Винагороджуючи Путіна та караючи Україну, обмежуючи її суверенітет та приносячи український народ в жертву російської окупації, а також заперечуючи справжню безпеку, справедливість та компенсацію – адміністрація президента США Дональда Трампа штовхає світовий порядок на межу краху

Восени 2024 року, напередодні президентських виборів у США, президент України Володимир Зеленський презентував тодішньому кандидату у президенти від Республіканської партії Дональду Трампу свій План перемоги для України. Тепер, через рік, Трамп висунув Зеленському ультиматум, вимагаючи від Києва прийняти 28-пунктовий план капітуляції України перед Росією. Росія не змогла змусити Україну капітулювати після майже 12 років жорстокої війни та геноциду, але менш ніж за рік перебування на посаді Трамп близький до того, аби змусити Україну визнати поразку за допомогою псевдо-«мирної» угоди. Цей драматичний поворот подій ілюструє радикальну трансформацію глобального порядку безпеки з моменту повернення Трампа до влади. Про це йдеться у дослідженні Аріяни Ґіць, Марко Міхельсона та Романа Сона, наукових співробітників Королівського об’єднаного інституту оборони та безпеки, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Підтримуючи вимоги Кремля до України та Європи, адміністрація США дозволяє Москві використовувати «мир» проти України як зброю. По суті, пропозиція Трампа легітимізує неспровоковану та незаконну агресію Росії. Винагороджуючи агресора (РФ) та караючи жертву (Україну) – обмежуючи її суверенітет, приносячи український народ в жертву окупації, а також заперечуючи справжню безпеку, справедливість та компенсацію – адміністрація США штовхає світ на межу краху ліберального порядку, який заснований на правилах.

Сьогодні доля ліберального, заснованого на правилах порядку виковується на полях битв в Україні так само, як і визначається позицією західних країн. Хоча українці тримали передову порядку, заснованого на правилах, через наполегливу боротьбу та величезні страждання, західні країни можуть відмовитися від нього без бою. Будь-яке врегулювання війни, засноване на відвертому ігноруванні міжнародного права, стане руйнівною кулею, що зруйнує залишки фасаду системи після Другої світової війни.

Нездатність Заходу зупинити Росію роками прокладає шлях до «нового порядку» несвободи

Список із 28 пунктів Трампа є символом того, що Захід швидко втрачає своє лідерство у світових справах на користь авторитарних держав.

Протягом останніх 80 років, глобальний вплив Заходу ґрунтувався на силі та привабливості ліберального міжнародного порядку, заснованого на правилах, який дозволив людству насолоджуватися десятиліттями безпрецедентної безпеки, універсального поширення свободи та захисту людської гідності, а також зростання добробуту у світі. Зараз він руйнується на наших очах.

Трагедія Заходу є не наслідком військової поразки, а невід’ємним наслідком довгої низки компромісної політики, яка зміцнила авторитарні режими. Такі недобросовісні держави, як Росія, Китай та Північна Корея, скористалися відсутністю політичної волі у західних країнах робити все необхідне для підтримки порядку, заснованого на правилах.

Політика Заходу щодо Росії постраждала за усіма показниками. Західні уряди щедро фінансували піднесення реваншистського режиму Путіна, навіть коли вони були свідками зростання авторитаризму, мілітаризації та явної загрози агресивної зовнішньої політики Росії.

Після того, як РФ розпочала свою агресивну війну проти України у 2014 році, західна риторика змінилася, але суть її політики – умиротворення Москви, яке ґрунтувалося на трьох елементах: утриманні від дотримання міжнародного права, жертвуванні інтересами України та продовженні звичайної роботи – залишилася незмінною.

Прагнучи тісніших стосунків із Росією, Захід продемонстрував нерозумну політику нехтування власними інтересами безпеки. Порушення Росією міжнародного права винагороджувалися «перезавантаженням» та більшою інтеграцією у світову економіку. По суті, Захід перекалібрував свої задекларовані принципи, аби врахувати російський реваншистський порядок денний.

Росія експортувала на Захід не лише газ і нафту, але й корупцію високопоставлених політичних та діловихістеблішментів, підрив демократичних процесів, пропаганду, мережу впливу, організовану злочинність та агентів розвідки.

Незаконна агресивна війна Росії залишалася невизнаною до 2022 року. Суто символічний ляпас санкцій по руках Москви у 2014 році не відображав серйозності відвертого нападу Росії на міжнародне право та порядок безпеки Європи. Фактичне військове ембарго було запроваджено проти України, «аби не провокувати Росію»; насправді ж це мало стати метою тримати Україну вразливою та покірною.

