41-річний батько п’ятьох дітей лікується в університетській лікарні Королеви Єлизавети у Глазго

До російського вторгнення рік тому він був професійним музикантом, грав в успішній групі та вивчав класичний спів у національній консерваторії. Коли почалася війна, його дружина та четверо дітей покинули Київ і приїхали до Шотландії в рамках програми «Прихисток для України». Про це йдеться у публікації ВВС, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Артем і його старший син вирішили залишитися і боротися. Він каже: «Це було дуже важко. Я сімейна людина, я дуже люблю свою дружину і дітей, і невизначеність стосовно того, як довго ми будемо розлучені, була для мене таким важким тягарем. Але що поробиш? Довелося захищати свою батьківщину».

У серпні 2022 року він перебував на спостережному пункті у Зайцевому на сході України, коли поблизу нього впав мінометний снаряд.

«Я відчув спалах, я нічого не почув — жодних вибухів — тільки темрява, пил, жодного болю, тільки жар біля паху через гарячі уламки снаряда», — каже він.

Артем підозрював, що у нього постраждали нога і рука. Медичний персонал швидко відреагував, наклавши джгути, щоб зупинити кровотечу.

«Тоді почався пекельний біль, — каже він.

«Ті, хто цього не відчував, не можуть уявити, як це — коли твої пошкоджені суглоби міцно стягують і ставлять на місце. Біль був жахливим».

Йому повідомили, що в його тіло потрапило понад 100 осколків.

Через кілька місяців, коли він продовжує реабілітацію у Глазго зі своєю родиною, на його руці досі видно шрами.

Він приїхав до Шотландії наприкінці грудня 2022 року після першої невідкладної допомоги у військовому шпиталі під Києвом.

Артем каже, що чув про поранених товаришів, які шукали лікування за кордоном, але до Шотландії ніхто не поїхав.

Його переїзд тривав кілька місяців, а дружині довелося отримати лист-запрошення на лікування в університетській лікарні Королеви Єлизавети у Глазго.

Він регулярно проходив амбулаторне спостереження для моніторингу пошкодженого нерва у руці та відновлення рухливості за допомогою фізіотерапії.

Артем дивується, що він – єдиний український військовий у Шотландії. Інші країни, такі як Польща та країни Балтії, мають офіційні домовленості, згідно з якими поранені українські військові можуть отримати медичну допомогу та бути зі своїми родинами.

«Шотландія має дуже якісну медицину, достатньо лікарень та інфраструктури, щоб надати допомогу більшій кількості поранених бійців», — каже Артем.

Він радий возз’єднанню з родиною, яка добре влаштувалася у Шотландії.

«Моя сім’я тут дуже щаслива, діти ходять до школи, молодший – у ясла, моя дружина навчається у коледжі, де вдосконалює свої навички англійської мови», – каже він.

До російського вторгнення, у житті Артема домінувала музика, і він ніколи не очікував, що йому доведеться воювати за свою країну.

Після того, як спочатку захищав Київ, у квітні 2022 року його мобілізували до української армії та відправили на схід країни.

«З першого дня ми потрапили у своєрідне пекло, — каже він.

Невпинний артилерійський вогонь був непереборним.

«За годину в наш бік вилетіло понад 400 снарядів», — розповідає він.

«Найбільша моя перемога в тому, що я і мої товариші не піддалися почуттю страху, не здали позицій, не втекли і не відступили, а стояли і виконували накази, які нам віддавали», – зазначає Артем.

Війна загартувала його та змусила цінувати життя набагато більше.

Артем підтримує регулярний зв’язок зі своїми старшими офіцерами, інформуючи їх про своє одужання і сподівається ще повернутись на поле бою.