За оцінками, близько 10% українських військовослужбовців є представниками ЛГБТ і гомофобія залишається серйозною проблемою в українській армії та суспільстві

Ветеран Віктор Пилипенко був одним із перших українських солдатів, який публічно заявив про свою сексуальну орієнтацію. Наразі він продовжує боротися за права ЛГБТ-спільноти в Україні і розповів про це в інтерв’ю німецькому виданню Tages an Zeitung, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Tages an Zeitung: Пане Пилипенко, ви захищаєте свою країну з часів Євромайдану 2014 року. Ви відкритий гей. Чи покращилось ставлення до квір-людей в українській армії після понад десяти років війни?

Віктор Пилипенко: Сьогодні ситуація зовсім інша. Коли я здійснив камінг-аут у 2018 році, гомофобія була поширена. Чимало українців вважали, що на передовій немає геїв, що вони не можуть бути захисниками, не можуть бути патріотами. Я та інші чоловіки та жінки в армії, які публічно заявили про свою сексуальну орієнтацію, були немов чорні лебеді. Завдяки цьому публічному кроку ми почали змінювати ставлення багатьох українців до ЛГБТ. Хоча дехто й критикував війну з Росією як свій головний пріоритет.

Tages an Zeitung: Ви були лише другим українським солдатом, який здійснив камінг-аут на той час. Як відреагували ваші товариші?

Віктор Пилипенко: На той час я був ветераном, а у лютому 2022 року повернувся на дійсну службу. Для мене це було чимось екзистенційним. Я хотів продовжувати боротися за демократичну Україну, навіть як цивільна особа. Лише кілька товаришів із моєї колишньої військово частини дозволили собі гомофобні коментарі щодо мого камінг-ауту. Переважна більшість мене підтримала.

Tages an Zeitung: За оцінками, близько 10% українських військовослужбовців є представниками ЛГБТ, тобто лесбіянками, геями, бісексуалами чи трансгендерами – приблизно така сама частка, як і в суспільстві загалом. Багато хто повідомляє про необхідність зміни підрозділу після камінг-ауту через знущання та погрози.

Віктор Пилипенко: Гомофобія залишається серйозною проблемою в українській армії. Є підрозділи, де солдати цього не приховують. Але вони є репрезентативними для збройних сил загалом. Одна з проблем полягає в тому, що хоча збройні сили дотримуються демократичних законів, гомофобія офіційно не визнана формою дискримінації. Саме тому наша ЛГБТ-військова асоціація консультує постраждалих в армії.

Tages an Zeitung: У 2019 році ветеран Василь Давиденко, відкритий гей, був побитий п’ятьма людьми дорогою додому – очевидно, напад на ґрунті гомофобії. Чи часто трапляються такі напади?

Віктор Пилипенко: Я теж зазнав фізичного нападу. Вже тоді українське суспільство було обурене цими двома нападами, оскільки нас сприймали насамперед як ветеранів війни, а не геїв. В очах багатьох це був напад на захисників України. З того часу фізичних нападів на представників ЛГБТ-спільноти практично не було, переважно гомофобні коментарі у соціальних мережах. Але нещодавно, 18 серпня 2025 року, стався інцидент із Денисом Нікітіним.

Tages an Zeitung: Російський неонацист, справжнє ім’я якого Денис Капустін, зараз воює добровольцем на боці України проти Росії.

Віктор Пилипенко: Я був на панахиді за лівим художником Давидом Чичканом, який загинув на фронті, на київському Майдані. Він хотів, щоб на церемонії було якнайбільше прапорів, які символізують свободу. Ми з другом принесли райдужний прапор. Денис Нікітін також був на Майдані і вирвав у мене цей прапор. Я напав на нього, щоб повернути його. Потім втрутилися інші люди, але вони не знали, хто я та хто нападник. У підсумку, мені і Нікітіну бризнули в обличчя перцевим балончиком.

Tages an Zeitung: До російського вторгнення у лютому 2022 року праві екстремісти неодноразово нападали на щорічний Прайд у Києві. Після дворічної перерви, пов’язаної з війною, у 2025 році він знову відбувся у столиці України. Тепер стало спокійніше?

