Тибетська та українська нації проявили відданість своїй свободі та незламну волю боротися за неї

Приблизно за два місяці до того, як його вбив міномет, 19-річний український солдат Даніель поділився зі мною цигаркою в окопі на сході України. Того спекотного червневого дня, під гуркіт стрілецької зброї на задньому плані, він розповів, чому добровільно пішов на війну. «Ми боремося за наші домівки та за нашу землю», — сказав він. «Україна — вільна країна, і коли Росія напала, у мене не було іншого вибору. Я мусив воювати». Про це йдеться в авторській колонці Нолана Петерсона, позаштатного наукового співробітника Євразійського центру Атлантичної ради та колишнього пілота спеціальних операцій Військово-повітряних сил США на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Чотири місяці по тому 77-річний Джампа Чойджор запропонував мені чашку чаю у своєму будинку у тибетському поселенні біженців Джампелінг за межами Покхари у Непалі. Поки ми сиділи, склавши ноги на ковдрах зі шкіри яка, і потягували чай, Чойор, колишній буддійський чернець, пояснив своє рішення, ухвалене десятиліттями раніше, приєднатися до партизанської війни Тибету проти китайських загарбників.

«Коли прийшли китайці, вони знущалися і вбивали. Не було ані свободи, ані релігії. Після стількох жорстоких дій не було можливості мовчати. ​​Ми не могли так жити. Ми страждали. Але іншого вибору не було. Ми мусили боротися», – розповідає Чойор про вторгнення Китаю у Тибет у 1950-х роках.

Що стосується їхньої культури, історії та географії, Тибет та Україна, здається, мають мало спільного. Але якщо копнути глибше, ви знайдете багато дивовижних подібностей, зокрема той факт, що коли сусідні імперії напали на їхню батьківщину, тибетська та українська нації проявили відданість своїй свободі та незламну волю боротися за неї.

Починаючи зі середини 1950-х років, тибетські нерегулярні формування десятиліттями боролися проти китайської окупації. Лише у 1974 році, на прохання Далай-лами, вони нарешті склали зброю. Спадщина цього збройного опору продовжує надихати покоління тибетців, як у Тибеті, так і у вигнанні, протистояти китайському гнобленню іншими, ненасильницькими способами.

Так само, вторгнення Росії на схід України у 2014 році спонукало до загальнонаціонального руху опору, що проклало шлях для визначної позиції України у лютому 2022 року. Після понад 3,5 років повномасштабної війни, воля України до опору залишається незламною.

Останні 13 років я провів у боротьбі за свободу Тибету та України, прагнучи зрозуміти, як ці дві нації знайшли у собі волю кинути виклик імперіям, які мали на меті їх знищити. Ці пошуки привели мене на край світу та до крайнощів людського досвіду. Я ухилявся від російських снайперів на полях битв в Україні та перетинав віддалені гімалайські перевали, що здіймаються так само високо, як і реактивні лайнери.

По дорозі я зустрічав українських студентів університету, які адаптували невеликі комерційні дрони для знищення російських ворогів, та пив чай ​​із тибетськими ченцями та кочівниками, які воювали верхи, озброєні мечами та гвинтівками часів Першої світової війни, проти механізованого вторгнення Китаю. Протягом усього цього часу мене постійно дивувала схожість цих двох історій.

Незалежно від того, чи розмовляв я з 20-річним українським солдатом, чи із 80-річним тибетським ветераном, я постійно чув ті самі скромні пояснення їхніх дій, такі як спільне відчуття, що у них «не було іншого вибору». Для багатьох із тих, кого я зустрічав, війна за свободу батьківщини насправді не була рішенням. Це було автоматично та інстинктивно, як реакція імунної системи. На їхню країну напали і гинули невинні люди, тому вони мусили воювати. Ось так просто.

Український солдат Денис сказав мені так: «Війни не виграються капітуляцією. Ви повинні воювати. Якщо ви не воюватимете, вас ніхто не підтримає. Тому що це ваша власна свобода, і ви повинні за неї боротися».

Кельсанг Церинг, колишній буддійський чернець, який служив у тибетському опорі з 1955 по 1974 рік, мав подібне пояснення свого рішення чинити опір окупації Китаю: «Я бачив, що Китай робить у Тибеті, і це так мене розлютило, що я мусив воювати».

Ми із Церингом розмовляли за чаєм одного вечора в його будинку в непальському поселенні для біженців. Кімнату освітлювала мерехтлива люмінесцентна лампа. На стіні висіла картина Далай-лами. Дружина Церинга сиділа на підлозі, склавши ноги, обертаючи молитовне колесо, одночасно співаючи буддійську мантру. Я запитав Церинга, чи важко йому було воювати, враховуючи, що він колись був буддійським ченцем, який уникав будь-якого насильства, навіть вбивства комах.

«Спочатку я думав, що ми ченці, тому ми не повинні вбивати. Але коли я згадав усі зловживання і жахливі речі, які чинили китайці, то забув про свої вагання. Побачивши стільки поганого, я забув, що вбивство – це гріх», – зазначив Церинг.

Така моральна впевненість перегукується з тим, що я чув від багатьох українців.

«Росіяни прийшли до нашої країни та вбивали наших людей. Це наша країна, наша земля, наші сім’ї. Для нас це дуже зрозуміло. Ми вбиваємо їх, або вони вбивають нас», – сказав український солдат Сергій.

Не відмовляючись від своєї ідентичності та не підкоряючись імперському правлінню, тибетська та українська нації кидають виклик фантазіям про цивілізаційну велич, відірваним від історичної реальності, на які покладаються китайський та російський режими для своєї внутрішньої легітимності. Авторитарні лідери у Пекіні та Москві розглядають такі прояви незалежності та самовизначення як екзистенційні загрози своєму контролю над владою.

Росія розпочала своє повномасштабне вторгнення у 2022 році, щоб знищити українську державу та повністю викорінити національну ідентичність України. Китай, зі свого боку, десятиліттями намагався стерти культурну та етнічну приналежність Тибету. Сьогодні, після 75 років окупації, Тибет є жахливою гестапівською державою і це є моторошним передвісником того, за що українці борються на своїй батьківщині.

Іронія, звичайно, полягає у тому, що українська і тибетська нації сьогодні більш єдині, ніж будь-коли. Замість того, щоб зламати дух України, кожне нове російське звірство зміцнює рішучість українського населення чинити опір. Що ж до тибетців, народу, колись розділеного регіональними діалектами та культурами, то тепер вони об’єдналися навколо єдиної версії своєї мови та національної ідентичності, в основі якої лежить їхня загальна відданість Далай-ламі.

Ціну свободи встановлюють ті, хто хоче її знищити. Як сказав Далай-лама у своїй промові невдовзі після розпаду Радянського Союзу, «груба сила, якою б сильною не була, ніколи не зможе підкорити базове людське прагнення до свободи».