Майбутнє зростання цього сектору стримується перешкодами, включаючи проблеми із ліцензуванням експорту, валютний контроль, слабкий захист інтелектуальної власності, непослідовні консультації між урядом та бізнесом, а також корупцію

Сектор оборонних технологій та подвійного використання України — це рідкісна історія успіху воєнного часу, де понад 600 інноваційних та перевірених у бойових діях компаній стають дедалі привабливішими для міжнародних інвесторів. Однак майбутнє зростання цього сектору стримується перешкодами, включаючи проблеми із ліцензуванням експорту, валютний контроль, слабкий захист інтелектуальної власності, непослідовні консультації між урядом та бізнесом, а також побоювання, що старі проблеми, включаючи корупцію та пошук ренти, можуть знову виникнути. Про це йдеться в авторській колонці Еріка Гонца, директора Відділу відповідальної інвестиційної практики в Центрі міжнародного приватного підприємництва на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Кабінет міністрів України очевидно зацікавлений у підтримці зростання сектору оборонних технологій, але багато чиновників вважають, що головним пріоритетом залишається запобігання стратегічним вразливостям. Перелік потенційних загроз включає проникнення корозійного капіталу, втрату чутливих технологій та системні ризики, які виникають через недостатньо регульовані ринки. Експерти наголошують на необхідності нових політичних інструментів, чіткіших визначень, систем моніторингу та узгодження з практиками економічної безпеки за зразком G7. Поки що обговорення цих питань залишається здебільшого концептуальним, що залишає підприємства невизначеними стосовно правил, термінів та ризиків.

Дебати щодо економічної безпеки України зараз формуються трьома реальностями, які перетинаються. По-перше, світова економіка змістилася від максимальної лібералізації торгівлі до парадигми, що більше базується на безпеці, особливо у стратегічних секторах, таких як оборона, енергетика, критично важливі корисні копалини та передові технології.

По-друге, Україна веде повномасштабну війну, що робить економічну стійкість та промисловий потенціал екзистенційними проблемами, а не абстрактними політичними цілями. Зрештою, оборонний сектор та сектор подвійного використання України зазнали безпрецедентної трансформації з 2022 року, вийшовши із довоєнної моделі, в якій домінували державні підприємства, і ставши одним із найдинамічніших сегментів української економіки.

Основне питання зараз полягає не в тому, чи повинна держава втручатися, а в тому, як розробити втручання, яке захищає національні інтереси, не придушуючи приватну ініціативу та не відштовхуючи міжнародних інвесторів. Це означає знайти золоту середину між безпекою та економічною свободою. Демократична Україна повинна прагнути знайти кращий баланс, ніж її авторитарний супротивник, аби забезпечити необхідні для перемоги на полі бою постійні інновації в оборонних технологіях та посилення стримування.

Наразі існують побоювання, що швидкозростаючий сектор оборонних технологій України ризикує успадкувати давні проблеми управління, включаючи непрозорі процедури, повільне ухвалення рішень та нерівномірне правозастосування. Нещодавні корупційні скандали в Києві вже підірвали довіру, створивши те, що деякі підприємства назвали «негативними очікуваннями».

З боку українського уряду визнається, що інституції досі адаптуються, а багато доступних інструментів економічної безпеки ще фрагментовані або не повністю функціонують. Це створює можливості для України, якщо вдасться побудувати структури управління, адаптовані до стратегічних секторів, а не переробляти існуючі та застарілі бюрократичні моделі. Створення нового покоління прозорих інституцій для вирішення питань експорту оборонного сектору, перевірки інвестицій та закупівель може стати конкурентною перевагою, якщо його розробляти з урахуванням участі приватного сектору від самого початку.

Ліцензування експорту є однією із найгостріших проблем. Українські підприємства оборонних технологій наразі стикаються із процесом, який вимагає надмірної кількості погоджень від багатьох установ, з низькою відповідальністю чи передбачуваністю. Також існує відчуття несправедливого ставлення, що підриває довіру до системи. Тим часом українські чиновники схильні наголошувати на необхідності суворого контролю для запобігання витоку конфіденційних технологій.

Ризиково-орієнтований та багаторівневий режим експортного контролю міг би вирішити ці проблеми. Чітко визначивши вузький перелік високочутливих технологій, що потребують суворого нагляду, українська влада могла б створити швидші та передбачуваніші шляхи експорту для менш чутливої ​​продукції оборонного та подвійного використання. Це сприяло б економічному зростанню, зберігаючи при цьому основні інтереси безпеки.

