На думку Сергія Майдукова, культурні досягнення українських митців відсутні в центрі уваги Європи – не тому, що вони були менш цінними, а тому, що їх систематично відтісняли на узбіччя: постійно, невпинно, нещадно

Від Шекспіра до «Бітлз», від Гете до Бетховена, від Мольєра до Просвітництва: Європа наповнила світ голосами, ідеями та шедеврами, які сформували цивілізації. Навіть маленькі країни, такі як Нідерланди чи Австрія, залишили свій слід через Рембрандта, Ван Гога, Моцарта та Фрейда. Однак, коли йдеться про Україну — країну, більшу за Німеччину та старшу за багато сучасних держав, — більшості європейців важко назвати хоча б одного культурного велетня. Про це йдеться в авторській колонці Сергія Майдукова, українського письменника на сторінках британського видання Estonian World, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Скільки людей знають творчість культового українського поета Тараса Шевченка? За ним простягається довгий ряд імен, маловідомих за межами України: письменниця-модерністка Леся Українка, художник-авангардист Казимир Малевич зі своїм радикальним «Чорним квадратом». А ще раніше: Григорій Сковорода, «український Сократ», чиї відомі слова – «Світ намагався мене спіймати, але не зміг» – дихали тим самим духом, що й Монтень чи Паскаль.

І все ж, що таке Україна для світу сьогодні? Просто війна. Що таке Київ? Зеленський у військовій куртці, зруйновані будинки та нескінченне повторення авіанальотів, обстрілів, нападів – і знову: тіла, тіла, тіла.

Москва систематично викорінювала все українське

Культурні досягнення українських митців відсутні в центрі уваги Європи – не тому, що вони були менш цінними, а тому, що їх систематично відтісняли на узбіччя. Це відбувалося постійно, невпинно, нещадно.

Поети «Розстріляного Відродження» – ціле покоління українських письменників та художників, страчених Сталіним або загублених у таборах у 1930-х роках – утворюють лише один шар цієї втрати. Їхні голоси, які могли б перенести українську культуру в сучасність, замовкли назавжди.

У 1970-х роках весь Радянський Союз наспівував «Червону руту». Її композитор, Володимир Івасюк, цією єдиною мелодією викликав хвилю інтересу до української культури, яка намагається вирватися на поверхню попри все. Саме тому його ліквідувало КДБ – смерть видатного композитора у лісі під Львовом була інсценована як самогубство. Талант, який міг би подарувати світові десятки шедеврів, був знищений – як і тисячі інших до і після нього.

Це лише одна деталь у масштабній кампанії руйнувань. Саме тому країна з тисячолітньою історією і територією, у 43 рази більшою за Нідерланди, ледве залишила слід у світовій культурі. У глобальній свідомості Україна існує здебільшого як географічна мітка або як червоно-сірі плями на DeepStateMap: окуповані території, лінії фронту, шляхи атаки.

Відповідь жорстка. Агресія Росії проти України почалася не у 2014 році, і навіть не у 2022 році. Вона велася не лише арміями та ракетами. Протягом століть Москва систематично викорінювала все українське: голоси, звичаї, пісні, книги, ідеї. Те, що цензура не могла знищити, було спотворено, привласнено або замовчано.

300 років Україна жила під ярмом Російської імперії та Радянського Союзу – по суті одне й те саме. Хто може порахувати, скільки письменників, науковців та музикантів загинуло від війн та репресій? Скільки загинуло під час Голодомору, відрізаних військами НКВС, позбавлених навіть крихти хліба? Хто вижив у сибірських таборах?

Україна переживе російських диктаторів

Сьогодні, через 34 роки після здобуття незалежності – перш за все, незалежності від Росії – цей геноцидний терор триває. Щотижня соціальні мережі наповнюються фотографіями чергового українського співака, актора чи художника, загиблого на фронті. Яскраві, натхненні обличчя, які могли б так багато дати своїй країні. Більшість із них зробили лише одне – але найважливіше: вони захищали Україну своїм життям.

Жодна статистика не може виміряти, скільки талантів ніколи не народяться, бо в них ніколи не буде батьків.

Коли я читаю про демографічну кризу у своїй країні, я без вагань можу визначити винуватця. Мій палець завжди вказує на схід – на стіни Кремля, які за сотні кілометрів приховують найбільшого воєнного злочинця нашого часу.

Сьогодні це Путін. До нього був Сталін. До них – низка царів – від Івана Грозного до Миколи II, «Кривавого». Один за одним, зі своїми арміями та багатствами, вони переслідували одну й ту саму мету: знищити сусідній народ та колонізувати його землю.

Методи відрізнялися: масштабні війни, диверсії, економічний та пропагандистський терор. Суть ніколи не змінювалася: доки в Росії панує диктатура – ​​і жодної іншої форми правління там ніколи не існувало – Україна залишатиметься мішенню.

І все ж у цій темній картині є світло. Незважаючи на століття репресій та океани крові, пролитої у боротьбі за свободу, Україна досі існує.

Погана новина для Володимира Путіна полягає у тому, що Україна переживе його – як пережила всіх його попередників. Україна була, і Україна буде. Так само певно, що Росія колись дорого заплатить за злочини проти людей, яких Путін цинічно називає своєю «братньою нацією».