Жодного росіянина ніколи не було притягнуто до міжнародного правосуддя за вбивство жодного українця. Жодної компенсації за знищені життя чи майно не було присуджено. Масштабні інвестиції у російську економіку продовжувалися. Європейські інтереси безпеки були проігноровані, водночас зростала критична залежність від російської енергії – другий трубопровід «Північний потік» був сумнозвісним символом стратегічної корупції. Умиротворення Москви принесло користь корумпованим підприємствам, що працюють у Росії, та політичним діячам, які отримували прибуток від тіньового фінансування Кремля, тоді як західні суспільства загалом були ослаблені.

У 2014 році, у відповідь на агресію Росії проти України, Конгрес США ухвалив Закон про підтримку свободи України. Цей закон визначив політичну мету Сполучених Штатів як стримування подальшого вторгнення Росії в Україну та допомогу їй у відновленні суверенітету і територіальної цілісності шляхом комплексних зусиль економічних санкцій, дипломатії, допомоги народу та надання військового потенціалу. Проте ця мета ніколи не супроводжувалася відповідними діями. Унаслідок катастрофічно недостатніх зусиль, агресія Росії не була придушена. Навпаки, нерішучість та бездіяльність Заходу надихнули Росію продовжувати свою політику геноциду проти українців на очах у всього світу.

Масова ескалація війни проти України у лютому 2022 року стала грубим пробудженням для багатьох на Заході, що спонукало до серйозної трансформації політики стосовно Росії. Поступово запроваджувалися радикальніші заходи проти Росії, і підтримка Заходу стала необхідною для життєздатності оборонних зусиль України. Що не змінилося, так це основна передумова західної реакції на війну Росії – Москву потрібно заспокоїти за рахунок України. Замість того, аби зобов’язатися допомогти Україні перемогти Росію, Захід обрав шлях заспокоєння під приводом того, аби поставити Україну у «найкращу можливу переговорну позицію», що передбачало «добровільні» поступки Києва. Єдина червона лінія, яку Захід зобов’язався дотримуватися, – це збереження України як держави, хоча й з обмеженим суверенітетом.

Президентство Трампа ще більше занурило західний, заснований на правилах порядок, який ретельно будували покоління західних лідерів до нього, у режим самознищення. Псевдомирний підхід Трампа до війни полягав у тому, аби змусити Україну припинити опір і «добровільно» погодитися на незаконні вимоги Москви. Якщо перевернуті цінності Трампа переважатимуть, світ може опинитися у ситуації, коли приймає воєнного злочинця Путіна як миротворця, гідного Нобелівської премії, як і самого Трампа.

Знищення України продовжується, оскільки вона недостатньо підтримується, тоді як Росія залишається надмірно захищеною. Чим довше реакція Заходу на війну залишається невідповідною тому, що потрібно для підтримки порядку, заснованого на правилах, тим ближче ми наближаємося до краху міжнародного порядку безпеки. В основі політики Заходу лежать два основні недоліки, які необхідно виправити, якщо ми хочемо зупинити агресію Росії: недооцінка реваншистських глобальних амбіцій Москви та відмова визнати геноцидну мету Росії в Україні.

Росія – головна загроза глобальному миру

Реваншистські амбіції Росії повернути собі статус світової наддержави були небезпечно недооцінені. Захід вважав, що агресивні плани Росії можна стримати у межах України або колишнього радянського простору, не зачіпаючи безпеку та економічні інтереси Заходу. Навіть ультиматум Росії 2021 року НАТО (не Україні!) не похитнув західної позиції зарозумілої непереможності.

Захід був приспаний хибним переконанням, що їх високий ВВП є імунітетом до будь-якої загрози, ігноруючи серйозні проблеми зі здатністю суспільств протистояти стратегії Росії, спрямованій на покладення кінця домінованого міжнародного порядку. Росія замінила свої недоліки в економічній конкурентоспроможності перевагами, отриманими від зловмисних дій: застосування жорстокого насильства за кордоном; перетворення енергетичних поставок на зброю; корумпування високопоставлених політичних та ділових істеблішментів іноземних країн; підрив демократичних процесів у всьому світі за допомогою державної пропаганди, мережі впливу та підтримки роз’єднуючих політичних акторів; послаблення своїх цілей шляхом експлуатації організованої злочинності; та проникнення агентів розвідки.