Валютний контроль та обмеження на рух капіталу воєнного часу суттєво обмежують можливості українських компаній оборонного сектору розширюватися на міжнародному рівні. Численні інвестори відзначили парадокс того, що прибуткові українські компанії не можуть розмістити власний капітал за кордоном, що змушує їх залучати кошти за межами країни просто для роботи на глобальному рівні.

З точки зору українських політиків, валютні обмеження вважаються необхідними для збереження макрофінансової стабільності та запобігання відтоку капіталу. Цільові винятки для перевірених компаній оборонного сектору, особливо тих, які прагнуть іноземних придбань або спільних підприємств, що відповідають національним пріоритетам, могли б розблокувати зростання, не підриваючи фінансову стабільність. Такий механізм сигналізував би про довіру до підприємств, що відповідають вимогам, та винагороджував би прозорість.

Ще одним ключовим питанням є інтелектуальна власність (ІВ). Стандартні процеси ІВ є занадто повільними для інноваційних циклів воєнного часу. У динамічному сучасному середовищі українські компанії покладаються на комерційні таємниці та ноу-хау, а не на офіційні патенти, але це збільшує ризики під час міжнародного партнерства.

Українські посадовці визнають важливість інновацій, але поки що змогли запропонувати лише обмежені конкретні рішення. Прискорені шляхи розвитку інтелектуальної власності для оборонних технологій і технологій подвійного використання, у поєднанні із підтримкою спільних дослідницьких та розробницьких систем з надійними іноземними партнерами, можуть допомогти українським компаніям забезпечити захист у союзних юрисдикціях, одночасно зміцнюючи міжнародну інтеграцію.

Існує певний рівень невизначеності у секторі оборонних технологій України, що проявляється у невідповідній термінології, нечітких межах та невизначених червоних лініях. Спільний словник та опублікована стратегічна структура, які розроблені державним та приватним секторами, можуть зменшити цю невизначеність.

Різні пріоритети призводять до розбіжних бачень. Керівники та інвестори оборонно-технологічної галузі схильні розглядати питання економічної безпеки переважно крізь призму масштабованості, конкурентоспроможності та швидкості. Їхні ключові припущення включають уявлення про те, що інновації процвітають у передбачуваному і прозорому середовищі.

Перевірені у бойових умовах українські технології представляють собою унікальну глобальну можливість, водночас застерігаючи, що надмірний контроль ризикує витіснити таланти, капітал та інтелектуальну власність за кордон. З огляду на це, представники галузі та інвестори загалом підтримують цілеспрямовані заходи безпеки, але побоюються загальних обмежень, які розглядають усі технології та компанії як однаково чутливі.

Українські чиновники схильні розглядати економічну безпеку переважно як оборонну необхідність. Вони попереджають, що супротивники активно використовують ринки, інвестиції та передачу технологій як зброю. Недостатнє регулювання може призвести до незворотних стратегічних втрат. Закономірно, що їхня перспектива надає пріоритет обережності, моніторингу та узгодженню зі союзними системами безпеки, навіть ціною повільнішого зростання.

Центральна напруженість тут залежить від часу та ризику. Бізнес працює за ринковими термінами та приймає розрахований ризик, тоді як уряди діють за термінами безпеки та прагнуть мінімізувати найгірші сценарії. Без структурованого діалогу ці відмінності проявляються як недовіра, а не як взаємодоповнюючі ролі.

За умови ефективного управління, підхід України часів війни до економічної безпеки в секторах оборонних технологій та подвійного використання може стати моделлю для післявоєнної відбудови. Україна має можливість перебудувати інституції у стратегічному секторі, який вже привертає увагу світової спільноти. Успіх може залежати від того, чи розглядається бізнесом політика уряду як партнерство або як перешкода.

Конструктивна співпраця, яка ґрунтується на прозорості, політиці ризиків та постійному діалозі, може перетворити економічну безпеку на каталізатор довгострокової сили та суверенітету України, забезпечуючи значні переваги безпеки для союзників та партнерів на цьому шляху. Це реалістична мета. Зрештою, промисловість, інвестори та уряд прагнуть спільної мети – стійкої, інноваційної української економіки, інтегрованої з демократичними союзниками та захищеної від ворожої експлуатації.

Подолання розриву між перспективами – це не стільки питання ідеології, скільки процесу, довіри та виконання. Україна зараз перебуває в перехідному періоді, який позначений багатьма значними викликами, але не неподоланними перешкодами. Промисловість та інвестори готові масштабуватися на глобальному рівні, тоді як уряд поспішає створити захисні механізми від безпрецедентних загроз. Завдання зараз полягає в синхронізації цих зусиль.