У Польщі опублікували дослідження про причини зростання негативного ставлення до українців

Польща залишається одним із найважливіших союзників України у боротьбі з російською агресією. Водночас, ставлення поляків до українців змінюється. Ентузіазм 2022 року давно зник. Чи варто боятися, що його замінить взаємна неприязнь та ворожість? Це питання ставлять не лише українці, які живуть у Польщі та зазнають переслідувань і навіть актів насильства на польських вулицях. Їхня кількість зросла, про що свідчать повідомлення ЗМІ та поліцейська статистика. Про це йдеться у дослідженні Едвіна Бендика, президента Фонду Стефана Баторія, засновника Центру майбутніх досліджень Collegium Civitas та викладача Аспірантури соціальних досліджень Польської академії наук на сторінках польського видання OKO.Press, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Останнє дослідження взаємовідносин між поляками та українцями, опубліковане наприкінці січня 2026 року аналітичним Центром Юліуша Мерошевського, засвідчило, що 36% українців у Польщі зазнали негативного ставлення у 2025 році. У 2022 році цей показник становив лише 5%. У довоєнний період він сягав 13%. Найбільше непокоїть не лише кількість, але й те, що вона постійно зростає з 2023 року, коли становила 21%. Звісно, найбільше стурбовані самі українці, оскільки зміна суспільних настроїв пов’язана зі зміною політичного клімату.

Політика небажання

Питання допомоги українським іммігрантам, які проживають у Польщі, стало ключовим у президентській кампанії 2025 року. Саме ліберальний кандидат Рафал Тшасковський запропонував обмежити соціальну допомогу у розмірі 800 злотих на дитину для працюючих батьків. Хоча ця ініціатива не допомогла виграти вибори, вона, безумовно, допомогла змінити підхід до України. Її політична інструменталізація та звернення до зростаючого громадського невдоволення перестали бути прерогативою правих; вони стали спільною проблемою та платформою для конкуренції за подальші ініціативи, що демонструють «жорсткість» політиків.

Цю зміну досить легко пояснити на політичному рівні. Політики з демократичного коаліційного уряду Дональда Туска, який при владі з 2023 року, побоюються зростання сили правих, і зокрема, зростання підтримки ультраправих. Це відображається у несподіваній позиції партії «Конфедерація» Гжегожа Брауна, яка, згідно з останніми соцопитуваннями, отримала б майже 10% голосів виборців.

Теорія кисневого голоду

У такій ситуації ліберальні політики посилаються на праву теорію «кисневого голоду» та намагаються прийняти питання, близькі їм до серця, сподіваючись одночасно завоювати прихильність поміркованішого сегмента правого електорату. Тому Дональд Туск наголошує на своєму жорсткому підході до імміграції, стверджуючи, що його уряд робить більше для боротьби із нелегальною імміграцією, ніж будь-коли робив уряд партії «Право і справедливість».

Прем’єр-міністр Польщі демонструє подібну жорсткість стосовно Німеччини, аби не бути звинуваченим – як це часто намагається Ярослав Качинський – у тому, що він орденоносець з Берліна. Навіть європейська політика та відносини з Брюсселем були підпорядковані цій логіці, і саме нинішній уряд ставить під сумнів багато європейських рішень, таких як «Зелена угода» і торгівельна угода Меркосур.

У цій політичній головоломці українське питання є одним із багатьох. Це важливо пам’ятати, аби не втратити перспективи. Однак, зі зміною суспільних настроїв щодо українців, чи не стикаємося ми із постійною зміною політичної стратегії й тим, що Польща перестане бути союзником України в таких питаннях, як військова допомога чи підтримка європейської інтеграції?

Антиіммігрантська істерія

У пошуках відповідей на ці запитання варто уважніше розглянути результати соцопитувань у Польщі та пов’язати їх із соціологічним знанням процесів, що відбуваються у суспільстві. Гарною стартовою точкою є вищезгадане дослідження Центру Мєрошевського. Так, воно демонструє тривожну тенденцію – доброзичливість до українців систематично знижується, як і готовність допомагати українським іммігрантам та підтримка європейських прагнень України.

Про позитивне ставлення до українців, які проживають у Польщі, повідомляють 39% респондентів, тоді як про негативне – 35%. Однак очевидно, що статус іммігранта впливає на цю оцінку – українців, які проживають в Україні, сприймають позитивно 45% польських респондентів і негативно – 20%. Це важлива інформація, оскільки показує, що українці у Польщі стали частиною процесу зростання страху перед імміграцією, який спостерігається не лише по всій Європі, а також у Сполучених Штатах.

У Польщі українці є найбільшою іммігрантською групою, тому для багатьох поляків вони стали втіленням цього страшного процесу. Крім того, Польща швидко перетворилася з країни емігрантів на країну з одним із найвищих рівнів імміграції у світі. Згадайте лише 2004 рік, коли після вступу до ЄС сотні тисяч поляків попрямували до Великої Британії, Ірландії та Швеції, які першими відкрили свої ринки праці. Потім був 2014 рік і перша хвиля імміграції з України. Ми всі яскраво пам’ятаємо 2022 рік.

