Поки що російська військова машина після поразок 2022 року, працює справно: влада здатна покривати поточні втрати у людях і техніці. Однак можливостей для різкого збільшення обсягу ресурсів, немає

Із вербуванням нових контрактників у російської армії поки що все гаразд, хоча, звичайно, залишається дедалі менше людей, які готові заради грошей йти на війну. Чи означає це, що у РФ закінчуються ресурси для продовження війни? Швидше за все, ні. Поки що російська військова машина після поразок 2022 року, працює справно: влада здатна покривати поточні втрати у людях і техніці. Однак можливостей для різкого збільшення обсягу ресурсів, немає. Про це йдеться в аналітичній публікації Берлінського центру Карнегі, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Протягом усієї війни у ЗМІ циркулюють різні — і нерідко фантастичні — оцінки російських втрат. Їх публікують західні розвідки, Генштаб України, окремі політики, включаючи президента США Дональда Трампа та інші джерела. Серед поширених тверджень — теза про те, що до 2026 року втрати РФ перевищили 1 мільйон осіб, з яких близько 400 000 осіб припали на 2025-й рік.

Проблема цих оцінок не лише у їх достовірності, але й у методологічній плутанині. Іноді з контексту випливає, що у статистику включають і поранених. Але для оцінки реального потенціалу армії важливими є безповоротні втрати — тобто ті люди, які більше не зможуть повернутися на поле бою. Це визнані вбитими, більшість зниклих безвісти (загиблі, але офіційно поки що не визнані вбитими), а також ті поранені, які ніколи вже не зможуть нести службу.

Щодо загиблих військових, то їх кількість можна оцінювати завдяки роботі незалежних дослідницьких груп, які аналізують фрагменти колись розгалуженої системи російського «електронного уряду» — відкритих державних баз даних про діяльність органів влади. Крім того, вивчаються супутникові знімки, бюджети різних рівнів, у яких поки що засекречені не всі військові витрати, та інші масиви непрямих даних.

Наочний показник – кількість свідоцтв про смерть, виданих органами РАГСу. Згідно з аналізом журналістів «Медіазони» та «Медузи», до кінця літа 2025 року кількість таких «точно загиблих» російських громадян становила близько 220 000 осіб. Воюючі у ЗС РФ громадяни інших країн, зокрема мобілізовані на окупованих територіях України, до цієї статистики не включені.

Паралельно ведеться збір поіменних даних на основі відкритих джерел (некрологи, повідомлення у ЗМІ тощо). У той же період — наприкінці літа 2025 року — у відповідному списку від «Медіазони» було близько 125 000 прізвищ (у лютому 2026 року їх було вже понад 168 000).

Оцінки за 2022-2023 роки, раніше отримані цим методом, корелювали зі статистикою Росстату про смертність за статтю та віком (з неї можна було зробити висновки про аномальну, надмірну смертність серед чоловіків не пенсійного віку). Тим часом Росстат публікував дані з великою затримкою, а тепер вони взагалі не розкриваються.

Торік некрологів стало помітно більше: зростання від 135 у середньому за добу 2024-го до 220 у 2025-ому. Виходячи із співвідношень у згаданій вище статистиці на кінець літа 2025 року, можна дійти невтішного висновку: середньодобове число «точно загиблих» російських громадян у 2024 році — 240 людей, у 2025-ому — 390 людей.

Однак це ще не означає, що темпи втрат російської армії настільки стрімко зросли. Справа у тому, що в офіційні списки загиблих і бази некрологів почали масово включати тих військовослужбовців, які раніше вважалися зниклими безвісти, а тепер вони визнані загиблими у судовому порядку навіть при тому, що їх тіла так і не виявили.

Закон, який передбачає таку процедуру, набув чинності ще у травні 2023 року, але його активне застосування розпочалося лише восени 2024 року. Якщо раніше до судів зверталися лише родичі зниклих бійців, то тепер це масово роблять командири військових частин. За однією з версій, це пов’язано із тим, що тепер офіцерам стало набагато складніше вимагати у Міноборони РФ людей на заміну зниклим (але офіційно ще не визнаним загиблим) бійцям.

Загалом на кінець 2025 року було відкрито близько 90 000 судових справ про визнання зниклими військовослужбовцями. Після цього суди почали видаляти дані про такі позови зі своїх відкритих баз. Міністр оборони РФ Андрій Білоусов стверджував, що «було знайдено» (тобто насправді формально визнано загиблими) трохи менше ніж половину від загальної кількості зниклих. Якщо виходити з цієї оцінки, загальна кількість російських військових, які зникли безвісти, — близько 180 000 осіб, частина з яких суди вже офіційно визнали загиблими.

Цим і пояснюється ймовірна статистична недооцінка кількості загиблих у попередні роки та стрімке зростання у 2025 році. Сукупна кількість загиблих російських військовослужбовців до кінця 2025 року, за даними, не перевищує 400 000 осіб. У середньому за добу гинули приблизно 300 людей. Робота з уточнення числа зниклих безвісти триває, тож, ймовірно, найближчими місяцями кількість реально загиблих можна буде встановити точніше.

