Українсько-американський інвестиційний фонд реконструкції має інтегрувати Україну у західні ланцюги постачання критично важливих мінералів, але Сполучені Штати повинні його розширити, аби вирішити нагальні проблеми у сфері безпеки та енергетики

7 вересня 2025 року Росія здійснила найбільший на той час залп повітряних атак проти України з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, випустивши загалом 810 безпілотників і 13 ракет за один день. Деякі з ракет вразили будівлю Кабінету Міністрів України у центрі Києва. Того ж тижня, коли відбувся напад Росії, американська делегація перебувала в Києві, щоб зустрітися з командою прем’єр-міністра Юлії Свириденко для просування угоди про українсько-американський інвестиційний фонд реконструкції (USURIF), яка була підписана наприкінці квітня 2025 року після гучних переговорів. Цей збіг підкреслює суперечність між нагальними потребами України у системах протиповітряної оборони та інших видах озброєння для захисту від російських атак та її бажанням залучити інвестиції приватного сектору для довгострокового економічного розвитку. Про це йдеться в аналітичній статті Еріка Ґріна, позаштатного науковця Фонду Карнеґі за міжнародний мир, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Заснований шість місяців тому, USURIF спочатку задумувався як частина «Плану перемоги» президента України Володимира Зеленського, який мав на меті синтезувати суперечливі імперативи України стосовно безпеки та довгострокової економічної життєздатності. Хоча початкова мета України використати інтерес президента США Дональда Трампа до критично важливих корисних копалин для отримання гарантій безпеки не втілилася у життя, фонд формується як інституційне партнерство, яке потенційно може залучити додатковий капітал до сектору природних ресурсів України. В ідеалі, фонд доповнить інтеграцію України у західні ланцюги постачання критично важливих корисних копалин, а також отримає більше гнучкості для інвестування в інші сектори, які можуть задовольнити нагальні потреби України, не в останню чергу в оборонну промисловість.

Збалансована зовнішня політика

USURIF є одним із елементів сейсмічного зрушення в американській політиці щодо України за часів Трампа. Після вступу на посаду Трамп висловив оптимізм, що зможе використати свої стосунки із президентами Росії та України для швидкої деескалації конфлікту та навіть досягнення всеохоплюючого врегулювання. З економічної точки зору, новий підхід надав пріоритет транзакційним і меркантильним цілям, водночас применшуючи значення спільних демократичних цінностей та європейської безпеки як факторів, що мотивують відносини Америки з Україною. Ця зміна була не унікальною для України; протягом перших тижнів перебування на посаді Трамп часто оцінював двосторонні відносини крізь призму грошових прибутків та збитків. Наприклад, торгівельний баланс промисловими товарами був ключовою змінною, яку Трамп використовував для визначення так званих тарифних ставок.

У випадку з Україною, замість торгівельного балансу, Трамп зосередився на допомозі, яку Сполучені Штати надали з початку 2022 року, в якості показника вигод, які Вашингтон отримав або не отримав від цих відносин. У різний час Трамп стверджував, що Сполучені Штати надали Україні допомогу у розмірі 300 мільярдів доларів, тоді як дані Кільського інституту економіки вказують на те, що станом на червень 2025 року ця цифра становила приблизно 134 мільярди доларів. Зосередження USURIF на мінеральних багатствах України, на думку Трампа було важливим для виправлення незбалансованих відносин. Трамп прямо заявив, що баланс є для нього вищим пріоритетом, ніж попередня політика США щодо підтримки зусиль України протистояти російському пануванню.

