За підсумками журналістського розслідування також стало відомо, що дві неповнолітні дівчинки-сироти завагітніли від турецьких чоловіків, які мали вільний доступ до готелів

Для українських дітей, які тулилися у підвалі дитячого будинку «Горлиця», коли навколо них вибухали російські бомби у лютому 2022 року, евакуація пролунала як здійснення мрії. Їм не розповіли подробиці, але вони почули, як їхні вчителі згадували турецьке узбережжя. Змерзлі та налякані, вони були у захваті від перспективи втечі на пляж. Але Туреччина не була тією морською ідилією, про яку вони мріяли. Про це йдеться у журналістському розслідуванні «Слідство.інфо» та Проєкту розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP), переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Коли діти прибули до свого готелю у південній провінції Анталія, одним з їхніх перших завдань було очистити пляж від водоростей та ванні кімнати від цвілі. Хоча спочатку їжа була хорошою, згодом умови погіршилися. Страви стали неоднорідними, а діти іноді знаходили в їжі волосся та комах. Кімнати були переповнені та запліснявілі. Їм казали, що вони повинні співати і танцювати на камеру, а зняті відео використовувалися для збору пожертв на оплату їхнього проживанняю Також дітей-сиріт могли покарати або присоромити, якщо вони відмовилися брати у цьому участь.

Сироти тоді цього не знали, але їхню поспішну евакуацію організував не український уряд, а місцевий бізнесмен-мультимільйонер. У перші відчайдушні дні війни місцева влада звернулася до бізнесмена Руслана Шостака із проханням про допомогу у фінансуванні евакуації сиріт. У відповідь він швидко заснував благодійну організацію «Благодійний фонд Руслана Шостака», діяльність якої широко висвітлювалася у ЗМІ та отримала підтримку українських знаменитостей. Масова евакуація 3500 дітей та їхніх опікунів з понад десятка дитячих будинків та невеликих будинків для людей похилого віку у Дніпрі була прорекламована під гаслом «Дитинство без війни».

Аби надалі надавати підтримку, кажуть діти, їм сказали, що вони повинні працювати. Тим часом новостворений фонд намагався керувати логістикою утримання сотень травмованих дітей — багато з яких мали серйозні медичні та психологічні проблеми — у кількох готелях, які він орендував на турецькому узбережжі. Ця домовленість позбавила дітей безпосередньої військової небезпеки, але також віддалила їх за тисячі кілометрів від державних органів України, відповідальних за їхню безпеку та освіту.

Команда під керівництвом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини врешті-решт проінспектувала один із готелів у березні 2024 року та підготувала звіт, в якому було встановлено, що кілька сотень дітей, які на той час перебували там, систематично зазнавали фізичного насильства, отримували неадекватну медичну допомогу та лише епізодично відвідували онлайн-заняття. У звіті також зазначалося, що на дітей тиснули їхні опікуни, аби вони не розповідали відверто інспекційній групі про свої умови.

Наприкінці 2024 року дітей повернули до України. Двоє з них на той момент вже були відправлені додому після того, як завагітніли від турецьких чоловіків, які мали вільний доступ до готелів. Хоча обидві дівчинки на той час не досягли необхідного віку у Туреччині для згоди на сексуальні стосунки, Фонд не повідомляв про їхню вагітність місцевій владі.

У двогодинному інтерв’ю «Слідство.інфо» Шостак захищав свою роботу з дітьми, називаючи її важливою та необхідною перед обличчям війни, що насувається. За його словами, він та його команда виконали найкращу можливу роботу за складних обставин, поклавши відповідальність за будь-які проблеми на опікунів дітей та персонал дитячого будинку, який супроводжував їх з України.

Хоча Шостак визнав, що не читав звіту Омбудсмена про умови у готелі «Лариса», він сказав, що його висновки були помилковими.

Звіт ніколи не був оприлюднений, а погані умови, які переживали українські діти у Туреччині, так і не стали відомими широкому загалу. І хоча він містив величезний спектр рекомендацій, зокрема переселення дітей до кращих закладів та проведення офіційних розслідувань, незрозуміло, чи були впроваджені якісь із цих заходів. Представники кількох українських державних органів, відповідальних за захист дітей, не відповіли на запити журналістів про коментарі.

Стурбований тим, що звіт був проігнорований, інформатор поділився його копією із журналістами чеського видання Investigace.cz. У звіті зроблено висновок, що умови на місці, яке відвідала група — готелі «Лариса» у приморському місті Бельдібі — були дуже поганими, з антисанітарією, брудними ковдрами, відсутністю вільного доступу до питної води і туалетів, а також кількома дітьми, змушеними ділити ліжка у переповнених номерах.