Поки Захід ігнорував перетворення Путіним Росії на ідеологічно промите, тоталітарне та мілітаризоване суспільство, Москва непомітно будувала свою інфраструктуру для дестабілізації Заходу та розширювала партнерство із Пекіном, аби запровадити «новий світовий порядок». Китайсько-російський альянс створив рішучу антизахідну групу, яка змінює світ міжнародних відносин. Підтримка цієї ворожої осі додала Росії достатньої впевненості, аби розпочати гібридну війну проти Заходу, зокрема шляхом організації, фінансування та керівництва актами тероризму і диверсій на території держав-членів НАТО. Стримування НАТО більше не є безперечним.

28 пунктів Трампа підкреслили успіхи, яких Росія досягла у своєму прагненні до глобальної влади, навіть не маючи змоги заявити про будь-які серйозні військові досягнення в Україні. Замість того, аби ставитися до Росії як до держави, яка керується воєнними злочинцями і загрожує світовому миру, їй надається особлива увага у міжнародних відносинах, що дозволяє діяти вище міжнародного права та диктувати волю не лише жертві агресії, але й союзникам Сполучених Штатів, включаючи оборонний військовий альянс, який нібито очолюють США.

Звеличення Трампом Росії відображає його давні публічні позиції. Деталі запропонованої структури капітуляції України не залишають жодної двозначності: на його думку, велика держава має бути винагороджена за свою агресію військовими трофеями, тоді як менша країна має бути покарана за свій опір принизливими поступками. Це має стати серйозним сигналом тривоги для країн, на які спрямовані власні агресивні заяви Трампа. Умиротворення Трампа буде таким же ефективним, як і умиротворення Путіна.

Примус України до капітуляції є втіленням політики Трампа, спрямованої на відмову від давньої ролі Америки як лідера вільного світу. Його адміністрація проводить курс агресивної зовнішньої політики та підриває демократію всередині країни. Бачення Трампа «великої Америки» дедалі більше базується на подібних ідеях, що лежали в основі піднесення режиму Путіна: плекання реваншистських настроїв для виправдання політики «військової сили».

Уже дуже давно стало зрозуміло, що непокора України заважає Трампу налагодити нові партнерські відносини між Вашингтоном і Москвою. Як видно із 28 пунктів, адміністрація Трампа готова заплатити таку ж високу ціну, як руйнування ліберального порядку, заснованого на правилах. По-перше, ця нова спроба переорієнтуватися на Кремль була виправдана як політична стратегія «зворотного Кіссінджера», спрямована на послаблення Китаю шляхом відокремлення Москви від Пекіна. Ця непродумана політика швидко зіткнулася із реальністю амбітних цілей щодо перевороту світового порядку, які зв’язують Росію та Китай набагато міцніше, ніж будь-які стимули, які США могли б запропонувати для стратегічного зрушення.

Зараз дедалі більше схоже, що змова Трампа із Путіним стосовно демонтажу порядку, заснованого на правилах, покликана прокласти шлях до поділу світу, разом із Росією та Китаєм, на сфери впливу, що нагадує «Відсоткову угоду», досягнуту на Четвертій Московській конференції 1944 року. Якщо Україна стане жертвою такого пакту, існування Європейського Союзу, ймовірно, буде одним із наступних наслідків.

Західні уряди повинні перестати ігнорувати той факт, що Росія впроваджує цілеспрямовану державну політику, спрямовану на знищення життєздатності українців як окремої національної та етнічної групи.

Західні країни повинні врешті-решт усвідомити, що жертвування інтересами України на користь Росії не принесе миру; це прокладе шлях до нової війни. Захід не лише втратить спроможного військового союзника із величезним досвідом боротьби проти варварської тактики російських військових, але й допоможе Москві зруйнувати порядок, заснований на правилах, і відкриє шлюзи для більшого насильства в усьому світі, безпосередньою мішенню якого будуть західні країни.

Мета Росії — зробити українців росіянами, а Україну — Росією

Другою основною причиною нездатності Заходу зупинити Росію є відмова визнати справжню природу злочинних дій Росії в Україні. Це війна на знищення, геноцид, культуроцид, лінгвіцид та екоцид.

З 2014 року Росія прагне знищити як українську державу, так і українську націю. Ця геноцидна мета є головною рушійною силою продовження війни Росії проти України. Саме тому імперську ненажерливість Москви не можна задовольнити, обслуговуючи додаткові території на південному сході України під виглядом умиротворення.

Російська держава відкрито сповідує людиноненависницьку ідеологію рашизму та підбурює свій народ до геноциду проти українців за допомогою потужної державної пропагандистської машини.

