Свідоцтва про народження, судові протоколи й тендітні фотографії були відскановані піксель за пікселем, щоб захистити їх від російських бомбардувань та руйнувань

Понад 3,5 роки після початку повномасштабного російського вторгнення, Україна живе у тіні невпинних бомбардувань. Проте Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» продовжує свою місію зі збереження пам’яті про Голокост за надзвичайних обставин і досяг успіхів, які резонують далеко за межами України. Цей прогрес підкреслює просту істину: збереження пам’яті невіддільне від захисту демократії та людської гідності. Про це йдеться в аналітичній публікації ізраїльського видання The Times of Israel, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Різанина, яку пам’ятають

У Бабиному Яру, найбільшому масовому похованні в Європі та незмінному символі «Голокосту від куль», було знесилено майже 100 000 душ. 29–30 вересня 1941 року, напередодні Йом-Кіпура, 33 771 єврей – чоловіки, жінки та діти – були вбиті нацистами лише за два дні. У наступні роки в яру було страчено ще десятки тисяч євреїв, ромів, радянських військовополонених та українських політичних в’язнів.

Протягом десятиліть за радянської влади пам’ять про них була придушена, їхні могили не позначені, а імена стерті з історії. Сьогодні, завдяки кропіткій роботі Меморіального центру, 29 732 жертви були ідентифіковані та відновлені в історії, 1031 з яких було виявлено під час поточної російсько-української війни.

Одне відкриття розкрило долю Есфір Улановської і трьох її хлопчиків. Есфір народилася у Відні близько 1898 року, вона була донькою Йосипа Фінкельштейна. В середині 1920-х років вийшла заміж за Якова Улановського, і молода сім’я оселилася в Києві. Есфір працювала на Київській трикотажній фабриці до народження дітей, після чого присвятила себе їхньому вихованню й турботі про домашнє господарство. В Улановських було троє синів: Адольф, народжений 4 травня 1927 року; Борис, народжений близько 1933 року; та Леонід, народжений 9 листопада 1936 року. У вересні 1941 року Есфір та її трьох хлопчиків було вбито в Бабиному Яру.

Серед нових імен жертв, оприлюднених сьогодні, є Янкель Кракович. Янкель народився приблизно у 1880 році у місті Бахмут Харківської області. У молодості він переїхав до Ржищева Київської області. Після революції 1917 року Янкель разом зі своєю дружиною Лєєю та чотирма синами, Данилом, Єрахміелем, Мойшем та Гіршем, оселився у Києві. Вони жили поблизу вулиці Жилянської, де Янкель працював кравцем. Коли почалася війна, його родина мала можливість евакуюватися, але Янкель відмовився. Він залишився у Києві, а одному з його синів вдалося виїхати з родиною. Сусіди пам’ятають, як бачили Янкеля востаннє наприкінці вересня 1941 року. Він йшов з валізою в напрямку Бабиного Яру.

Відновлення гідності

У 2025 році виявлені імена вперше були прочитані вголос біля яру. Єврейську молитву Кадиш прочитав рабин Дов Блайх.

«Кожне ім’я, яке ми повертаємо до існування, сприяє збереженню пам’яті та відновлює гідність», – сказав Натан Щаранський, голова Меморіального центру «Бабин Яр».

Яр пам’яті

Коли у 2016 році було засновано Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», його місія була одночасно амбітною та невідкладною: розкрити правду, відновити імена та надати місцю гідності пам’яті. До 2021 року, у 80-ту річницю різанини, президенти України, Ізраїлю та Німеччини зібралися тут, щоб відкрити нові меморіальні споруди.

Вздовж яру простягалася мерехтлива Кришталева стіна плачу Марини Абрамович; символічна синагога, спроектована як книга, що розгортається, піднімалася у молитві; а Дзеркальне поле із десятьма сталевими колонами, пронизаними кулями, відображало як жах минулого, так і крихкість сьогодення.

Потім настав лютий 2022 року. Російські ракети вдарили по Києву. Уламки залишили сліди на території меморіалу. Бабин Яр знову став місцем під вогнем.

Працюємо під вогнем

Незважаючи на війну, Меморіальний центр відмовився зачинятись.

«У нас не було вибору. Якщо пам’ять стирається під час війни, то історія вмирає двічі», – зазначила Анна Фурман, генеральна директорка центру.

За останні 3,5 роки, понад 300 000 людей відвідали це місце, незважаючи на небезпеку – серед них світові лідери, дипломати та нащадки тих, хто вижив. Центр провів понад 600 освітніх екскурсій для школярів, проводив міжконфесійні молитви та влаштовував поминальні заходи навіть під час сирен повітряної тривоги.

Центр здійснив один із найбільших архівних порятунків у Східній Європі. З початку вторгнення РФ, було оцифровано 8 мільйонів документів, зокрема 7 мільйонів з них – під час російсько-української війни. Свідоцтва про народження, судові протоколи й тендітні фотографії були відскановані та захищені піксель за пікселем, щоб захистити від бомбардувань та руйнування.

Ці величезні зусилля були визнані на міжнародному рівні, коли документальна спадщина Бабиного Яру була внесена до реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу». Для України, культурні скарби якої залишаються під прямою загрозою, це досягнення було одночасно символічним і практичним: доказом того, що історію можна захистити від знищення, піксель за пікселем.

Вічна пам’ять

Прогулюючись сьогодні Дзеркальним полем, пробиті кулями колони відображають горизонт Києва, понівечений сиренами та вогнем. Однак у їхньому центрі височіє Дерево Життя, образ оновлення.

Кожен оцифрований документ, кожне відновлене ім’я та кожен відвідувач, який зупиняється біля яру, є доказом того, що пам’ять живе. Для України Бабин Яр є уособленням стійкості: навіть під бомбардуваннями правду можна захистити, гідність відновити, а минуле зберегти як дороговказ на майбутнє.

Сьогодні, 29 вересня 2025 року, Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» провів молитву головного рабина України Моше Асмана та головного рабина України Якова Дова Блайча на місці масових розстрілів у Києві. У Єрусалимі відбувся поминальний захід у партнерстві з Міжнародним маршем живих та Національною бібліотекою Ізраїлю. Були оприлюднені імена нещодавно ідентифікованих жертв, а потім відкрилася панель під назвою «Пам’ять у воєнний час».

«Війна в Україні стосується не лише території, але й самої історії. Росія прагне спотворити або стерти минуле; Бабин Яр наполягає на тому, щоб розповісти його повністю. Посеред тривалої та складної війни, українська влада продовжує підтримувати нашу роботу. У воєнні часи обов’язок захищати правду стає ще більш нагальним», – заявив Щаранський.