Батькам часто доводиться йти на серйозні жертви, аби забезпечити своїм дітям здобування необхідної освіти якомога безпечнішим способом

Тисячі дітей по всій Україні застрягли перед екранами комп’ютерів більш ніж на п’ять років, оскільки через постійні бомбардування з боку Росії їм стало небезпечно відвідувати онлайн-школи часів пандемії COVID-19, від яких решта світу відмовилася багато років тому. Про це йдеться у фоторепортажі The New York Post, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Москва регулярно завдає ударів по цивільній інфраструктурі усієї території України, коли навіть найелементарніші види діяльності несуть обтяжливий ризик.

Четвертокласник Кирило особисто відвідував заняття лише три місяці за все своє життя. Хлопчик пішов у дитячий садок у 2020 році, коли пандемія коронавірусу змусила учнів в усьому світі перейти на дистанційне навчання.

Коли восени 2021 року школи знову відкрилися, Кирило з радістю зустрів друзів у першому класі аби навчатися важливим соціальним навичкам, проте згодом Росія розпочала повномасштабну війну проти України, змусивши дітей повернутися в онлайн-режим.

«Це дуже страшно, поскільки я мушу думати про життя мого сина. Йому лише 10 років, і я не можу просто відпустити його гуляти на вулиці одного. Ми маємо труднощі зі шкільними заняттями, тому що вони проводяться онлайн, і вчителі не можуть до всіх достукатись. Мені доводиться перенавчати його вже вивчений матеріал», — розповіла мати Влада, яка працює на неповний робочий день водієм трамвая. (Батьки, які погодилися дати інтерв’ю, попросили називати їх тільки по іменах, щоб захистити своїх дітей від нападок з боку Росії).

У Кирила є один справжній друг — це син його найближчого сусіда. Важко бачитись з іншими дітьми його віку, коли доводиться залишатися вдома цілий день, перш ніж разом із матір’ю щовечора триматись маршруту, аби вони могли бути впевнені, що дістануться до укриття в разі повітряної тривоги.

«Це схоже на нескінченний локдаун COVID-19, але цього разу із бомбами», – каже Влада.

Як і в США, більшість шкіл в Україні не обладнані бомбосховищами. Це означає, що батькам часто доводиться йти на серйозні жертви, аби забезпечити своїм дітям здобування необхідної освіти якомога безпечнішим способом.

Деякі батьки намагаються зібрати достатньо коштів, щоб відправити своїх дітей до дорогих приватних шкіл, які мають такі укриття.

«Зараз мені доводиться багато працювати, аби забезпечити йому належну освіту. У перший рік [війни] він один навчався онлайн, це було важко, тому нині я вирішила, що хочу дати йому справжню, нормальну освіту», — розповіла харків’янка Слава, фармацевтка, про свого 10-річного сина.

За її словами, у сина була «депресія», коли він навчався вдома один, але після повернення в клас почав почуватись краще.

«Він любить бути з дітьми, а не вчитися онлайн, адже це важко. Маленькі діти не можуть зрозуміти вчителів на екрані, тому потрібно спілкуватися з іншими дітьми. Наскільки я розумію, мета школи полягає не лише у тому, щоб вчитися, але й у тому, аби спілкуватися та приятелювати», – наголошує Слава.

Інші батьки, такі як Тетяна, жертвують часом, проведеним зі своїми дітьми, аби захистити їх від жорстоких нападів Москви.

Олексій, 7-річний син Тетяни, перші два роки війни мав труднощі із дистанційним навчанням. Побоюючись, що її дитина відставатиме, Тетяна з важким серцем ухвалила рішення перевезти його до будинку матері, розташованого за кілька годин від Полтави, де у державній школі є укриття.

«Ми робимо все можливе, щоб нашій дитині жилося добре. Я можу їздити у Полтаву, бачитися з ними, тоді повертатись — ми намагаємося робити, що можемо. У Полтаві всі школи працюють в автономному режимі, але діти щоразу спускаються у бомбосховище [під час оголошення повітряної тривоги]. Там із цим суворо», – розповідає Тетяна.

Однак лише небагатьом щастить відвідувати школи, побудовані під землею, завдяки щедрим спонсорам з усього світу. Видання The New York Post відвідало один з таких навчальних закладів у Пісочині, невеликому передмісті Харкова, яке у 2025 році приймає учнів на перший повний навчальний рік.

Школа, назва якої New York Post не зазначає через побоювання переслідування з боку Росії, оформлена в яскравих, життєрадісних тонах, аби привнести трохи світла у приміщення без вікон, розташоване трьома поверхами нижче рівня землі.

Загалом 250 учнів можуть зайняти 8 класів, але, за словами мера Пісочина Олега Чернобая, вони повинні працювати у дві зміни по чотири години на день через брак місць та величезний попит.

У той день, коли The New York Post відвідали школу, там проводилася літня програма для учнів, які раніше навчалися лише онлайн, аби «підтягнути їх» до необхідного рівня.

Оскільки школа знаходиться приблизно за 21 км від кордону з Росією, «російській ракеті потрібно лише 45 секунд, аби долетіти до Харкова», тому це означає, що проводити заняття під землею — найбезпечніший із доступних варіантів, а про зміни на відкритому повітрі не може бути й мови.

«Навіть якщо не оголошено повітряну тривогу, вони вже знаходяться під землею. Таким чином, їм не потрібно виходити на вулицю, коли наближається ракета. Вони можуть продовжувати навчання, – пояснює Чернобай.

Одна учениця, шестикласниця Анастасія, сказала, що у школі вона почуває себе «у більшій безпеці, ніж вдома».

Інша дівчинка, на ім’я Євгенія, сказала, що найкраще — це бути поруч із друзями, за якими вона дуже сумувала, коли була змушена навчатись дистанційно.

«Мені дуже подобається приходити сюди особисто, тому що у нас є друзі та вчителі, ми проводимо тести та займаємося рукоділлям. Це набагато краще, ніж сидіти вдома», – зізнається Євгенія.

Перекладач: Олександр Колодюк