На думку співробітників Ядерного проекту в Осло, ракети Storm Shadow є не менш ефективними, аніж «Томаґавки» і Європі також варто вкладати кошти у ракетну промисловість України

Немає жодних сумнівів, що крилата ракета «Томаґавк» — це серйозний екземпляр озброєння. З дальністю до 1600 км, маневруванням на малій висоті та високою точністю, це сувора зброя. В руках українських військових вона, безсумнівно, завдасть шкоди російським збройним силам та інфраструктурі, можливо, саме тому президент РФ Володимир Путін погрожує наслідками постачання цієї ракети. Про це йдеться в аналітичній публікації Фабіана Гоффманна, докторанта-наукового співробітника Ядерного проекту в Осло та позаштатного наукового співробітника програми Трансатлантичної оборони та безпеки у Центрі аналізу європейської політики, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Білий дім спочатку допустив можливість поставки «Томаґавків» у жовтні 2025 року, але пізніше відмовився від цієї ідеї. Нещодавній візит президента України Володимира Зеленського до Сполучених Штатів не призвів до жодних результатів, а 2 листопада 2025 року президент США Дональд Трамп заявив, що постачання таких ракет поки що не розглядається.

Ця новина розчарувала українську владу, яка розглядала таке постачання, як важливий сигнал підтримки США та поштовх до здійснення далекобійних ударів по території Росії. Але це водночас може бути гарною новиною для України у середньостроковій перспективі.

Наскільки Україні потрібні ці ракети, і які переваги вони насправді принесуть? За останні два роки Україна розвинула власну ракетну промисловість і стала менш залежною від західних партнерів. Тим не менш, вона продовжує стикатися із труднощами у нарощуванні виробництва далекобійних ракет. Це демонструє необхідність промислових інвестицій.

Збройні сили України, безсумнівно, оцінять «Томаґавки» за їх здатність вражати військові виробничі підприємства. Російська військова промисловість поки що залишається відносно неушкодженою. Це особливо стосується заводів, які виробляють величезну кількість безпілотників та ракет для масованих атак на українські міста та інфраструктуру.

Двома головними цілями для України могли б стати завод з виробництва далекобійних безпілотників «Герань-2»/«Герань-3» в Алабузі та завод з виробництва балістичних ракет малої дальності 9М723 у Воткінську.

Обидва підприємства розташовані приблизно на відстані від 1400 до 1500 км від ймовірних точок запуску, тобто в межах номінальної дальності польоту «Томаґавка», але на зовнішній межі його польотної зони. Це обмежить здатність ракети маневрувати навколо засобів ППО, хоча забезпечить потенційні маршрути атаки.

Але є проблема — кількість ракет, необхідних для завдання достатньої шкоди заводу в Алабузі, значно більша за приблизно середню двозначну цифру, яка раніше озвучувалася для потенційних поставок «Томаґавків».

Завод подвоївся у розмірах у період 2023-2025 років і тепер займає близько 160 000 квадратних метрів виробничої площі. Кожна боєголовка «Томаґавк» має смертельний радіус приблизно у 13 метрів, в межах якого може завдати катастрофічної шкоди.

Якщо припустити, що метою є повне знищення половини заводу, аби зробити його непрацездатним на тривалий період, для цього потрібно щонайменше 150 ракет «Томаґавк», за умови, що жодна з них не досягне своїх цілей (або через внутрішню помилку, або через контрзаходи супротивника). Це явно нереалістично.

Цей розрахунок також передбачає, що українські планувальники точно знають, які частини заводу потрібно вразити, що не обов’язково має бути так. Під час Другої світової війни значна частина розвідки союзників щодо бомбардувальних кампаній була зосереджена на визначенні критично важливого обладнання на території німецьких заводів.

Питання сьогодні полягає у тому, чи мають українські планувальники аналогічні, детальні знання про точне розташування російських верстатів із числовим програмним керуванням, критично важливих для виробництва передової зброї. Також виникає питання, чи децентралізований завод відкритого простору, як-от в Абалузі, який видно на відеознімках зсередини, взагалі має ці критично важливі цілі.

Воткінський завод балістичних ракет, який більше залежить від передового обладнання, ймовірно, більш вразливий.

Україна матиме ще одну проблему. Вона, ймовірно, отримає дуже обмежену кількість пускових установок «Томаґавк» під назвою «Тайфун», що суттєво обмежить швидкість пусків. Це робить малоймовірним одночасний пуск великих залпів «Томаґавків».

Це не означає, що цей тип контрпромислового націлювання є неможливим за своєю суттю. Це не так, і частково ефективні ракетні удари Росії по українських виробничих потужностях зброї протягом війни демонструють це. Тим не менш, такі операції є більш вимогливими, ніж зазвичай припускають експерти, і, можливо, потребують більшої кількості ракет, ніж Україна отримає у короткостроковій перспективі.

«Томаґавк» пропонує перевагу тристоронньої комбінації великої дальності (понад 1500 км), відносно високого корисного навантаження та високої точності — поєднання можливостей, яких Україні наразі бракує в одній ракетній системі. Таким чином, у принципі, це розширить спектр цілей, які Україна може вражати своїм ракетним арсеналом.

Порівняно з існуючою в Україні звичайною зброєю далекого радіусу дії, «Томаґавк» також представлятиме «важку» ракетну потужність, поєднуючи відносно велике корисне навантаження з великою дальністю та високою точністю.

Найближчим еквівалентом в арсеналі України є крилата ракета «Фламінґо», яка має дальність польоту у 3000 км та боєголовку вагою 1150 кг. Однак статус розробки цієї ракети залишається дуже невизначеним, і початкові результати, здається, дещо розчаровують.

Існує альтернатива атакам України на заводи із виробництва безпілотників та ракет у РФ. Ефективніший підхід може зосередитися на порушенні ланцюгів постачання, які підтримують виробництво безпілотників та ракет у РФ, — націлившись на критично важливі ресурси, такі як електроніка, вибухівка, паливо та композитні матеріали.

Україна вже застосовує цю стратегію, нещодавно завдавши удару крилатою ракетою Storm Shadow по Брянському хімічному заводу. Ключове питання полягає у тому, чи потрібен «Томаґавк» для виконання цих місій або ж вистачить Storm Shadow, які не менш ефективні.

Ситуація не є однозначною, і Україна, безсумнівно, могла б ефективно використовувати приблизно 50 «Томагавків». Втім, є також питання фінансування.

Сполучені Штати фактично припинили постачання зброї Україні, тому Європі варто вкладати гроші безпосередньо у ракетну промисловість України.

Враховуючи, що розширення внутрішнього виробництва ракет в Україні залишається головним стратегічним пріоритетом, це може бути вигіднішим варіантом. У будь-якому разі, постачання «Томаґавків» Україні не вирішить долю війни.

Набагато важливіше те, щоб європейські країни надалі інвестували значні кошти безпосередньо у ракетний сектор України.