USURIF також є прикладом другої риси зовнішньої політики Трампа, яка полягає в переорієнтації американської допомоги розвитку на сприяння торгівлі та інвестиціям. У публікації Substack, присвяченій закриттю Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), під назвою «Знову робимо іноземну допомогу великою», державний секретар США Марко Рубіо заявив, що «благодійна» допомога зазнала невдачі, і адміністрація надасть пріоритет «торгівлі над допомогою, можливостям над залежністю та інвестиціям над допомогою». Адміністрація посилила роль Корпорації фінансування розвитку (DFC) як способу до заохочення інвестицій приватного сектору за кордоном, виходячи з теорії, що ці інвестиції стимулюватимуть економічний розвиток і нададуть можливості американським компаніям, одночасно зменшуючи навантаження на бюджет США. DFC була створена у 2018 році як федеральне агентство для мобілізації приватного капіталу в країнах, що розвиваються, для просування американських зовнішньополітичних інтересів шляхом інвестицій у такі сфери, як інфраструктура, технології, охорона здоров’я та клімат, використовуючи фінансові інструменти, включаючи позики, страхування політичних ризиків та акціонерні інвестиції. Однією з ключових цілей DFC було надати Сполученим Штатам додатковий інструмент для стратегічної конкуренції з Китаєм.

USURIF – це перший відчутний приклад цієї моделі, яка, ймовірно, буде відтворена в інших країнах. На DFC покладено провідну роль у створенні, фінансуванні та управлінні новою організацією. Враховуючи обмежені внутрішні ресурси DFC (близько 525 співробітників, що охоплюють увесь світ), спільне інвестування з Україною в USURIF дозволить Сполученим Штатам збільшити потік угод та скоротити терміни фінансових проектів.

Хоча розширення можливостей USURIF для спрямування та залучення більшої кількості ресурсів і уваги до розвитку, орієнтованого на приватний сектор, може виявитися корисним для відбудови та зростання України, нинішні виклики, пов’язані з війною, також вимагають інших інструментів іноземної допомоги для порятунку життів та надання послуг населенню. Наприклад, з початку війни у лютому 2022 року до січня 2025 року USAID та Державний департамент реалізували програму допомоги енергетичному сектору України, який систематично зазнає російських бомбардувань. Сполучені Штати підтримували ремонт та відновлення енергетичної інфраструктури України, надаючи обладнання, матеріали і технічну допомогу для безперервного надання базових послуг громадянам України, включаючи електроенергію, тепло та воду, а також для зміцнення стійкості енергосистеми. Однак Сполучені Штати більше не підтримують ці програми.

Від «Угоди з корисними копалинами» до інвестиційного партнерства

USURIF бере свій початок у «Плані перемоги», презентованому Зеленським у жовтні 2024 року. План був розроблений із розрахунком на те, що американський підхід до України стане більш транзакційним після виборів у США. Відповідно, він пропонував широку співпрацю із західними партнерами щодо розвитку стратегічних секторів економіки України, включаючи критично важливі корисні копалини, такі як титан і літій. В обмін на це Сполучені Штати та західні партнери нададуть Україні міцніші гарантії безпеки та членство в НАТО. Отримавши підтримку зобов’язань щодо безпеки, Зеленський вважав, що Україна матиме більше важелів впливу на Росію, а її громадяни будуть прихильніші до компромісів. Восени 2024 року Зеленський презентував план тодішньому президенту США Джо Байдену та іншим світовим лідерам. Він також обговорив його із кандидатом у президенти США Дональдом Трампом, який у наступні місяці дедалі більше цікавився критично важливими корисними копалинами України, оскільки американці наголошували на ресурсному потенціалі України.

Протягом перших тижнів свого перебування на посаді Трамп часто говорив про ресурсні багатства України та надавав пріоритет угоді щодо корисних копалин, відправивши міністра фінансів Скотта Бессента до Києва в середині лютого 2025 року для укладення угоди. За повідомленнями ЗМІ, умови, запропоновані Сполученими Штатами, були однобокими: 50% мінеральних ресурсів України надавалося Сполученим Штатам, які мали б широкі можливості диктувати умови майбутніх ліцензій та угод про розподіл продукції. Хоча повний текст початкового проекту угоди офіційно не оприлюднено, аналітики порівняли умови із репараціями, накладеними на Німеччину після Першої світової війни, а не зі справедливою угодою про відбудову країни, яка стала жертвою агресії. Згідно з версією частини угоди, Сполучені Штати також хотіли, аби попередня допомога, надана Україні між 2022 і 2025 роками, розглядалася як внесок до фонду.

