Станом на січень 2025 року, у Збройних силах України служило понад 70 000 жінок: їх кількість у війську зросла на 40% з 2021 року

27-річна фольклористка Марина Мицюк, яка вільно розмовляє японською мовою та працює у некомерційній оргіназації, проводить свій вільний час на стрільбищі під Києвом. Їй потрібно тренуватися. Вона будь-якого дня чекає виклику на війну. Про це йдеться у спецрепортажі Громадського радіо США, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Звичайно, я хотіла, аби мене взяли на бойові позиції, але з моєю статурою та зростом це не вийшло, тому я дуже наполегливо тренуюся», – розповідає Марина.

За її словами, українські військові стали набагато лояльнішими до жінок на війні. У перші дні російського вторгнення, коли вона прагнула стати добровольцем, то її відправили на кухню «ліпити вареники».

Але Мицюк всупереч цьому вступила до військового університету на другу вищу освіту, який закінчила влітку 2025 року. Вона розглядала кілька бригад і подавала документи до тих, які мають підрозділи спеціального призначення. У неї були складні розмови із матір’ю та своїм хлопцем-солдатом. Обидва рішуче виступили проти її рішення.

«Я бачу, як жінки мого віку виходять заміж, народжують дітей. Я не можу позбутися думок, чи правильно я роблю? Але шляху назад немає», – визнає Марина.

Рано чи пізно, за її словами, кожен в Україні повинен буде воювати, особливо без укладання угоди про припинення вогню.

Солдати за власним бажанням

Чоловіків віком від 25 до 60 років можуть мобілізувати в Україні, але жінок це не стосується.

«Ми – добровольці, які самостійно обирають воювати», – підкреслює Мицюк.

Станом на січень 2025 року, у Збройних силах України служило понад 70 000 жінок. Оксана Григор’єва, військовий радник з питань гендерної рівності, каже, що це лише близько 8% від загальної чисельності Збройних сил України, але кількість жінок у війську зросла на 40% з 2021 року.

«Доки парламент не ухвалив закон 2018 року,  армія була патріархальною, і жінкам не дозволялося служити на бойових посадах або вивчати всі дисципліни у військових університетах.  Жінки, які вступили до батальйонів, коли Росія напала у 2014 році, справді воювали на передовій, але класифікувалися як некомбатанти. Наприклад, у нас були біатлоністи, які є чудовими снайперами, але, згідно із документами, вони оформлялись кухарями. Це було абсолютно несправедливо», – пояснила Григор’єва.

Зараз, за ​​її словами, жінки становлять близько 20% військових курсантів, і кілька тисяч жінок офіційно служать на бойових посадах у ЗСУ. Серед них – пілоти винищувачів, командири артилерії, оператори безпілотників та інженери.

Деякі бригади, зокрема «Хартія» та «Азов», які входять до складу Національної гвардії України, залучають жінок до своїх рекламних кампаній. В одному популярному відео про рекрутинг до «Азову», двоє чоловіків в автомайстерні розповідають про своїх дітей. Один каже, що його син намагається знайти роботу на критично важливому підприємстві, аби не служити в армії. Інший чоловік каже, що в нього є донька — і вона солдат.

13-та бригада Національної гвардії України «Хартія», заснована на початку 2022 року як добровольчий батальйон, базується на Харківщині, добре забезпечена ресурсами та є новатором у робототехнічній війні.

Навесні 2025 року бригада розпочала кампанію з набору, орієнтовану на жінок, за участю солдата наземного робототехнічного підрозділу на ім’я Джесс. Її зображено на полі, із білою стрічкою на рудому волоссі, вона тестує наземні дрони, які використовуються для доставки води, їжі, палива та боєприпасів солдатам на передовій.

«Я єдина жінка у цьому підрозділі. Мені 21 рік», — зазначила вона.

Операторки дронів на фронті

На початку 2025 року у таборі «Хартії» на північному сході України дві операторки безпілотників — Євгенія та Дарія — оглянули щойно виготовлені FPV-дрони у невеликій хатині за допомогою 3D-принтера.

19-річна Євгенія схожа на Ар’ю Старк із відомого серіалу «Гра престолів». Вона використовує позивний «Фурія» на честь давніх греко-римських богинь, які карали лиходіїв за їхні гріхи. Чоловіки-солдати часто запитують її: «Що ти тут робиш?»

«А я відповідаю, що мушу бути тут, і все», – зазначила вона.

Євгенія та Дарія були серед трьох жінок у групі із 15 FPV-дронів.

23-річна Дарія, висока та сувора. Вона використовує позивний «Галактика». Дарія була раніше заміжня, а до війни планувала стати поліцейською. Її мати плакала, коли вона поїхала на базову підготовку.

