Якщо Росії вдасться досягти вирішальної переваги у повітрі, то Україна постане перед можливістю ланцюгових оборонних невдач на багатьох ділянках фронту

Либонь найзначнішою подією у сфері військових технологій і тактики, яку ми спостерігали за час російського вторгнення в Україну стало змагання за перевагу в повітрі на полі бою з використанням зростаючої кількості та різновидів дронів. В Україні результат цього протистояння може визначити не лише розвиток дій окремих битв, а й сприяти визначенню результату всього конфлікту. Навіть поза теперішньою війною, нові дроноцентричні потуги ведення бойових дій, що їх розвивають Україна та Росія, зробили значною мірою застарілими усталені доктрини Заходу щодо переваги в повітрі. Про це йдеться в аналітичній публікації Франца-Штефана Гаді, асоційованого наукового співробітника Міжнародного інституту стратегічних досліджень з питань кіберпотужності та майбутніх конфліктів та дочірнього старшого наукового співробітника Центру нової американської безпеки з питань оборони на сторінках Foreign Policy, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Тисячі дронів нині діють у так званому повітряному літоралі (air littoral) ‑ це технічний термін на позначення повітряного простору між сухопутними силами й традиційною авіацією, що працює на висоті кількох тисяч метрів. На відміну від традиційних змагань за перевагу, які відбуваються високо в небі, де зазвичай використовуються винищувачі й бомбардувальники, повітряний літораль окреслює іншу площину. Тут, невеликі комерційні БпЛА, FPV-дрони й антидронові системи захисту (включно з кулеметним вогнем, електронним глушінням та перехоплюючими безпілотниками) ведуть безперервну боротьбу за перевагу.

На певних ділянках фронту помітно похитнулась раніше потужна перевага України у використанні дронів. Це ослаблення сягає набагато далі безпосередньої лінії зіткнення, позаяк російські безпілотники здатні вишуковувати свої цілі на відстані майже 25 км (близько 16 миль) за лінією зіткнення, при цьому їм вдається влучати більш ефективно.

Україна здобула перевагу з використання дронів ще під час початкового етапу війни. Проте на початку 2024 року відбувся прорив: після того, як її збройні сили було витіснено з Авдіївки, міста на сході, в умовах серйозної нестачі артилерійських боєприпасів спричинених затримками з постачанням Західної допомоги, Україна здійснила ключовий поворот до нової системи дроноцентричного ведення бойових дій. У Києві заснували Сили безпілотних систем ‑ нову окрему військову структуру з метою об’єднання різнорідних, саморобних сил безпілотників, багато з яких фінансувались приватними незалежними компаніями операторів дронів. Врешті їх реорганізували у батальйони, полки, та, більшою мірою, великі бригади.

Українське військо створило систему багаторівневої кількакілометрової оборони завдяки швидкому розширенню масштабу використання різних типів безпілотників як для розвідки, так і для враження цілей. На землі ж це поєднувалось із оборонними позиціями та фортифікаціями, що включає піхоту, артилерію та наземні міни.

У 2024 році це надало Україні перевагу як у якості, так і в кількості безпілотників, що сприяло її збройним силам завдавати багато втрат росіянам, особливо під час наступальних операцій восени минулого року на півдні Донецької області. Протягом 2024 року забезпечення України дронами зросло у дев’ять разів, при цьому 80% фронтових втрат з російського боку у листопаді завдали саме безпілотники.

Проте війна супроводжується постійним пристосуванням, а Росія не стояла на місці. Вона почала надолужувати на початку 2025 року. Нещодавно, коли я був серед українських фронтовиків на півдні Донбасу, мені часто доводилось чути від них слово «Рубікон» – коротка форма назви російського Центру перспективних безпілотних технологій. Заснований у серпні 2024 року наказом міністра оборони РФ Андрєєм Бєлоусовим, Рубікон становить осередок нового систематичного підходу дронової війни Росії.

Рубікон становить, зокрема, найбільшу загрозу саме методологічною, почерговою протидією українським безпілотникам, включно з перехопленням українських дронів, вбивством команд управління дронами й обриванням логістичних сполучень. Росіяни також впровадили дрони на оптоволокні ‑ системи, які замість бездротових частот для зв’язку використовують ультратонкі, багатокілометрові троси, що захищають їх від електронного глушіння, успішно застосовуваного Україною під час наступу на Курську область Росії у 2024 році. Дрони на оптоволокні, хоча й важчі та повільніші від традиційних БпЛА, забезпечують безперешкодне управління навіть за умов напруженого електронного ведення бою. При цьому адаптація росіян проявляється в тактиці, з особливою увагою на атакуванні українських дронів, операторів та логістики.

Якщо новий підхід Москви надасть її збройним силам змогу отримати перевагу в повітряному літоралі по всьому фронті, то вони зможуть серйозно підірвати здатність українців ефективно маневрувати на полі бою. Більше того, загроза зі сторони російських дронів могла би подавити українську артилерію, підваживши нинішній приблизний паритет артилерійських сил на ділянках фронту. Можливо найбільш критично, що така перевага в повітрі могла би призвести до збільшення кількості українських жертв, загострюючи й без того помітну нестачу особового складу серед українського війська.

Відповідь з боку України мусить бути швидкою та всеосяжно безпілотною. Проєкт «Лінія дронів», який ставить на меті – трансформувати стихійні засоби протидії російським дронам у координовану, багаторівневу систему оборони, є кроком у правильному напрямку. Зосереджений навколо елітних підрозділів (зокрема, полку БпЛА К-2, 429 окремого полку безпілотних систем «Ахіллес», 427-го полку «Рарог2, 414-ої бригади «Птахи Мадяра» та полку «Фенікс»), його основною ціллю є встановлення систематичної смертоносної зони ураження в межах 10-15 км (приблизно 6-9 миль) за лініює фронту росіян.

