка стрімко зростає, перебувало у приватних руках.

Ані державні, ані приватні підприємства не використовували законсервовані радянські військові заводи, хоча відповідні плани є. На практиці виявилося, що набагато швидше й ефективніше будувати велику кількість нових малих заводів, ніж переобладнувати старі.

Деякі види озброєнь вдалося швидко масштабувати.

Випуск артилерійських снарядів в Україні зріс із 50 000 у 2022 році до 2,4 мільйона у 2023-му.

Виробництво бронетехніки утричі зросло у 2024 році.

Україна почала виготовляти власні гаубиці лише рік тому, але вже зараз щомісяця випускає понад десять одиниць.

Окрема спеціалізація — дрони. Вони набагато дешевші й простіші у виробництві, ніж складне озброєння, яке переважає в арсеналах багатших країн. Найсучасніші моделі вже створюються за участі західних фахівців та з використанням спеціалізованих компонентів зі США й Європи.

У 2024 році українські компанії виготовили близько 2,2 мільйона дронів — приблизно 95% усіх, які використовували Збройні сили.

Мета на 2025 рік — виробити мільйони нових.

Безпілотні системи можуть бути простішими й менш надійними, оскільки не потребують безпеки для екіпажу. Вони також зменшують потребу у дефіцитній робочій силі. Компоненти для невеликої зброї рідше виготовляються на спеціалізованому обладнанні, тож їх легше виготовити або закупити. Деякі з них друкуються на 3D-принтерах у просторих підземних ангарах, заповнених сотнями машин. Інші — легко імпортувати.

У 2022 році оборонна промисловість України виробила озброєння на суму $1 мільярд. У 2024 році, за словами Германа Семетаніна — 32-річного міністра з питань стратегічних галузей промисловості України, який до війни керував танковим заводом, — виробничі потужності сягнули $35 мільярдів. Це на $20 мільярдів більше, ніж уряд міг собі дозволити закупити. 40% українського озброєння ще виготовляється всередині країни.

Епоха дронів

Обидві сторони війни настільки успішно опанували виробництво дронів, що ті почали змінювати сам характер бойових дій. Окопи, які раніше визначали лінії фронту, поступово зникають, оскільки стали надто вразливими до атак з повітря. Натомість солдати розосереджуються у невеликих групах по двоє-троє в індивідуальних бліндажах. Так само і танки стали надто вразливими через дрони з більшим боєзапасом — тепер вони не наважуються наблизитися до фронту ближче ніж на 10 км. Окрему роль відіграють морські дрони, які фактично нейтралізували російський флот.

Один із виробників порівняв розвиток російсько-української війни з фільмом «Сам удома», у якому хлопчик захищає будинок за допомогою імпровізованих пристроїв із іграшок та побутових речей. Мета українських військових — швидко вирішувати проблеми з тим, що є під рукою. Багато дронів проєктуються так, щоб їх можна було транспортувати легковим авто.

Оцінити реальні масштаби пошкоджень, завданих дронами, складно. Їхні оператори ще потребують підтримки з боку традиційної артилерії та військової техніки. Однак дрони, схоже, стають більш смертоносними.

За оцінками українського уряду, у 2022 році дрони спричинили близько 10% втрат обох сторін. А от Королівський об’єднаний інститут оборонних досліджень (RUSI, Велика Британія) у березні 2024 року оцінив, що дрони вже завдають до 70% усіх пошкоджень російським об’єктам і спричиняють близько половини всіх втрат.

Оборонна промисловість України, однак, не може забезпечити всі потреби країни. Кораблі, ракети й великогабаритне озброєння важко масово виробляти за короткий час. Саме такі види зброї викликають занепокоєння в країн НАТО, адже у затяжному конфлікті вони можуть швидко закінчитися. Китайська цивільна суднобудівна галузь виготовляє три з п’яти кораблів у світі і будує військові судна значно швидше, ніж Сполучені Штати.

Разом із тим, розвиток цивільних галузей у країнах Заходу на випадок їхнього можливого використання у воєнний час був би дорогим і з невизначеним ефектом. Вартість праці, наприклад, у Південній Кореї — найближчому союзнику США з великою суднобудівною індустрією — набагато вища, ніж у Китаї. Держави Заходу мали б покривати цю різницю.

Зазвичай промислові субсидії надаються тимчасово, аби допомогти виробникам досягти певного рівня ефективності чи масштабу, після чого вони повинні бути конкурентоспроможними без державної допомоги. Але утримання надлишкових потужностей подвійного призначення про всяк випадок — це зовсім інша історія. Така модель потребує постійних і необмежених витрат, без чіткої перспективи окупності.

Ба більше — це може бути й даремним завданням. Місце й умови ведення війни завжди важко передбачити. Виробники зброї мають адаптуватися до специфіки конфлікту та інновацій супротивника. Дуже складно заздалегідь знати, що саме буде потрібно. Той факт, що Україна досягла високої майстерності у виробництві дронів, дозволив їй зрівноважити відносну нестачу кораблів, танків та інших великих платформ, де Росія має перевагу й які Україні було б складно виробляти у великій кількості.

Промислова могутність не є абсолютно даремною

Українські урядовці дійшли висновку, що найгнучкішим індустріальним ресурсом є кваліфіковані працівники. Наприклад, інженера нафтової та газової галузі можна перенавчити для аерокосмічної сфери за два роки. Хоча США мають менше виробничих підприємств, ніж Китай, вони ще зберігають великий кадровий потенціал інженерів і потужний інноваційний приватний сектор.

Однак військові інновації залишають мирну промисловість далеко позаду. Завод JSMC відправив 31 танк Abrams в Україну у 2023 році. Росія знищила 20 із них за три місяці, після чого решту було переважно виведено з передової. Американські посадовці згодом визнали вразливість танків перед російською артилерією та дронами-камікадзе. Лінії збирання повільно працюють і далі. Але для США це не означає, що потрібно виготовляти більше.