Для українських чиновників головною привабливістю угоди було отримання гарантій безпеки від Сполучених Штатів, які б поставили Україну у сильнішу позицію для переговорів про припинення війни. Зеленський був готовий піти на значні поступки Сполученим Штатам з економічних питань для досягнення цієї мети. Хоча глибина співпраці у сфері безпеки та розвідки між Сполученими Штатами та Україною експоненціально розширилися після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, Україна прагнула сильніших зобов’язань від Сполучених Штатів з приводу своєї майбутньої безпеки, враховуючи занепокоєння українців, що припинення вогню дозволить Росії переозброїтися та знову напасти на Україну. У серії двосторонніх угод про безпеку, укладених з Україною у 2024 році, Сполучені Штати, Велика Британія та два десятки інших партнерів зобов’язалися підтримувати майбутній вступ України до НАТО та продовжувати надавати допомогу її військовим. Але без більш твердих зобов’язань, подібних до статті 5, стосовно допомоги для захисту України у разі майбутнього нападу, українські чиновники не відчували, що мають достатні важелі впливу для переговорів з Росією або впевненості у тому, що майбутнє країни в західних інституціях є достатньо безпечним. Оскільки адміністрація Трампа була відкрита до нових, неортодоксальних ідей, у Києві була надія, що в рамках угоди стосовно критично важливих корисних копалин, Сполучені Штати будуть готові зробити більші кроки в галузі безпеки.

Однак, Трамп тоді був проти пропозиції Зеленського з приводу гарантій безпеки та не хотів, аби вона була включена до угоди стосовно корисних копалин. Тертя щодо безпекових зобов’язань США перед Україною сприяли суперечливій зустрічі лідерів 28 лютого 2025 року в Овальному кабінеті. Зустріч тимчасово зірвала переговори та змусила Сполучені Штати ненадовго призупинити потік допомоги у сфері безпеки Україні. Згодом обидві сторони перегрупувалися та намітили шлях уперед. Сполучені Штати переглянули багато обтяжливих вимог щодо контролю над ресурсами України та майбутніми потоками доходів. Тим часом Україна визнала, що Сполучені Штати не готові надати додаткові безпекові зобов’язання, натомість переосмисливши угоду як механізм для підтримки довгострокової взаємодії Сполучених Штатів з Україною. Українська сторона досягла успіху у виключенні положень, які класифікували попередню допомогу в якості боргу, та перетворила структуру управління фондом на рівноправніше партнерство, на відміну від початкової пропозиції, яка надавала американським чиновникам контроль над ключовими рішеннями.

Міністр фінансів США Скотт Бессент і тодішній віце-прем’єр-міністр України Юлія Свириденко підписали Угоду про державно-приватне партнерство (USURIF) 30 квітня 2025 року. Угода сприяє створенню партнерської компанії під керівництвом шести членів правління (по три від кожної країни), яка інвестуватиме у сектор природних ресурсів України та пов’язані з ним інфраструктурні проекти. DFC представлятиме американську сторону, тоді як Державна організація «Агентство з підтримки державно-приватного партнерства» керуватиме українською стороною. Для капіталізації фонду Україна погодилася внести 50% доходів від майбутніх ліцензій на природні ресурси та угод про розподіл продукції. Крім того, нова партнерська компанія матиме право брати участь як інвестор або покупець продукції у будь-якому новому проекті, розробленому в Україні у секторі природних ресурсів. В угоді перелічено 55 мінералів, які загалом перетинаються із товарами, класифікованими Міністерством енергетики США як критично важливі, а також інші елементи, такі як золото, олово, цинк та миш’як, які зазвичай не визначаються як критично важливі. Фонд також уповноважений інвестувати у нафтогазові проекти, які зазвичай можна розробляти швидше, ніж великі шахти.