Навчання дітей було нестабільним, часто переривалося поганим доступом до Інтернету і тим фактом, що їхні планшетні комп’ютери, які вони використовували для підключення до дистанційних уроків в Україні, були конфісковані як покарання, коли вони відмовилися виконувати вимоги фонду зніматись у відеороликах зі збору коштів.

Один 13-річний хлопчик впав із балкону третього поверху після того, як він та інші діти без нагляду лазили по кондиціонерах. Він отримав черепно-мозкову травму та провів два тижні у лікарні, але жодного звіту про інцидент так і не було подано. Інший хлопчик не отримав медичної допомоги через катаракту, і його зір погіршився, тоді як дівчинка з косоокістю розповіла, що неодноразово просила про лікування, але її ігнорували.

Недостатні заходи безпеки призвели до низки тривожних інцидентів, коли діти втікали з установи, аби вживати алкоголь, наркотики та навіть скоювати дрібні злочини. В одному випадку, йдеться у звіті, дівчинка втекла та мала «сексуальний контакт із громадянином Росії», який потім увійшов до приміщення готелю «Лариса» зі зброєю, аби знайти її. В іншому випадку дівчина зникла безвісти на два дні та була знайдена на пляжі після пошуково-рятувальної операції за участю гелікоптера.

У звіті йдеться, що про жоден із цих інцидентів турецькій владі не було належним чином повідомлено. Турецький уряд не відповів на запити журналістів про коментарі, але 1 грудня 2025 року опублікував коротку заяву, в якій підтвердив, що його не було поінформовано про вагітність українських дівчат, але він не отримував жодного «офіційного повідомлення чи скарги».

Коли Міністерство сім’ї та соціальних служб Туреччини пізніше дізналося про ці звинувачення, воно «подало кримінальну заяву та розпочало судове провадження», хоча не уточнювалося, на кого спрямована скарга чи її майбутній результат.

Шостак розповів журналістам, що значна частина проблем у турецьких готелях випливає з того, що він мав справу з особливо проблемною групою дітей.

«Ви просто не розумієте, як живуть сироти в Україні, в яких колосально жахливих умовах вони перебувають. Просто [у Туреччині] все це було зосереджено в одному місці. Ось чому у нас проблеми, і у нас є деякі випадки — не дуже хороші. Але я точно не відчуваю відповідальності. Я відчуваю відповідальність за те, що діти три роки жили на сонці та їли фрукти і овочі з турецького узбережжя. Вони купалися у Середземному морі вісім місяців на рік», – наголосив Шостак.

Кирило Невдоха, український захисник прав дітей, що перебувають у закладах опіки, сказав, що ті, хто організував евакуацію, можливо, й доклали всіх зусиль, але «добрі наміри не гарантують хороших результатів».

«Уряд, система захисту дітей, не виконали свою роботу повністю. Це мало бути сплановано заздалегідь, як буде проводитися евакуація, де вона буде проводитися. Набагато раніше. Будьмо відвертими, були сигнали про те, що повномасштабне вторгнення Росії можливе», – каже Невдоха.

Шостак відкинув звинувачення у неякісному медичному обслуговуванні, назвавши їх «повною нісенітницею». Він та його команда пообіцяли надіслати журналістам матеріали, які б підтвердили його версію, включаючи другий моніторинговий звіт, який показує, що умови у готелі покращилися пізніше у 2024 році. Натомість представник Фонду Руслана Шостака – очевидно, випадково – надіслав «Слідство.інфо» електронного листа з планом піар-кампанії для «нейтралізації» звіту.

Пісня і танець

Вивезення українських дітей із Дніпра масово пропагувалася Фондом Руслана Шостака та ним самим як «найбільший у світі проект з евакуації дітей після Другої світової війни».

Шостак був роздрібним мультимільйонером, коли почалася російсько-українська війна, але він ніколи раніше не керував благодійною організацією та не працював із дітьми. Тим не менш, він каже, що його зворушила несправедливість повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року, і він був готовий зробити все можливе, аби допомогти воєнним зусиллям.

«Це був крик душі нашої влади, якщо можна так сказати. Тому що танки вже стояли біля Кривого Рогу. Танки були біля Харкова. … Було страшно, але що нам робити? Віддати їх Путіну?» — риторично запитав він.

В інтерв’ю «Слідство.інфо» він розповів, що одразу ж поспішно діяв, домовляючись з урядом Туреччини про доставку туди дітей.