Під новим керівництвом майора Роберта Бровді, Сили безпілотних систем України запустили 100-денний план реформ, що закладає основи для наступної фази дронової війни України. Цей план прагне покращити інтеграцію для одночасного управління різними можливостями, як от покращенням ведення електронних воєнних дій, електронного збору даних, антидронових системам, дистанційного замінування, мобільних радарних станцій та перехоплювачів дронів. Проте найважливіше, це передбачає більш координоване тренування й покращені мережі постачання, які можуть підтримувати українські системи оборони під час бойових умов.

Україна мусить швидко досягти трьох речей: підвищити застосування дронів на оптоволокні, припасувати силові структури, аби мати змогу збільшити власні безпілотні операції для атаки російських збройних сил на різній відстані й масовано, а також впровадити планомірні антидронові системи по всій лінії зіткнення замість некоординованих потуг окремих підрозділів.

Битва за повітряний літораль може сягнути вирішальної фази в наступні кілька місяців тоді як Росія водночас виснажуватиме сили України й захоплюватиме якомога більше території. Сьогочасна система оборони України можливо й лишається інноваційною, проте її було спроєктовано для інакшої фази конфлікту, коли перевага України у дронах була виразнішою. Систематизований підхід Росії до дронової війни, прикладом якого є підрозділ «Рубікон», загрожує швидко нейтралізувати ці переваги.

Наслідки втрати переваги в повітряному літоралі сягнуть не лише тактичних нестач. Неспроможність контролювати цю сферу, як я міг це спостерігати на півдні Донеччини, несе загрозу для всієї оборонної архітектури України. Якщо Росії вдасться досягти вирішальної переваги у повітряному літоралі, то Україна постане перед можливістю ланцюгових оборонних невдач на багатьох ділянках фронту.

Добра новина у тому, що Україна продемонструвала неймовірний рівень здатності адаптуватись за час конфлікту. Перехід до дроноцентричної оборони у 2024 році показав спроможність українських збройних сил до швидкого, інноваційного реагування на оперативні виклики. Тепер питання полягає у тому, чи зможе Україна заново адаптуватись, перейшовши до більш системного безпілотного ведення війни.

Битва за повітряний літораль великою мірою може визначити чи Україна зуміє втримати теперішню лінію фронту, або ж вона постане перед істотною зміною перебігу війни. У цій новій сфері ведення бою, найбільше важать технологічні інновації, здатність до масштабної та систематизованої організації й уміння швидкої адаптації на лінії фронту. Виживання України може залежати від перемоги у змаганні, яке більшість військових аналітиків навіть й не могли уявити кілька років тому.

Проте значення цього сягає далеко поза межі цієї війни. Нові потуги, що їх розвивають Україна та, із запізненням, Росія прискорили перехід від високоточних ударів, які домінували у Західній військовій думці від 1990-х років, до того, що військові аналітики нині називають терміном «точна масовість» (precision mass) – здатність здійснювати точні удари у небувалих масштабах завдяки недорогим, одноразовим носіям. На противагу хірургічній точності недешевих ракет, які запускають із дорогих носіїв, сучасні військові дії у повітряному літоралі застосовують рої дешевих дронів, які можуть спричинити значних тактичних наслідків завдяки навіть лише своїй кількості.

Це становить революцію витрат, де одна лиш Україна щомісяця застосовує тисячі дронів, призводячи до того, що військові теоретики називають «виснажуючими масованими наслідками», що робить традиційну економіку озброєння застарілою. Суть цього нового підходу до ведення війни полягає не у можливостях окремого носія, а в сукупній бойовій потузі, породженій одночасним застосуванням сотень ‑ а скоро й тисяч ‑ «непоганої якості» систем по всьому полі бою, в той час як пілотована авіація працюватиме на більших висотах. Це істотно змінює арифметику військових дій від малокількісної, дороговартісної зброї до чисельних, одноразових інструментів війни.

Схожим чином значний вплив має те, як дешева точна масовість відокремила повітряний літораль від зони більших висот, де перевага в повітрі пілотованої авіації більше не означає такого ж контролю над небом на нижчих висотах. Винищувачі запросто можуть атакувати звичний гвинтокрил, проте вони не можуть застосовуватись для ловів на невеликі дрони, які нападають на артилерію і танки. Навіть сама кількість невеликих безпілотних носіїв у повітряному літоралі могла б швидко виснажити системи озброєння пілотованої авіації.

Ведення повітряної війни залежно від висоти позначає відхід від доктрини переваги в повітрі, коли контроль над більшими висотами зазвичай забезпечував перевагу над полем битви. Сучасні винищувачі, які оптимізовані під ведення бою поза межами видимості, зачасту видаються недоречними проти роїв малих квадрокоптерів, які оперують нижче звичних висот перестрілок. Передові винищувачі з ракетами повітря-повітря на борту не можуть з економічного погляду водночас атакувати десятки недорогих дронів, створюючи те, що військові аналітики називають асиметріями накладених витрат, коли оборона з використанням наявних традиційних систем створює обмеження з високими витратами. Схожим чином, більш складні радарні системи, здатні вловлювати цілі на дуже широких діапазонах, стають тактично безкорисливими проти малих дронів з мінімальною сигнатурою, які застосовуються в електромагнітному безладі Земної поверхні.

Усе це становить істотний виклик для концепцій Західної повітряної оборони та вимагає цілком нового доктринального підходу до повітряного простору під час війни. Армії світу пильно стежитимуть за полем бою в Україні ‑ не тільки аби не відставати від розвитку технологій і тактики, але й щоб зрозуміти нові способи ведення війни.

Перекладач: Олександр Колодюк