Для жінок із вразливих груп, включаючи жінок з інвалідністю, матерів-одиначок, ромських жінок та жінок, які живуть з ВІЛ, відключення електроенергії – це не лише незручність. Темрява може перетворитись на пряму загрозу їх безпеці, здоров’ю та гідності

З осені 2025 року тривалі відключення електроенергії стали частиною повсякденного життя в багатьох українських містах та сільських громадах. На початку 2026 року ситуація ще більше погіршилася. Січень розпочався зі сильних морозів та найбільших атак Збройних сил Росії на критично важливу енергетичну інфраструктуру, що призвело до відключень електроенергії по всій країні. Цілі громади залишалися без електроенергії на 14-16 годин на день, а також без водопостачання, опалення та зв’язку.  Для жінок із вразливих груп, включаючи жінок з інвалідністю, матерів-одиначок, ромських жінок та жінок, які живуть з ВІЛ, відключення електроенергії – це не лише незручність. Темрява може перетворитись на пряму загрозу їх безпеці, здоров’ю та гідності. ООН-Жінки поспілкувались із чотирма жінками з різних вразливих груп, щоб зрозуміти, як відключення електроенергії впливають на їхнє повсякденне життя. Foreign Ukraine пропонують ознайомитись з їх думками.

Темрява – це не лише брак світла

Олену Осадчу із Дніпра найбільше лякала не сама темрява, а повна тиша. Без мобільного зв’язку чи інтернету неможливо було читати новини або отримувати сповіщення про повітряну тривогу.

«Перші дві години ще був зв’язок, і всі телефонували один одному. Потім він зник. Паніка швидко поширювалася. Люди кинулися купувати воду, банкомати перестали працювати, і поширювалися чутки про те, як довго триватиме відключення, без жодної можливості щось перевірити», – розповідає вона.

Олена могла використовувати газову плиту для приготування або розігріву їжі. Однак, коли зникло світло, вона залишилася без опалення. Також критичною проблемою стало заряджання її інвалідного візка: його акумулятори потребують набагато більше енергії, ніж можуть забезпечити звичайні портативні зарядні пристрої.

«Для жінок з інвалідністю, які живуть самі, особливо у багатоповерхових будинках, відключення електроенергії було важким досвідом», – зазначає Олена.

Разом із Структурою ООН Жінки та Жіночим фондом миру та гуманітарної допомоги ООН (ЖМФО) Олена Осадча підтримує жінок та дівчат з інвалідністю, а також матерів дітей з інвалідністю через свою організацію. Підтримка включає психологічну допомогу, гуманітарну допомогу, тренінги з лідерства та юридичні консультації.

Без світла, але зі солідарністю

55-річна Жужуна Дудучава, заслужена артистка України з Одеси, описує себе як стійку до кризи. Співачка з грузинським корінням вже пережила війну – втратила свій дім у Сухумі під час конфлікту в Абхазії в 1990-х роках.

«Я завжди вірю в краще. Я оптимістка», – каже вона.

У липні 2024 року, натхненна потребами ромських сімей, переміщених внаслідок війни, Жужуна Дудучава заснувала Реабілітаційний центр тимчасового перебування «Внесок у майбутнє» в Одесі. Центр працює під егідою «Ромського збору» та пропонує тимчасове житло ромам та іншим внутрішньо переміщеним особам.

«Я хотіла створити щось унікальне — комфортне місце в центрі міста, а не гнітючий притулок. Людям потрібні нормальні умови, щоб почати одужувати», — стверджує Дудучава.

За підтримки структури «ООН Жінки» та фінансування від WPHF, центр надавав основні послуги з липня 2024 року по травень 2025 року, включаючи безпечне проживання, харчування, гігієнічні набори, юридичне та психологічне консультування, ведення індивідуальних справ та інформаційні сесії. WPHF продовжує підтримувати інституційний розвиток організації, включаючи оренду офісу, придбання основного обладнання та страхування для ключових співробітників.