Він наголосив на складності операції, описуючи, як йому вдалося доставити дітей із Дніпра до Румунії, звідки вони вилетіли до Туреччини на дев’яти пасажирських літаках, які він зафрахтував. Звідти вони потягом дісталися узбережжя Середземного моря.

Спочатку, за його словами, евакуацію він фінансував повністю із власної кишені. Але зрозумівши, що війна триватиме довше, ніж кілька місяців, він зрозумів, що утримання дітей у Туреччині коштуватиме «десятки мільйонів». Він створив Благодійний фонд Руслана Шостака та почав збирати гроші «від небайдужих людей та компаній», щоб оплатити подальше перебування дітей. (Зрештою, за словами Шостака, евакуація коштувала 10 мільйонів доларів, з яких 60% було профінансовано ним особисто.).

Але у звіті моніторингу йдеться про зовсім інше. Коли діти вперше прибули до Туреччини, зазначається, що вони перебували під захистом Міністерства у справах сім’ї Туреччини, яке надавало їм соціальні послуги за підтримки Міжнародного комітету Червоного Хреста. Згідно зі звітом, головною роллю Фонду спочатку була організація та фінансування проживання у готелі.

Але в якийсь момент цей розподіл праці зруйнувався, і Фонд почав брати на себе більшу роль — і обмежувати доступ до дітей, що зробило «неможливим або ускладненим виконання програм» Червоного Хреста та Міністерства Туреччини, йдеться у звіті.

Представники фонду та особи, які супроводжували дітей, припинили надавати необхідну інформацію, обмежили доступ психологів та соціальних працівників до неповнолітніх, а також припинили брати їх на медичні огляди, майже повністю обмеживши будь-яку медичну допомогу дітям.

У звіті йдеться, що Фонд стверджував, що не потребує зовнішньої підтримки завдяки своїй діяльності зі збору коштів, яка включала використання дітей у фотосесіях та відеозаписах, а також у публічних заходах.

Ті діти-сироти, хто співпрацював, погоджуючись на зйомку на відео або вивчав пісні і танці для благодійних концертів Фонду, були винагороджені додатковою їжею та іншими продуктами, йдеться у звіті. Тих, хто відмовлявся, карали.

У звіті також зазначається, що Олександр Тітов, старший вихователь дитячого будинку «Горлиця» та головний співробітник, відповідальний за дітей у Туреччині, отримав особливе ставлення, включаючи додаткове харчування та приладдя, за співпрацю із Фондом у зборі коштів. (В інтерв’ю «Слідство.інфо» він сказав, що «не має жодного стосунку до Фонду» і не отримував жодних пільг.)

Усі семеро дітей, опитаних «Слідством.інфо», згадували, що регулярно виконували пісні і танці, а п’ятеро зі семи поскаржились, що їх або інших примушували до участі у таких розважальних заходах. Багато дітей чітко не розуміли цільову аудиторію, хоча деякі казали, що виступи були для «гостей» або «волонтерів».

«Дуже часто вони організовували якісь святкування. Вони змушували нас співати пісні всією групою або танцювати. Іноді, коли ми не хотіли співати, вони казали нам, що заберуть наші телефони, планшети та інші речі», – розповіла Віка, одна із дітей.

Інша дівчина зізналась, що їй показували відео російських безпілотників, які атакували Україну, аби підкреслити думку про те, що вона та інші діти повинні бути вдячні за те, що їх забрали до Туреччини.

Інша дівчина, яка попросила не розголошувати її прізвище, сказала, що дітей часто знімали під час прийому їжі або просили сказати кілька речень на камеру. Якщо вони чинили опір, то їм відповідали наступне: «Ні, ви мусите, ви у проекті. Вони витрачають на вас гроші, одягають вас, дають вам взуття, годують вас, а ви поводитеся так!».

Кілька дівчат згадали, що бачили себе у рекламних матеріалах Фонду у TikTok або Instagram.

Шостак заявив, що ідея про те, начебто дітей змушували виступати за гроші, є «повною нісенітницею», пояснивши, що вони виступали на щомісячних святкуваннях «днів народження», організованих Фондом. Його помічник додав, що діти брали участь у патріотичних заходах, організованих місцевою українською громадою, і вони влаштовували «найкращі українські флешмоби у Туреччині».

В інтерв’ю журналістам Тітов висловив шок з приводу припущення, що на дітей чинився тиск задля виступу або їх карали. Він сказав, що більшість із них не мали власних телефонів, а користувалися планшетними комп’ютерами, наданими Фондом.

Але Невдоха, захисник прав дітей, наголошує, що примушування їх до участі у публічному зборі коштів є «порушенням права дитини на вибір та гідність».