Безліч жахливих російських злочинів розкриває узгоджений державний план знищення українців: жахливі масштаби, жорстокість та характер російських атак на цивільне населення; повітряні атаки на цивільне населення та критичну інфраструктуру; систематична тактика «людського сафарі» для полювання на цивільне населення за допомогою безпілотників; навмисний напад на лідерів, активістів, журналістів, релігійне духовенство; масові поховання; незаконна депортація дітей та їх подальше індоктринування з метою стирання ідентичності та піддавання їх військовій освіті; систематичне жорстоке насильство, тортури, зґвалтування; військова облога міст методом випаленої землі; та багато іншого.

Західні уряди повинні перестати ігнорувати той факт, що Росія впроваджує навмисну ​​державну політику, спрямовану на знищення життєздатності українців як окремої національної та етнічної групи. Це засіб демонтажу української суверенної держави, оскільки існування української нації є основою української державності.

Захід програє, залишаючись осторонь від боротьби

Політичні вагання Заходу стосовно допомоги Україні у зупиненні російського геноциду прирекли її на нескінченне руйнування. З моменту зміни Трампом американської політики щодо України, масштаби руйнувань зросли у геометричній прогресії.

Україні не потрібен так званий «мирний план», який би захищав злочинний російський режим від відповідальності та винагороджував Росію трофеями війни під виглядом гуманітарних проблем. На столі має бути лише один мирний план: повне відновлення міжнародного права, яке було порушено війною Росії проти України та геноцидом українців. Цей план вимагає перемоги над Росією, і ця мета досяжна. Україна уже довела, що Росія — велетень на глиняних ногах.

Україна стоїть як останній воїн на полі бою, борючись за збереження ліберального світового порядку. Хоча деякі західні лідери визнають, що Україна перебуває на передовій цієї спільної справи, їхні заяви про солідарність мають бути втілені у рішучі політичні, економічні та військові дії:

1. Конфіскація російських суверенних активів для фінансування самооборони України.
2. Запровадження всеохоплюючого економічного ембарґо проти Росії, аби позбавити її ресурсів для продовження війни.
3. Постачання Україні далекобійної зброї, аби суттєво обмежити можливості Росії атакувати цивільне населення.
4. Переслідування російських винуватців у воєнних злочинах та геноциді у міжнародних судах, аби чітко дати зрозуміти, що правосуддя для українців не буде використано як розмінна монета у будь-яких переговорах.
5. Держави-члени НАТО, що межують з Україною, повинні розпочати співпрацю з нею для спільного захисту від російських повітряних загроз.
6. Запуск гуманітарної військової місії для захисту цивільного населення та інфраструктури України від атак ракет та безпілотників, а також для зменшення ризику ядерного інциденту після російських ударів по цивільній ядерній інфраструктурі України, що загрожує безпеці всієї Європи.
7. Проведення політики, що підтримує деколонізацію та деімперіалізацію Росії.
8. Визначення Росії державою-спонсором тероризму за організацію, фінансування та керівництво терористичними атаками на території країн-членів НАТО.
9. Розгортання європейського військового персоналу для захисту західної та української оборонної промисловості.
10. Скерування коаліції охочих посилити військові зусилля самооборони України.
11. Пропонування Україні членства в НАТО.

Захист майбутнього

Підтримка порядку, заснованого на правилах, вимагає відданості, дій та готовності йти на необхідні ризики для захисту основних цінностей та принципів, на яких цей порядок базується.

Росія воює не лише з Україною; вона воює з усім людством. Червоні лінії України – це межі міжнародного порядку, заснованого на правилах. Примус України до «добровільного» прийняття обмеженого суверенітету або будь-якого визнання територіальних здобутків Росії не збереже фасаду міжнародного права.

Нормалізація агресії Росії спонукатиме китайсько-російський альянс продовжувати прагнення до нового світового порядку, заснованого на несвободі. Якщо Росія переможе в Україні, то створить прецедент, заохочуючи агресивні війни в інших країнах та прокладаючи шлях для розширення впливу антизахідної осі по всій Європі.

Майбутнє вільного світу залежить від нашої колективної рішучості захищати його. Хоча роль Америки в цей критичний момент людської історії є гнітючою, особлива відповідальність лягає на Європейський Союз як головний якір порядку, заснованого на правилах, у світі. Наша спільна мета має полягати у перемозі над агресивним російським режимом та послабленні сил, які прагнуть ліквідувати світову свободу.