Найважливіше для прихильників продовження військової допомоги Україні те, що USURIF визначає її як капітальний внесок до балансу фонду, тобто інвестицію у майбутні економічно вигідні проекти, а не як благодійність, як це характеризували критики. В уряді США прихильники активнішої політики щодо України розглядають USURIF як важливу подію, оскільки він посилює аргументи всередині адміністрації на користь допомоги воєнним зусиллям України. Українці можуть розглядати це положення та перспективу американських інвестицій, підтримуваних DFC, як неявну гарантію безпеки; як мінімум, це краще, ніж повне відсторонення Сполучених Штатів від України. На своєму вересневому засіданні рада USURIF обговорила формулу для визначення того, як така допомога буде зарахована до фонду, але жодної домовленості не було розкрито. Однак адміністрація Трампа досі не схильна надавати військову підтримку Україні, вважаючи за краще створити механізми для європейських країн купувати американське обладнання від імені України. Це питання може знову виникнути у найближчі місяці, оскільки запас озброєнь, дозволених Конгресом США для передачі Україні у 2024 році, вичерпається, а американські політики розглядають варіанти продовження допомоги Києву.

Одним із ключових питань, яке українські представники розглядали під час переговорів, було те, як угода функціонуватиме разом із поточним процесом вступу України до Європейського Союзу. Україна заперечувала проти початкової версії угоди частково тому, що в ній не згадувалася європейська інтеграція. Остаточний текст визнає необхідність України уникати конфліктів між USURIF та зобов’язаннями щодо вступу до ЄС. Однак деякі експерти вважають, що потенційні проблеми ще існують. Надаючи американським інвесторам право першої відмови для певних проектів, угода може суперечити зобов’язанням, які Київ повинен взяти на себе в рамках вступу до ЄС, оскільки його правова доктрина вимагає, аби правила доступу до ринку та конкуренції залишалися нейтральними та недискримінаційними.

Потенційно позитивним елементом угоди з української точки зору є те, що вона створює прецедент, згідно з яким «держави та інші особи, які діяли негативно щодо України під час війни, не отримують вигоди від її відновлення після встановлення тривалого миру». Хоча російські інтереси явно не будуть вітатися для участі у відбудові України, це формулювання — залежно від того, як його тлумачити — може вплинути на бізнес з низки країн, таких як Китай, Індія, країни Перської затоки та багато країн глобального Півдня, які не приєдналися до санкцій проти РФ або не сприяли торгівлі товарами, на які поширюється ембарго під експортним контролем.

Впровадження та перспективи

З моменту підписання рамкової угоди наприкінці квітня 2025 року, обидві сторони наполегливо працюють над запуском фонду. Це включало зусилля з організації його правової, управлінської та фінансової бази. Через кілька днів після укладення міжурядової угоди, парламент України ратифікував угоду та схвалив необхідні зміни до податкової, бюджетної та регуляторної систем. У наступні тижні DFC розпочав процес визначення організацій для управління фондом; найімовірніше, це буде приватна інвестиційна компанія з досвідом у ключових функціях, таких як фінансовий облік і дотримання законів і правил щодо боротьби з відмиванням грошей та боротьби з ним. Фонд також шукатиме команду з управління інвестиціями для проведення комплексної перевірки та ведення переговорів стосовно інвестицій. Щодо фінансів, уряди України та США погодилися виділити 150 мільйонів доларів США початкового капіталу (75 мільйонів доларів від DFC і така ж сума від української сторони) для поштовху до початку діяльності фонду. Обидві сторони також засвідчили свою незмінну відданість проекту, призначивши провідних членів своїх економічних команд — Бессента з боку США та міністра економіки Олексія Соболєва з боку України — до ради директорів фонду.