Віктор Пилипенко: Ми також беремо участь. Деяким солдатам командири дають відпустку для участі у демонстрації. Поліція неодноразово просила нас не організовувати прайди, бо не хоче забезпечувати нашу безпеку. Але наші права людини не можна відкладати на майбутнє. Ця війна — питання, чи належимо ми до європейського світу з європейськими цінностями, до якого ми завжди належали, чи до світу російської тиранії, де немає свободи особистості. Саме тому боротьба навіть за найменшу меншість вкрай важлива.

Tages an Zeitung: Православна церква у Києві анулювала вашу «Медаль за жертовність та любов до України» через гомосексуальність. Багато солдатів та волонтерів згодом повернули свої медалі на знак протесту?

Віктор Пилипенко: На жаль, Українська церква досі залишається гомофобною, навіть її нібито найпрогресивніші секції. Вона завжди була тісно пов’язана з КДБ, а тепер із ФСБ. Людина, яка забрала мою медаль, була колишнім агентом КДБ. Але у нас менше проблем із Церквою, бо вона зайнята собою.

Tages an Zeitung: Легалізація одностатевих шлюбів вимагала б внесення змін до Конституції України, що неможливо в умовах чинного воєнного стану. Законопроект, внесений 2023 року, який легалізує зареєстровані партнерства, застряг в українському парламенті. Чому?

Віктор Пилипенко: На жаль, президент України Володимир Зеленський та його партія «Слуга народу» ігнорують права людини щодо ЛГБТ-солдат, незважаючи на заяви про свою інклюзивність. Ми постійно говоримо депутатам, що людям не дозволяють відвідувати своїх постраждалих партнерів у лікарні, що вони не мають прав у разі їх смерті, що їхні діти можуть опинитися у дитячому будинку. Вони постійно відповідають фальшивими виправданнями, мовляв, церква проти тощо. Це лицемірство. Тому що як тільки з’являється непопулярний закон, який міг би збагатити їх особисто, громадська думка раптово перестає мати значення. Саме тому ми говоримо Зеленському та його партії: не грайте життям захисників цієї країни.

Tages an Zeitung: Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, 70% українців вважають, що квір-люди повинні мати ті ж права, що й усі інші. Невже парламент консервативніший за суспільство?

Віктор Пилипенко: Так, саме так. Громадська думка сильно змінилася останніми роками. Але ж українські депутати це ігнорують.

Tages an Zeitung: Україна бореться з авторитарним та гомофобним режимом у Москві. Чи це збільшує ваш страх за майбутнє, якщо Україна програє війну?

Віктор Пилипенко: Ми розуміємо, якщо Україна програє, то ми станемо першими жертвами російського режиму. Росія використовує гомофобію як інструмент у цій боротьбі, яка також спрямована проти Європи. «До самого Берліна» — гасло часів Другої світової війни, яке росіяни знову пишуть на своїх танках. Кремль говорить про «Гейропу», яка складається з геїв та фашистів. Вони представляють цю війну як боротьбу із корумпованими західними цінностями. Ця пропаганда мотивує росіян на боротьбу проти України.

Tages an Zeitung: Чи зробила гомофобна ідеологія Володимира Путіна українців менш гомофобними, на відміну від атакуючого режиму?

Віктор Пилипенко: Ми, ЛГБТ-військові, вказуємо на спонсоровану державою гомофобію в Росії, щоб дати зрозуміти українським гомофобам, до чого це веде. Ми наголошуємо, що нас турбує не лише захист ЛГБТ, а й права людини та ліберальні цінності. Йдеться про повагу та гідність. Ми боремося за всіх.

Tages an Zeitung: У серпні 2025 року президент США Дональд Трамп приймав президента РФ Володимира Путіна на Алясці, але й не було жодних конкретних запевнень у припиненні війни?

Віктор Пилипенко: То був цирк. І приниження американських військових, яким довелося розстеляти червону доріжку перед воєнним злочинцем. Ганьба. В Україні ми виборюємо виживання. Це не той конфлікт, який просто закінчиться за два тижні, як намагається переконати Трамп. Саме тому нам потрібні далекобійні ракети, такі як «Таурус» з Німеччини, щоб атакувати російські нафтопереробні заводи та авіабази і захистити наше цивільне населення. Тому що ця інфраструктура дозволяє винищувачам перевозити ракети, які вбивають мирних мешканців. Смерть не робить відмінностей залежно від того, гей ви чи ні, гомофоб ви чи ні.