«Моя мати хотіла, аби я залишилася вдома, була дружиною, мала дітей. А я обрала чоловічу професією із загрозою для життя», – стверджує Дарія.

Ще одна операторка дронів на ім’я Дарія – колишня інженерка-програмістка, якій трохи більше 30 років.

«Багато моїх родичів навіть не знають, що я тут. Вони кажуть: «Їй потрібно поїхати до Європи та бути в якомусь безпечному місці», – розповідає жінка.

Вона була волонтеркою на початку повномасштабного вторгнення РФ, працюючи по 20 годин на день, доставляючи їжу та інші припаси до прифронтових районів. Але Дарія ніколи не відчувала, що робить достатньо.

«Я українка, я частина цієї країни, і я маю допомагати», – наполягає Дарія.

Вона навчилася виготовляти та керувати FPV-дронами, які оснащені відеокамерами та дистанційними системами наведення. У деяких бригадах їй казали, що для «дівчат» роботи небагато, але «Хартія» схвально поставилася до її навичок роботи із дронами.

Дарія втратила зв’язок із багатьма друзями після вступу на військову службу. Її друзі-чоловіки втекли з України, щоб уникнути мобілізації і було важко не засуджувати їх.

«Це їхній вибір. Вони можуть робити те, що хочуть. Я не можу сказати: «Усім потрібно бути як я». Хоча, чесно кажучи, я цього хочу», – наголошує Дарія.

Лікарки на фронті

На початку 2025 року у Сумах, бойовий медик, який щойно залишив лінію фронту, зайшов до салону краси.

Олена Іваненко із позивним «Риж», була виснажена і звалилася у плюшеве крісло, потім заплющила очі, поки косметолог підкреслювала її брови і полірувала нігті.

«Я знаю, що через три дні мої нігті знову будуть брудними. Але дивитися на чисті нігті один день приносить мені таке полегшення та задоволення. Для мене це така ж буденність, як сніданок», – пояснює Олена.

Їй – 44 роки, і до вступу в армію у 2023 році вона керувала ресторанами. Іваненко служила у 47-й механізованій бригаді ЗСУ, а у 2025 році приєдналася до 412-ї бригади безпілотних ракетних комплексів України «Немезіда».

«Після трьох місяців служби, я вирішила, що залишуся в армії назавжди. Я не повернуся до цивільного життя. Мені тут дуже комфортно. Я відчуваю себе на мільйон відсотків на своєму місці», – стверджує «Риж».

Військова служба також принесла чимало душевного болю. Олена називає це «темними датами». В одному бою у 2023 році загинуло багато членів її підрозділу, зокрема один із найближчих друзів.

«Він був першим, кого підірвали і я витягла його із бліндажа. Це, мабуть, найважче для мене за всю війну», – зізнається Іваненко, яка також була поранена після обстрілу російського танка.

Вона багато розмовляє із цивільними про те, із чим стикаються солдати на передовій і помітила, що розрив між ними і солдатами зростає.

«Солдати кажуть, що ми працюємо заради перемоги, а цивільні кажуть, що ми хочемо миру. Але мир і перемога – це різні речі», – вважає Олена Іваненко.

Аналітик військової розвідки

Навесні 2025 року українська військова розвідка презентувала у Києві найсучасніші морські дрони — і трьох членів елітного підрозділу, які ними керують.

Коли солдати вийшли на сцену, то пролунав український кавер на пісню «Sonne» німецького готик-метал гурту Rammstein. Вони з’явилися переодягнені у балаклавах і сонцезахисних окулярах, говорили через мікрофони, аби їхні голоси спотворювалися з міркувань безпеки. Однією з них була Ксеня, схожа на принцесу-воїна із телесеріалів 1990-х років.

«Наше завдання полягає у тому, аби виманити росіян з їхніх баз, а потім полювати на них. Ми маємо намір адаптувати ці морські дрони, доки не зможемо цілитися та вражати російські винищувачі, гелікоптери та кораблі за будь-яких умов», – пояснила Ксеня.

Вона працює аналітиком військової розвідки протягом 10 років, приєдналася до елітного підрозділу ЗСУ після повномасштабного вторгнення РФ, і звикла бути єдиною жінкою у своїй команді.

«Це нелегко іноді буває. Я відчуваю підтримку від своїх хлопців, але деколи вони можуть поводитися як діти, розумієте? Вони сприймають мою роль як те, щоб принести їм печиво або чай — чи щось подібне. Але у мене є важливіші справи, про які варто турбуватися, наприклад, залишитися в живих. Мотивація виграти цю війну мені суттєво допомагає», – підкреслила Ксеня.