Сполучені Штати та Україна також прагнули розвіяти потенційні побоювання з приводу того, що фонд виключить інших з отримання вигоди в Україні. Під час панельної дискусії на Римській конференції з питань відновлення України у червні 2025 року представники DFC та України наголосили, що метою є тісна співпраця та спільне інвестування з іншими багатосторонніми банками розвитку, а також з приватними інвесторами. Мета, за їхніми словами, полягає у тому, аби «залучити» інші інвестиції, а не «витісняти» потенційних партнерів у вибраних проектах.

Член ради директорів фонду та заступник міністра економіки, навколишнього середовища та сільського господарства України Єгор Перелигін підтвердив, що фонд розглядає себе як інструмент формування ринку для створення динаміки розвитку, що формує галузь, та залучення інших інвесторів, включаючи великі установи з досвідом роботи у гірничодобувному секторі або в галузі природних ресурсів загалом. Він передбачив, що фонд надаватиме перевагу придбанню міноритарних акцій у певних проектах, а його додаткова цінність полягатиме у забезпеченні страхування політичних ризиків, механізмів викупу та інших гарантій для зниження ризиків інвестицій. Загалом, Перелигін розглядає фонд як ідеальну можливість для зниження ризиків західних ланцюгів постачання. Конор Коулман, керівник інвестиційного відділу DFC, також наголосив, що фонд має на меті каталізувати інвестиції приватного сектору у перспективні підприємства в Україні. Ці заяви свідчать про те, що, всупереч початковим побоюванням, начебто фонд або скомпрометує суверенітет України, або виключить неамериканських інвесторів, USURIF функціонуватиме здебільшого як традиційна установа з фінансування розвитку, хоча й з вузьким набором інвестиційних цілей та унікальними механізмами та правилами, що регулюють внески країн-акціонерів до фонду.

Інвестиції

USURIF стикається зі серйозними викликами, адже зосереджений на природних ресурсах в одній юрисдикції, особливо тій, що веде війну на власній території. Багато мінеральних ресурсів знаходяться в центральній та східній Україні, часто поблизу зон активних бойових дій. Ця ініціатива навряд чи зробить значний внесок у короткостроковий економічний розвиток України, оскільки гірничодобувна промисловість зазвичай відстає від зростання інших секторів у постконфліктних країнах. Такі галузі, як транспорт, виробництво та будівництво, швидше сприяють економічному відродженню після війни, згідно з дослідженням Світової організації торгівлі (СОТ). Гірничодобувна промисловість, навіть у стабільних країнах, має тривалі терміни. У світовому масштабі середній час розробки гірничодобувного проекту від відкриття до виробництва становить понад 15 років; навіть після того, як проект повністю дозволений та профінансований, для будівництва шахти та початку виробництва в середньому потрібно 2-3 роки. Вибір критично важливих корисних копалин як цільової групи для USURIF, схоже, був зумовлений уявленням про те, що ресурси України можуть відповідати потребам США, а не як цей сектор сприятиме післявоєнній відбудові України або допоможе у забезпеченні миру та стабільності.

Незважаючи на ці труднощі, DFC та його українські партнери демонструють тверду рішучість у залученні фонду до швидкого інвестування. Соболєв заявив, що метою його уряду є інвестування щонайменше у три високоякісні проекти протягом наступних 18 місяців, і команда DFC та української сторони вже розпочала перегляд ідей проектів. Аналітики вважають, що найближчим часом Україна має потенціал для розширення або видобутку та переробки титану, літію, графіту, марганцю та урану. Паралельно Україна може використовувати передові технології для переробки хвостів існуючих або виведених з експлуатації шахт для видобутку критично важливих мінеральних елементів, таких як германій та галій. Нарешті, фонд може стимулювати інвестиції у нафтогазовий сектор, який був постійним викликом для потенційних західних партнерів.