«Фонд Шостака мав би, як мінімум, замити обличчя дітей, історії та звернення яких вони публікували в Інтернеті», – вважає Невдоха, який сам провів більшу частину свого дитинства в українських інтернатах.

«Я бачила все»

Для дітей із дитячих будинків Дніпропетровської області початок повномасштабної війни в Україні був лише останнім у довгому списку злиднів і травм, які вони пережили за своє коротке життя.

Настя, якій було 13 років, коли почалася російсько-українська війна, у дитинстві кілька разів перебувала у дитячих будинках, оскільки її мати й батько не мали ресурсів, аби піклуватися про неї. Потім вона потрапила до прийомної сім’ї, де мати фізично знущалася над нею, перш ніж нарешті її помістили до закладу у Кривому Розі.

Ілона, енергійна 15-річна дівчина на початку війни, опинилася в інтернаті у Дніпрі ще другокласницею після того, як її батько-алкоголік спалив їхній будинок, залишивши матрац занадто близько до печі. Її мати іноді забирала Ілону та її братів і сестер з дитячого будинку на вихідні, але під час цих прогулянок вони часто бачили, як батько бив матір або кидав у неї меблі.

«Я звикла до цього у своєму житті, я все бачила», – сказала Ілона в інтерв’ю «Слідство. інфо».

Коли Ілона, Настя та їхні однокласники прибули до готелю у Туреччині, вони насолоджувалися атмосферою відносної свободи, але їм було важко звикнути до їжі, яку багато хто описував як таку, що складається переважно із булгуру. Дехто казав, що їм також доручили нові обов’язки, зокрема догляд за однокласниками з інвалідністю та прибирання їхньої сечі та фекалій.

Тож, коли 20-річний працівник ресторану готелю Саліх почав таємно приносити Ілоні їжу – буханець хліба, шматочок ковбаси – вона була у захваті від такого особливого ставлення. Вони почали разом ходити на прогулянки – часто разом із працівником дитячого будинку, який, за словами Ілони, сприяв зародженню цих стосунків.

Кілька українських дівчат також зустрічалися із турецькими чоловіками. Катя, якій на той час було 13 чи 14 років, сказала, що їм часто було незручно через те, як на них дивилися співробітники готелю чоловічої статі.

Катя сказала, що на практиці не існує правил, які б регулювали, чи можуть працівники готелю чоловічої статі залишатися наодинці із дітьми, але в якийсь момент, зламався душ у її номері, і вона залишилася сама із ремонтником.

Настя, якій було лише 15 років, почала зустрічатися із 23-річним кухарем у ресторані готелю «Лариса» на ім’я Мамі, який попросив хлопця із дитячого будинку познайомити їх.

Настя сказала, що її стосунки із Мамі були таємницею як для вчителів, так і для учнів дитячого будинку, і що їй дозволяли гуляти з ним, хоча коли справа доходила до фізичної близькості, вони намагались це приховати.

І Катя, і Настя, тоді ще неповнолітні дівчата, завагітніли після стосунків із турецькими чоловіками.

«Слідство.інфо» вдалося знайти Саліха, турецького кухаря, який запліднив Ілону. Він виправдовував свою поведінку, кажучи, що кілька українських дівчат у дитячому будинку мали турецьких «хлопців».

«Чому [ви розмовляєте] зі мною? Чому не з ними, чому зі мною?» – запитав він.

Саліх пояснив, що було відносно легко знайти момент, аби непомітно втекти з Ілоною в туалет для осіб з інвалідністю, де вони мали сексуальні стосунки, і що один український вчитель зглянувся над молодою парою та допоміг організувати їхні зустрічі. Саліх стверджував, що вагітність Ілони була навмисною, після того, як вони обговорювали, як сильно хотіли б мати дитину у майбутньому.

Але Ілона згадує шок, коли зрозуміла, що вагітна.

«Це було дуже несподівано. У мене була істерика», – зізналась вона.

Настя також розповіла журналістам, що ніколи не уявляла собі вагітність.

«Я навіть не думала про дитину. Я сама дитина», – підкреслила вона.

Настя місяцями приховувала свою вагітність, носила мішкуваті сорочки та їла наодинці, аби її нудоту не помітили, бо вона боялася бути покараною чи змушеною зробити аборт.

За її словами, в якийсь момент Тітов дізнався про її ситуацію. Під час телефонного дзвінка з України він наполягав на тому, аби вона прийняла таблетку для аборту, щоб «уникнути проблем». Боячись втратити здатність мати дітей у майбутньому, вона відмовилась і навіть попросила приятеля допомогти їй підробити негативний тест на вагітність.