Розташований у колишньому готелі, центр пропонує світлі кімнати, харчування та низку заходів — від мовних та комп’ютерних курсів до мистецтва та ремесел, а також сесій з безпеки. Важливим принципом є рівність.

Відключення електроенергії стали серйозною проблемою для центру та Дудучави, але вона відмовляється його зачиняти.

«Якщо відключення електроенергії триватимуть, то ми знайдемо спосіб і не здамося», – запевняє Жужуна.

Коли відключають електроенергію, то ризики для здоров’я зростають

Для жінок, які живуть з ВІЛ, відключення електроенергії створюють серйозні ризики для здоров’я, адже порушують режим лікування, доступ до медичних послуг і можуть змусити приймати ліки у громадських місцях з електрикою, що збільшує ризик небажаних запитань або ненавмисного розкриття їхнього статусу.

38-річна Ірина Пожар із Кривого Рогу, яка живе із ВІЛ і працює менеджером з ведення справ та помічником юриста в неурядовій організації «Позитивні жінки» в рамках спільного проекту ООН Жінки та WPHF. Вона живе із чоловіком та двома синами, які навчаються онлайн. В середньому її сім’я мала електрику лише від трьох до п’яти годин на день. Ці короткі проміжки часу доводилось розподіляти між роботою, навчанням та домашніми обов’язками.

Організація, з якою працює Ірина Пожар, надає консультації, супроводжує жінок, які живуть з ВІЛ, до медичних закладів та допомагає їм отримати доступ до послуг, від відновлення втрачених документів та отримання безкоштовної юридичної допомоги до психологічної підтримки.

Навіть попри те, що в офісі є зарядна станція, робота залишається нестабільною.

«Ми можемо запланувати консультацію, але жінка може не мати змоги зарядити свій телефон», – пояснює Пожар.

Перебої з електроенергією також впливають на дотримання режиму лікування ВІЛ. Антиретровірусну терапію необхідно приймати щодня в один і той самий час, але під час відключень електроенергії режим дня порушується, коли телефони розряджаються, а нагадування перестають працювати.

Без електроенергії чи інтернету також стає важче записатися на медичні консультації або отримати доступ до лабораторних досліджень.

«У Кривому Розі лабораторії працюють двічі на тиждень. Якщо в цей день немає електроенергії, то холодильники не працюють і тести просто неможливо зробити», – пояснює Пожар.

Коли у Запоріжжі почалися тривалі перебої з електроенергією, 43-річна Ганна Горбач відкрила невеликий дитячий садок, орієнтований на природний розвиток дитини та її щоденний ритм. Діти навчаються через гру, багато рухаються, творять і відпочивають у тихій кімнаті після обіду.

Але як тільки почалися відключення електроенергії, стало зрозуміло, наскільки дитячий садок залежить від електроенергії – для освітлення, опалення та основних видів діяльності.

Завдяки підтримці проекту Forsage, що реалізується неурядовою організацією «Укрпростір» та структурою «ООН Жінки», та фінансуванню від WPHF, Горбач отримала гранти на навчання, розвиток бізнесу, а згодом – і портативну електростанцію.

Для Горбач, залишатися відкритим під час відключень електроенергії було вирішальним фактором між рухом вперед та закриттям.

«У жовтні 2025 року, лише через два місяці після відкриття, нам довелося планувати все відповідно до графіків відключень. Ми навіть не могли приготувати чай дітям без електрики. Це емоційно виснажливо. Вночі ти не спиш через обстріли. Вдень ти намагаєшся жити, працювати та піклуватися про дітей – без електрики», – продовжує Горбач.

Ситуація змінилася, коли вона отримала портативну електростанцію.

«Тепер у нас є опалення, вода та світло. Ми навіть можемо проводити вечірні семінари для матерів на другому поверсі», – розповідає Горбач.

Ганна мріє розширити дитячий садок до школи, керуючись тими ж принципами. На запитання, що б вона сказала жінкам, які починають щось нове під час війни, Горбач відповідає: «Не стійте на місці. Робіть кроки, і все відкриється».