Спочатку фонд мав зосередитися на нових проектах, але цільовий набір змінюється, аби включити проекти, які вже мають ліцензію. Імовірно, USURIF міг би надавати фінансування операційним або розробницьким проектам в обмін на права видобутку, як це робив би типовий інвестор або традиційна установа з фінансування розвитку. Крім того, Україна видала десятки ліцензій на гірничодобувні проекти, які не були розроблені; уряд може вивчити можливість анулювання ліцензій та повторного продажу їх на аукціоні. Українському уряду потрібно діяти обережно та відповідно до закону, аби забезпечити репутацію стабільної юрисдикції для здійснення інвестицій у гірничодобувну промисловість.

Україна має найбільші родовища літію в Європі, а найобговорюванішим об’єктом є літієвий проект «Добра», який розташований у Черкаській області. Уряд України оголосив тендер на родовище 12 вересня 2025 року, і TechMet, американська компанія, яка має давні відносини із DFC щодо критично важливих мінеральних проектів у Бразилії та інших країнах, заявила, що конкуруватиме за права на розробку. Австралійська компанія уже стверджує, що володіє ліцензією на розробку родовища «Добра», тому, ймовірно, знадобиться деякий час для вирішення юридичних питань, перш ніж інвестиції стануть можливими.

Принаймні, одне існуюче підприємство зацікавлене у співпраці з USURIF для залучення додаткових інвестицій. У вересні 2025 року команда DFC відвідала Velta, інноваційну українську компанію із видобутку та переробки титану, яка наразі виробляє приблизно 2% світових поставок і має амбітні плани щодо розширення, використовуючи власну технологію обробки. Velta також має досвід співпраці з урядом США, зокрема із поточними переговорами щодо отримання кредиту в розмірі 60 мільйонів доларів від Експортно-імпортного банку на будівництво титанового виробничого підприємства у Сполучених Штатах, а також з європейськими партнерами, з якими вона проводить дослідження в рамках проекту ЄС, спрямованого на розвиток стійких ланцюгів постачання.

Максимізація потенціалу Фонду

Хоча багато експертів продовжують називати USURIF угодою із критично важливими корисними копалинами, представники обох країн демонструють ознаки розуміння необхідності розширення фонду за межі цього сектору. Сполучені Штати зацікавлені в цьому, аби продемонструвати деякі початкові успіхи; Україна, зі свого боку, хотіла б використати можливості фонду для допомоги економічним секторам, які безпосередньо пов’язані із воєнними зусиллями, а також зробити внесок для інтеграції України у ланцюги постачання критично важливих корисних копалин Заходу. З огляду на ці інтереси, USURIF повинен розглянути такі рекомендації:

Розширити апертуру. Життєздатність гірничодобувних проектів часто залежить від наявності енергії і транспорту. До повномасштабного вторгнення РФ, енергетичний сектор України перебував у розпалі значних перехідних процесів, спрямованих на те, аби зробити систему більш ринково орієнтованою, децентралізованою та узгодженою з нормативними та конкурентними стандартами ЄС. Деякі із цих процесів тривали під час війни, навіть коли урядові та приватний сектори намагаються підтримувати роботу системи на тлі невпинних атак з боку Росії. Визнаючи критичну важливість енергетики для гірничодобувного сектору – та для решти економіки України – USURIF повинен надавати пріоритет енергетичному сектору загалом у своїх початкових інвестиціях, а не лише проектам, які безпосередньо пов’язані із гірничодобувними проектами.

