Понад три роки Європа ігнорувала дуже очевидне рішення цієї проблеми – заморожування, конфіскацію та використання 330 мільярдів доларів активів Центрального банку Росії у західних юрисдикціях

Криза наближається дедалі ближче. Вона вибухне в Україні, але почнеться не на передовій, де виснажені боями бригади продовжують завдавати жорстокої шкоди російському загарбнику. Наближення кризи назріває на Заході, де відступ США та вагання Європи тепер загрожують фінансовою катастрофою. Про це йдеться в авторській колонці Тімоті Еша, старшого стратега з питань суверенних ринків у RBC BlueBay Asset Management та наукового співробітника Chatham House на сторінках видання Центру аналізу європейської політики, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) щойно завершив останню оглядову місію до Києва в рамках Розширеної фінансової програми (EFF). Повідомлення МВФ свідчать про те, що прогнози з приводу потреб України у фінансуванні валового бюджету та платіжного балансу протягом чотирирічного періоду до 2027 року становили лише 150 мільярдів доларів, були надто оптимістичними.

Наявного наразі фінансування недостатньо для задоволення майбутніх потреб України. Щоб уникнути фінансового катаклізму, потрібна швидка зміна курсу. В основі макроекономічної та фінансової структури Фонду лежало припущення, що війна почне згасати у 2025 році, а отже, потреби України у фінансуванні також значно зменшаться.

З моменту повномасштабного вторгнення у 2022 році, Україна має дефіцит бюджету, еквівалентний 3-4 мільярдам доларів на місяць, більша частина якого покривається фінансуванням МВФ та Заходу. Виходячи з припущення, що війна фактично закінчиться у 2025 році, Фонд припускав, що дефіцит бюджету та потреби у фінансуванні скоротяться більш-менш вдвічі у 2026 році, а потім у 2027 році впадуть до значної частини.

Це було героїчне припущення, і воно було помилковим. Кремль не виявляє інтересу до мирних переговорів, тому очікування зараз зміщуються в бік тривалої війни, що передбачає набагато вищі довгострокові потреби у фінансуванні. 11 вересня 2025 року керівниця зовнішньополітичного відомства ЄС Кая Каллас заявила, що війна триватиме щонайменше ще два роки.

Справедливості заради, МВФ визнав, що його попередня оцінка була неправильною. Тепер він стверджує, що до кінця 2027 року для EFF знадобиться додатково 10-20 млрд доларів. Міністерство фінансів України називало цифру у 37 млрд доларів. Обидві ці цифри можуть виявитися суттєво заниженими.

Варто зазначити, що МВФ застосовує дуже частковий, навіть обмежений, підхід до оцінки фінансових потреб України, зосереджуючись лише на бюджетних вимогах та вимогах платіжного балансу. Він виключає більшу, але необхідну військову підтримку.

Дійсно, власні оцінки автора, що використовують дані Кільського інституту світової економіки, свідчать про те, що щорічні витрати Заходу на підтримку України у війні наближаються до 100 млрд доларів щорічно — що більш ніж удвічі перевищує оцінки МВФ.

Аби програма МВФ отримала схвалення від акціонерів, їм доведеться отримати гарантії того, що її можна фінансувати; іншими словами, що цифри збігаються. Навіть для того, щоб задовольнити вузьку спрямованість МВФ на потреби у фінансуванні бюджету, Заходу доведеться залучити від 20 до 37 мільярдів доларів нового фінансування, лише щоб завершити програму у березні 2027 року.

Дійсно, я б стверджував, що МВФ, і Захід загалом, повинні почати з розгляду потреби у фінансуванні в розмірі 100 мільярдів доларів США щорічно принаймні протягом наступних двох-трьох років. На жаль, адміністрація Трампа зараз дає зрозуміти, що не фінансуватиме Україну, тому більша частина цієї значної річної потреби у фінансуванні ляже безпосередньо на Європу (за адміністрації Джо Байдена, США покривали 40% фінансових потреб України).

Європа не може і не візьме на себе цей рахунок. Сувора політична, соціальна та економічна реальність на всьому континенті означає, що немає реальної можливості для того, аби Україна отримала таке довгострокове фінансове зобов’язання. Європа бореться зі зростанням дефіциту бюджету, стриманим зростанням, конкуруючими вимогами щодо оборони та соціальних потреб, а також популістською хвилею, яка вимагає витрат всередині країн.

Ситуація зараз серйозна. Можливо, МВФ не отримає фінансових гарантій для продовження поточної програми, що створить швидку фінансову кризу для України та викличе сумніви стосовно її здатності продовжувати оборону від російських атак. Європі потрібен план Б, але насправді це вже план А. Понад три роки Європа ігнорувала дуже очевидне рішення цієї проблеми.

Усі шляхи ведуть до питання заморожування, конфіскації та використання 330 мільярдів доларів активів Центрального банку Росії (ЦБР) у західних юрисдикціях. Ці гроші б достатньо профінансували оборонні потреби України протягом тривалої війни та відправили потужний сигнал про те, що Україна може пережити сценарій тривалої війни Путіна та його власну економіку. Це збільшило б ризики Кремля на продовження агресивної війни та, цілком можливо, змусило б його сісти за стіл переговорів.

Я запропонував план вирішення проблеми фінансування ще у 2023 році — репараційний кредит, де весь ризик несе Кремль.

Критики конфіскації активів ЦБР Росії мають цілий арсенал виправдань, хоча жодне з них не є дуже переконливим. Такі аргументи, у будь-якому разі, менш ефективні, чим гіршою стає фінансова дилема України. І хоча ці критики прагнуть пояснити, що, на їхню думку, не спрацює, немає жодних припущень з приводу того, що спрацює.

З кожним тижнем криза наближається. Постійне звернення до підтримки європейських платників податків більше не є стійким, і все-таки альтернатива банкрутства та поразки України є жахливим привидом для континенту. Якщо це станеться, Європа зіткнеться з багатьма мільйонами українських біженців, які рухатимуться на Захід і це ще більше напружить її соціальну, економічну та політичну структуру.

Поразка поставить два найбільші військово-промислові комплекси Європи — Росію та Україну — в руки переможного Кремля. Витрати на оборону повинні будуть негайно зрости до 5% ВВП, які НАТО запланувало як поступовий 10-річний процес. Дефіцит бюджету та потреби у запозиченнях різко зростуть, відсоткові ставки по всій Європі підвищаться, а збільшення реального ВВП сповільниться.

Найбільшим ризиком для статусу євро як резервної валюти є не фактичне вилучення іммобілізованих активів ЦБР, а нездатність вилучити ці активи, що, як наслідок, призведе до недофінансування війни України та її поразки від Росії.

Супротивникам вилучення активів ЦБР, зокрема Бельгії, Euroclear та Європейському центральному банку (ЄЦБ), необхідно детально описати свій точний план захисту Європи, якщо мільярди Росії залишаться невикористаними. Поки що ми бачимо лише порожні обіцянки — у них немає жодного плану.