Продовольча допомога надається громадам у Покровську, Куп’янську, Констянтинівці та Добропіллі

Майже через чотири роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, гуманітарні організації продовжують пристосовуватись до смертельних умов роботи у сучасній зоні бойових дій. Для Олега Кеміна зі Всесвітньої продовольчої програми ООН (ВПП ООН), це передбачає поїздки на території «сірої зони» вздовж 1000-кілометрової лінії розмежування, що розділяє Україну та Росію, де ударні дрони є величезною загрозою. В ексклюзивному інтерв’ю прес-службі ООН, Олег Кемін описує свою роботу та виклики, з якими стикається, намагаючись доставити продовольчу допомогу вразливим громадам у прифронтових районах. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

Прес-служба ООН: Як ви справляєтеся із постійною загрозою повітряних атак Росії?

Олег Кемін: У лютому 2026 року виповниться чотири роки з початку війни. Я досі пам’ятаю перші атаки і перше сповіщення про повітряну тривогу, і це було дуже страшно. Неможливо до цього звикнути, особливо коли бачиш пошкодження та руйнування, але люди якось звикають до всього. Але час від часу, коли ти був на роботі і втомився, то не чуєш сповіщення про повітряну тривогу у мобільному додатку чи сирени повітряної тривоги на вулиці. А буває ти прокидаєшся від першого вибуху і неможливо перейти до укриття, бо вже відбувається напад. Скажімо, люди, які проводять безсонні ночі в укриттях, не можуть бути такими ж продуктивними, як зазвичай. Як офіцер з безпеки ООН, моя робота полягає у відстеженні цих постійних сповіщень про повітряну тривогу, намагаючись забезпечити безпеку наших співробітників та попередити їх. Ви створюєте механізми – не для того, аби впоратися – а для того, аби чіткіше зрозуміти ситуацію, і ви дотримуєтеся процедур у надзвичайних ситуаціях. Наприклад, якщо атака закінчиться, то чи варто нам розпочати підрахунок персоналу та оцінити потреби? По всій країні люди, які працюють в енергетичних та водопостачальних компаніях, роблять усе можливе, аби максимально підтримувати нормальне життя та відновлювати електропостачання. У Києві у нас більше можливостей для дуже швидкого ремонту, але у деяких містах – навіть на лівому березі Києва – не було електроенергії досить довго.

Прес-служба ООН: Де в Україні сьогодні найбільші потреби?

Олег Кемін: Деякі з найвразливіших громад знаходяться у Покровську, Куп’янську, Константинівці та Добропіллі – про них сьогодні розповідать у новинах. Раніше ми відправляли гуманітарні конвої туди. Дуже сумно бачити, як із поступовим переміщенням лінії фронту, життя починає покидати ці міста. Під час першого візиту, це звичайне місто, але потім магазини починають закриватися, більше будівель пошкоджується, а на вулицях стає менше людей.

Прес-служба ООН: Як гуманітарні працівники захищаються від атак дронів?

Олег Кемін: Наразі у прифронтових районах спостерігається висока присутність дронів із дистанційним керуванням. Вони відносно невеликі, і зазвичай кожним з них керує оператор. Коли будь-який з наших гуманітарних конвоїв рухається до такої зони, то ми повідомляємо обом сторонам конфлікту їхні GPS-координати за допомогою стандартних систем гуманітарного оповіщення (HNS), щоб вони могли безпечно дістатися до місця призначення. Але це стосується лише транспортних засобів ООН; решта цивільних та військових транспортних засобів у колоні можуть бути вразливими, тому, аби стримувати дрони, українські збройні сили будують коридори зі сіток, встановлених на пілонах по обидва боки дороги, протягом 10-15 кілометрів. Маленькі дрони не мають достатньої швидкості, аби пробити сітку, тому застрягають у ній, і це може забезпечити певний захист. Скажімо, це остання надія, але принаймні вона існує. У такому коридорі ви почуваєтеся безпечніше, тому що навколо вашого транспортного засобу є хоча б якийсь шар захисту. Звичайно, війни постійно розвиваються, і вже існують способи проникнення крізь ці сітки, або дрони шукають щілини у них, особливо восени та взимку, коли сильний вітер може порвати навіс. Це подвійний ризик, адже якщо сітка обмотується навколо колеса, то вона зупинить транспортний засіб і виведе його з ладу.

Прес-служба ООН: Що ви можете розповісти нам про людей, які потребують допомоги ВПП ООН?

Олег Кемін: Влітку 2025 року ми вирушили із місіями до віддалених населених пунктів Харківської області. Є села, до яких зараз неможливо дістатися, оскільки це дуже активна зона бойових дій, але люди досі там живуть. В одному із цих сіл, коли я мав можливість запитати одну з мешканок, літню жінку, чому вона не виїжджає, вона відповіла: «Ось могила мого чоловіка, моїх дітей, мені більше нікуди їхати; єдине, що я можу зробити, це доглядати за їхніми могилами». Люди досі живуть у цих громадах, і дістатися до них вантажівкою було неможливо, тому ми зняли задні сидіння з наших броньованих машин, заповнили їх до самого верху продуктовими наборами і буквально їхали по багнюці. Транспортні засоби наших партнерів застрягли, тому довелося їх витягувати. Люди жили так близько до бойових дій – вони були лише за 4,5 кілометри від російського кордону, і активність дронів з обох боків там була дуже високою – тому іноді до таких громад ми привозимо вдвічі більше продуктових наборів, бо ніколи не знаємо, чи зможемо до них дістатися найближчим часом.

Прес-служба ООН: Що ви можете ще розповісти про українські громади, яким допомагаєте?

Олег Кемін: Це люди похилого віку, особливо пенсіонери. Кілька разів люди, які там живуть, казали нам: «Це наша земля, це будинок, у якому я виріс і який збудували мої предки, і я не хочу звідти їхати!» Іншим разом ми зустрічали людей, які розповідали, що намагалися поїхати до європейських країн або на захід України, але через свій вік не змогли знайти роботу, аби заробляти достатньо грошей, тому їм довелося повернутися додому, до своїх громад, постраждалих від війни. Держава пропонує евакуацію, але багато людей все одно планують залишитися там. І вони серед тих, кому ми допомагаємо у громадах, найближчих до лінії фронту, де магазини закриті, і ніхто не приносить продукти. Далі, якщо ринки відкриті, наші донори надають невелику грошову допомогу, аби люди могли вибрати, що додати до свого продуктового кошика.