Зосередьтеся на проектах, пов’язаних з полем бою. Якщо Сполучені Штати готові підтримувати проекти, які безпосередньо пов’язані із потребами України під час війни, USURIF також може розглянути інвестиції у передовий оборонний сектор, який розробляє інновації в галузі безпілотників та радіоелектронної боротьби, які військові НАТО дедалі частіше прагнуть впроваджувати у свої збройні сили. DFC вже давно підтримує заборону на інвестування в оборонний сектор, але унікальна структура USURIF та гострота ситуації в Україні виправдовують виняток принаймні на час війни. Прем’єр-міністр України Юлія Свириденко обговорювала цю можливість зі своїми американськими колегами у червні, 2025 року, але незрозуміло, чи відбувся прогрес у цій справі.

Мисліть багатосторонньо. Враховуючи рівень складності та обсяг необхідного капіталу й експертизи, як реконструкцію України, так і розвиток ланцюгів постачання критично важливих матеріалів, орієнтованих на Захід, варто розглядати, які кошти залучатимуть численні країни та низку державно-приватних партнерств. Найочевиднішим партнером для Сполучених Штатів є ЄС, який має відносини з Україною з питань критично важливих корисних копалин ще з часів війни та має рівний або більший інтерес у розвитку ресурсів України, враховуючи дефіцит запасів ключових матеріалів на континенті. Як зазначали деякі експерти, Сполучені Штати та Європа повинні розглянути багатосторонні підходи до вирішення проблеми стратегічної сировини, що призведе до поглиблення співпраці в оборонній промисловості та ланцюгах постачання. Поточна політика потребуватиме участі багатьох гравців поза межами DFC, оскільки вимагає експортного контролю, втручання на товарних ринках і транскордонного промислового співробітництва, що керується та фінансується урядом. Враховуючи зростаючу важливість України в оборонній екосистемі Заходу та її потенціал критично важливих корисних копалин, логічно запросити Київ до цих зусиль на початку, а USURIF може слугувати платформою для запуску спільних зусиль.

Покращити геологічні дані. Згідно зі звітом Київської школи економіки, низька якість геологічних даних є одним із головних факторів, що перешкоджають залученню інвестицій у гірничодобувний сектор України. Європейський банк реконструкції та розвитку очолює проект з оцифрування існуючих даних, але є додаткові потреби, зокрема нові програми розвідки, які допоможуть визначити найперспективніші родовища для майбутніх інвестицій. USURIF може допомогти очолити таку програму (яка може передбачати деякі державно-приватні партнерства), аби забезпечити довгострокову життєздатність гірничодобувного сектору України. Метою може бути створення надійної та єдиної організації, здатної надавати дані потенційним інвесторам.

Висновок

USURIF уособлює прихильність Трампа до транзакційної дипломатії, яка може продемонструвати відчутні фінансові вигоди для Сполучених Штатів. Його команда енергійно працює зі своїми українськими партнерами, аби забезпечити економічні результати цієї ініціативи найближчим часом. Але навіть якщо фонд перевершить найоптимістичніші очікування, він сам по собі мало що зробить для вирішення екзистенційного виклику України — війни з Росією. Установчі документи USURIF визнають, що сфера інтересів США в Україні виходить за рамки інвестицій. У преамбулі угоди зазначається важливість підтримки європейської безпеки та демократичних цінностей; в інших місцях пакт описується як «символ довгострокової стратегічної узгодженості між їхніми народами та урядами, а також відчутна демонстрація підтримки Сполученими Штатами Америки безпеки, процвітання, реконструкції та інтеграції України у світові економічні структури».

Підсумовуючи, політика щодо України не може нехтувати дипломатичними, безпековими, гуманітарними та економічними інтересами Сполучених Штатів. USURIF має потенціал інтегрувати Україну у західні ланцюги постачання критично важливих мінералів і — якщо сфера дії угоди буде розширена — зробити безпосередній внесок у воєнні зусилля, стимулюючи інвестиції в оборонний та енергетичний сектори. Але ця можливість для взаємної вигоди буде реалізована лише, якщо Сполучені Штати не будуть нехтувати комплексним характером виклику та не зведуть політику щодо України до балансу, який ризикує продовженням війни та підривом єдності союзників.