Фотопортрети українців, які зберігають національну ідентичність

Ці світлини намагаються задовольнити глибоко особисту та універсальну потребу у приналежності до нашої батьківщини

Діти граються на мосту в селі Крушельниця на заході України/Фото: Jules Slutsky

Джулс Слуцкі – фотограф із Брукліна (Нью-Йорк/США), яка народилася в Україні під час розпаду СРСР. Її фотороботи досліджують ефемерні елементи пам’яті та нюанси формування ідентичності через наше середовище та сімейні історії. Про це йдеться у фоторепортажі The Washington Post, повідомляє Foreign Ukraine.

Фотограф Джулс Слуцкі

Я народилась та виросла в Ужгороді, маленькому містечку на заході України. Моя сім’я та мій народ стали постійними об’єктами моїх фотографій. Розглядаючи їх, я тяжіла до питань національної ідентичності, батьківщини та імміграції; спадщини, сімейної історії та колективної ідентичності.

Мати з дитиною на щорічному українському фестивалі в Іст-Віллідж у Нью-Йорку/Фото: Jules Slutsky

Українська національна ідентичність є винятком порівняно з традиційними європейськими культурами, оскільки вона більше нагадує культурні розриви у колись колонізованих країнах Індії, Південної Африки та Карибського басейну. Близько двох століть українці боролися проти Росії за незалежність і культурну свободу.

Галя та Варвара вдома в Ужгороді/Фото: Jules Slutsky

Радянська держава прагнула усунути будь-які культурні відмінності, які не відповідали радянському порядку денному. Мій дідусь, журналіст, щоночі чекав на порозі свого будинку, поки КДБ забере його, знаючи, що книжки, які він мав, є достатніми підставами для цього арешту.

Українська мати та активістка в Нью-Йорку/Фото:Jules Slutsky

Моє дослідження пошуків національної ідентичності на батьківщині через дослідження історії моєї сім’ї призвело до створення серії фотографій під назвою «То ви говорите російською?», натякаючи на політичну та культурну профанацію України, яка продовжує відчувати наслідки радянського правління.

Етела Слуцькі у своїй вітальні в Ужгороді перед війною/Фото: Jules Slutsky

Я фотографувала у різних регіонах країни, від віддалених сіл на Львівщині, де джерелом води для багатьох досі є саморобна криниця і де душові ще до війни вважалися розкішшю, до Києва, Львова та Ужгорода. Великі міста почали індустріалізацію, і зростає сприйняття багатьох західних ідеалів, як соціальних, так і культурних.

Люба Часто, поетеса та письменниця/Фото: Jules Slutsky

Тим не менш, велика частина країни досі живе у бідності, а корупція процвітає. Я задокументувала незнайомців, родичів і друзів у їхніх будинках і районах, на вулицях, які виглядають забутими, або біля стін, які почали руйнуватися.

Я намагалась вловити напругу сучасних людей у ​​процесі виходу з обмежень системи, яка постійно працювала проти них, дітей, чиє майбутнє є невизначеним, і людей похилого віку, які мають недостатньо підтримки, на яку б вони могли спертись.

Еріка Часто, ілюстраторка, яка розмірковує про війну з Росією/Фото: Jules Slutsky

Цього року, після вторгнення Росії в Україну, я звернула увагу на українську діаспору в Сполучених Штатах, намагаючись накреслити шлях, за допомогою якого українці зможуть врятувати свою країну, зберігаючи власну культурну ідентичність і місце у світі.

Це портрети людей, які працюють над збереженням української культури, розмовної мови та історії: від ілюстраторів і письменників до батьків у Нью-Йорку, які намагаються допомогти своїм дітям приєднатися до традицій рідного краю.

Історик Петро Часто/Фото: Jules Slutsky

Всі вони так чи інакше роблять невеликі, але глибоко продумані кроки для збереження своєї національної ідентичності. Ці світлини намагаються задовольнити глибоко особисту та універсальну потребу у приналежності до нашої батьківщини.

https://pagead2.googlesyndication.com/pagead/js/adsbygoogle.js?client=ca-pub-2308090817309842