Конкуренція

Будь-який соціолог пояснить, що за такої динаміки та інтенсивності масового людського руху, складні реакції неминучі. Ці реакції залежатимуть від багатьох факторів: ситуації на ринку праці, сприйняття культурних відмінностей та доступу до послуг і пільг. З очевидних причин, спроба політиків «Конфедерації» налякати поляків перспективою української конкуренції на ринку праці провалилася. Навпаки, українські іммігранти виявилися робочою силою, яка значно допомогла польській економіці на тлі зростаючої демографічної кризи та дефіциту кадрів.

Однак доступ до державних послуг, особливо охорони здоров’я та освіти, роками був джерелом невдоволення серед поляків. Тому поява додаткових користувачів цих послуг, закономірно, підживлювала занепокоєння, що українці «витісняють» поляків з черг у лікарнях чи дошкільних закладах. Утім, питання поширеного небажання різних польських партій виплачувати фінансові виплати іммігрантам, такі як 800 злотих на кожну дитину, є складнішим.

Класовий фактор

Але чи було це небажання мотивоване виключно ворожістю до українських іммігрантів? Вже під час парламентських кампаній 2023 року ми спостерігали у дослідженні, проведеному Фондом Стефана Баторія, що у Польщі існує сильна неприязнь до безумовних соціальних виплат, і це називається «подачки».

Так, поляки готові допомагати тим, хто цього заслуговує, тобто тим, хто працює. Однак ті, хто не працює зі своєї вини, не заслуговують на державну соціальну підтримку. У цій думці є чіткий класовий компонент – це переважно представники середнього класу, які переконані, що досягли свого статусу завдяки наполегливій особистій праці, і не бажають ділитися плодами успіху з «лінивцями» та «соціальними паразитами» (саме ці терміни фігурували в інтерв’ю фокус-груп).

Оцінюючи нинішні настрої, ми також не можемо ігнорувати історичну перспективу. Сучасна оцінка польсько-українських відносин відображає надзвичайний 2022 рік. Ентузіазм та відданість українцям в той час були справді безпрецедентними як за масштабом, так і за характером. Ця дивовижна позитивна реакція досі потребує пояснення. Чи була реакція на гуманітарну кризу, спричинену війною, вираженням солідарності з Україною? Чи, можливо, це було радше вираженням співчуття окремих поляків до трагічної долі конкретних українців?

Складна історія

Солідарність та співчуття, хоча й можуть призвести до подібних результатів, є різними механізмами мобілізації дій. Перша більше спирається на соціальні та раціональні механізми, тоді як соціальна мобілізація, заснована на солідарності, зазвичай є тривалішою. Друга більше спирається на індивідуальні емоції, а дії, засновані на ній, швидше зникають і піддаються перепадам настрою.

Згадаймо вищезгаданий історичний контекст і повернімося до перших років незалежності України. Польща була першою країною, яка визнала Декларацію про незалежність України. Польська влада зробила це, коли лише близько 10% поляків заявили про позитивне ставлення до українців, а понад 60% мали негативне ставлення. Минуло багато років, перш ніж позитивні оцінки почали переважати негативні. Зовсім недавно, у 2019 році, соцопитування CBOS засвідчило, що 31% респондентів ставляться до українців позитивно, тоді як 41% – негативно. Ці результати свідчать про те, що нинішня зміна не обов’язково означає катастрофу, а радше корекцію, що передбачає повернення до історичної тенденції.

Спільні інтереси та суперечки

Що ми можемо зробити, аби ця тенденція мала позитивну траєкторію та означала покращення, а не погіршення? Простої відповіді немає. Але дослідження Центру Мєрошевського пропонує підказку. У Польщі зростає переконання, що Польща та Україна мають спільні інтереси. Зокрема, так вважають 42% респондентів порівняно із 19% у 2024 році. Також зростає переконання, що польсько-українським відносинам загрожують значні суперечки. Зокрема, так вважають 61% респондентів порівняно із 35% у 2024 році.

Парадоксально, але як ці оцінки, що стосуються як спільних інтересів, так і суперечок, так і тенденції, які вони виражають, несуть добрі новини. Вони показують, що поляки усвідомлюють, скільки у них спільного з Україною, що може стати основою для обговорення конкретних рішень та дій. Одним із таких прикладів є пошук формули для вирішального питання для поляків: ексгумації людей, убитих в Україні, зокрема під час Волинської різанини. У сучасному контексті можна навести приклади дедалі інтенсивнішої співпраці в обміні досвідом щодо безпеки та стійкості.

Генератори майбутнього

Врешті-решт, не варто забувати, що хоча ми спостерігаємо коливання настроїв, виражені в узагальненій статистиці, окрім неї, організації громадянського суспільства та окремі особи постійно працюють над тим, аби допомогти українським іммігрантам та Україні, яка веде війну проти російського агресора. Їхня робота призвела до чергової мобілізації та пожертви сотень генераторів енергії з Польщі до України.