Ще одна погано вимірна складова безповоротних втрат — це військовослужбовці, які списані зі служби за станом здоров’я. Достовірних даних про їхню кількість немає: у звітах про виконання федерального та регіональних бюджетів інформація про компенсації за тяжкі поранення публікується фрагментарно.

Оцінити можливий масштаб цієї категорії можна через зіставлення із історичними даними про інші збройні конфлікти. У Велику Вітчизняну війну на одного вбитого припадало 0,55 демобілізованого по здоров’ю (0,43 — якщо зважати на зниклих безвісти і тих, що не повернулися з полону як загиблих). Під час радянської війни в Афганістані це співвідношення становило приблизно 0,66 до одного загиблого.

У сучасних конфліктах — з урахуванням покращення військової медицини, засобів індивідуального захисту та систем евакуації — частка тяжко поранених могла перевищувати кількість загиблих. Наприклад, за звітами британської армії в Афганістані, співвідношення сягало 1,3 до 1.

Однак навряд чи таке співвідношення можливе у війні Росії проти України: евакуація поранених з поля бою вкрай ускладнена через удари дронів та артилерію. Таким чином, з урахуванням тяжко поранених і зниклих безвісти, кого суди поки не визнали загиблими, безповоротні втрати РФ в останній рік навряд чи перевищують 600 осіб на день.

Масштаб дезертирства та самовільного залишення військових частин (у цю категорію потрапляють випадки, коли бійця ловлять та повертають на фронт) не сильно впливає на загальну статистику втрат. У 2025 році до російських судів щомісяця потрапляло в середньому менше 1000 таких справ, причому більшість судили за залишення частини. Середньомісячні втрати лише вбитими у той же період наближалися до 10 000 осіб.

Реальні цифри російських втрат можуть бути значно меншими, ніж деякі спекулятивні оцінки, але все одно вражають своїми масштабами. Звідси неминуче виникає питання: чи має Росія в своєму розпорядженні достатні людські ресурси, щоб компенсувати такі втрати без переходу до загальної мобілізації?

Головні джерела даних про набір нових рекрутів – звіти про виконання федерального та регіональних бюджетів, де є окрема стаття про виплату бонусів за підписання військових контрактів. Відомі розміри і федеральних, і більшості регіональних виплат (хоча не всі регіони публікують звітність). Це дозволяє оцінювати обсяг набору нових військовослужбовців із періодичністю не рідше ніж раз на квартал. Судячи з цих даних, останні два роки російська армія і пов’язані з нею ПВК щомісяця набирають 30–40 тисяч контрактників, тобто по 1–1,3 тисячі осіб на день.

При цьому вербування стає дедалі дорожчим. Федеральна влада ще у 2024 році вдвічі підвищила свої виплати. А регіони, які отримують зверху планові показники за набором, у періоди дефіциту кандидатів різко збільшують бонуси, знижуючи їх після виконання квот. І якщо федеральний бюджет РФ ще може собі це дозволити, то для регіонів такі витрати стають значним тягарем.

Борги регіональних бюджетів зростають, але чекати їх швидкого колапсу поки що не доводиться. Регіони скорочують витрати за іншими, менш пріоритетними статтями. Та й федеральний центр компенсує частину витрат через трансферти з бюджету РФ.

За нинішньої системи набору, до російської армії потрапляють соціально невлаштовані громадяни — від безробітних до ув’язнених. Як правило, йдеться про людей з низькою мотивацією, обмеженою кваліфікацією та слабкою здатністю до навчання. Тим часом характер війни дедалі більше вимагає не масової піхоти, а підготовлених фахівців.

Особливо гостро це питання постало після створення у структурі Збройних сил РФ Військ безпілотних систем, які вимагають великої кількості мотивованих та навчених військовослужбовців. Російська влада запустила окрему кампанію із набору операторів безпілотників, яка супроводжується масштабною рекламою по всій країні.

Головною перевагою для рекрутів нового типу є обіцяна можливість демобілізуватися через рік (в інших контрактників договори автоматично продовжуються, доки не закінчиться війна). Нова кампанія, яка охопить десятки тисяч людей, неминуче позначиться на якості та кількості контрактників, які надходять до традиційних сухопутних частин.

Тим часом російська влада навряд чи здатна помітно збільшити поточну чисельність армії і темпи набору. Тут навіть не допоможе нова хвиля мобілізації. Воюють не окремі солдати, а підрозділи та з’єднання, формування яких потребує не лише особового складу, але й техніки, штабних структур та підготовлених офіцерів. А запаси техніки обмежені, та й нових офіцерів взяти немає звідки.

Якщо у 2023 році Міноборони РФ змогло з нуля створити загальновійськову армію, кілька корпусів і дивізій, то сьогодні йдеться в основному про укрупнення існуючих бригад і їх поступове розгортання в дивізії за рахунок особового складу резервних полків. У цих умовах нова мобілізація матиме практичний зміст лише у разі колапсу нинішньої системи вербування за гроші. А поки що вона зі своїми завданнями справляється.