Тітов рішуче заперечив цю історію, заявивши, що на той час навіть не знав про вагітність Насті і начебто ніколи не тиснув би на когось з метою аборту.

«Це гріх», – сказав він.

За словами Насті, лише один співробітник — вчитель, який помітив її зростаючий живіт — дізнався про її вагітність, поки вона ще була у Туреччині. Але цей вчитель пообіцяв нікому не розповідати, і Настя так і не отримала жодної допологової допомоги у Туреччині. Закінчивши 9 клас, вона повернулася до України на 7-ому місяці вагітності. Вагітна Ілона восени 2023 року також повернулася в Україну. Обидві дівчинки знайшли собі власне житло без подальшої участі Фонду, чекаючи на народження дітей.

І Настя, і Ілона народили своїх дітей самостійно, без підтримки колишніх вихователів та за незначної допомоги українських соціальних служб.

Світлана Лебідь, директорка дитячого будинку «Горлиця» , де навчалася Ілона, не вважає, що хтось із її співробітників діяв неналежним чином. Натомість, вона звинувачує Ілону.

«Не було жодних випадків, коли [мої вихователі] порушували чи не виконували свої обов’язки. Обставини не від нас залежать. … Ця дівчинка походить із асоціальної сім’ї. … Як інакше може бути, коли такий спосіб життя вкорінений у кожній клітині і крові цих дітей», – заявила Лебідь.

Але в українському моніторинговому звіті зазначається, що вагітність, разом з іншими інцидентами, які передбачають контакти дітей зі сторонніми дорослими, можна пояснити відсутністю безпеки і нагляду.

Кінець «дитинства без війни»

Приблизно через дев’ять місяців після моніторингового візиту, який виявив систематичні порушення у турецькому готелі «Лариса», проект «Дитинство без війни» було згорнуто.

Всіх дітей, які ще перебували у Туреччині, повернули до України. Молодших відвезли до сімей або влаштували під сімейний догляд, а старших – до професійно-технічних навчальних закладів та інших навчальних закладів.

Шостак заявив, що проєкт ніколи не задумувався як довгострокове рішення, і тому повернення дітей до України не має жодного стосунку до порушень, виявлених у звіті.

Посадовці офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та кількох українських органів соціального захисту не надали коментарів з приводу того, що сталося після моніторингового візиту. У короткій розмові із репортером голова Дніпровської служби у справах дітей повідомила, що її офіс контактував із правоохоронними органами, які провели «тривале» розслідування і покарали винуватців, звільнивши їх з роботи.

У відповідь на запити про інформацію від «Слідства.інфо» та депутата Верховної Ради України, українська поліція та прокуратура заявили, що на підставі звіту Омбудсмена було розпочато розслідування, але його закрили, оскільки висновки юридично не кваліфікуються як злочин. Апеляцію було відхилено.

Настя розповіла «Слідству.інфо», що на неї чинили тиск, аби вона не розповідала всю свою історію слідчим.

За її словами, Тітов попросив підписати документ, у якому стверджувалося, що Мамі не ґвалтував її.

Тітов заперечує, що тиснув на Настю, аби вона щось підписала. Визнаючи, що неповнолітня дівчина не може законно дати згоду на статевий акт із дорослою особою, він наполягав на тому, що стосунки були справжніми.

Ілона згадала, як її допитували у поліції, коли вона годувала грудьми свого сина Микиту у товаристві співробітників Міністерства соціальної політики. Вона згадує, як її запитали, коли і як вона познайомилася зі Саліхом, а також кілька деталей про її дитину, зокрема його зріст і вагу. За її словами, інтерв’ю тривало 15 хвилин.

Хоча програма «Дитинство без війни» завершилася, Фонд Руслана Шостака ще працює, реалізуючи програми з надання стоматологічної допомоги сиротам та автомобілів для прийомних сімей.

Тітов заявив, що після цього звіту його понизили до посади вчителя фізичного виховання, хоча за підсумками кримінального розслідування, так і не визнали винним.

Відео від 2023 року за участю Насті досі можна побачити на промоційному акаунті благодійної організації в Instagram. Вона дякує Фонду та розповідає про свою мрію стати масажистом і відкрити власну кондитерську.

Насправді сьогодні Насті важко. Мамі прилетів до України, аби жити із нею, але їхні стосунки не вдалися, і він почав її бити. Настя дала своїй доньці турецьке ім’я «Мелек», що означає «ангел», але дитину забрав у неї власник приватного притулку, де вона ненадовго перебувала.

17-річна Настя возз’єдналася зі своєю маленькою донькою майже через рік: їх нещодавно перевели до українського центру матері та дитини, де вони отримають житло, їжу та базову підтримку.