Дефіцит фінансування бюджету, повернення українських біженців і стабільність європейської підтримки стануть критичними проблемами для післявоєнної України

Російсько-українська війна триває вже чотири роки і, незважаючи на зростаюче нетерпіння президента США Дональда Трампа, до прориву у мирних переговорах ще дуже далеко. Однак навіть коли бойові дії припиняться, це не означатиме завершення війни. Швидше за все, це ознаменує початок нового виклику: післявоєнної реконструкції. Вирішальні питання полягають не лише в тому, скільки коштуватиме реконструкція, але й у тому, як її можна фінансувати та чи матиме Україна кваліфіковану робочу силу, необхідну для її проведення. Наступним випробуванням буде те, чи зможе Європа, яка стала найбільшим постачальником військової та фінансової допомоги Україні у 2026 році, зберегти політичну єдність, необхідну для забезпечення фінансування реконструкції в довгостроковій перспективі. Про це йдеться в авторській колонці Олени Бородіної, старшої радниці з геополітичних ризиків у науково-дослідному інституті ODI Global у Лондоні на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

1. Подолання дефіциту фінансування

Потреби України у післявоєнній відбудові величезні. Згідно з даними, опублікованими Світовим банком, загальна вартість відбудови та відновлення в Україні становитиме близько 588 мільярдів доларів США протягом наступного десятиліття. Ця сума лише зростатиме, оскільки війна затягуватиметься, тому Україна та її союзники прагнуть мобілізувати приватний капітал. Це призвело до ухвалення Верховною Радою у червні 2025 року нового закону про державно-приватне партнерство, щоб стимулювати відбудову таких секторів економіки, як енергетика і транспорт. Також  було запроваджено механізм страхування від воєнних ризиків. За підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку він забезпечує приватним компаніям, які інвестують у відбудову України, захист від збитків, пов’язаних з війною. Однак, незалежно від цих подій, рівень інвестицій в Україну, ймовірно, буде значно меншим, ніж потрібно. У 2024 році Україна залучила приблизно 3 мільярди доларів прямих іноземних інвестицій, причому реінвестований прибуток становив найбільшу частку. Опитування настроїв іноземних інвесторів, проведене у 2025 році, засвідчило, що лише 49% членів Global Business for Ukraine та European Business Association, двох груп міжнародних компаній, що зосереджені на підтримці та відновленні економіки України, фактично інвестують у країну. Майже 70% опитаних назвали нестабільну ситуацію з безпекою основною перешкодою для інвестицій. Майже 50% опитаних вказали на корупцію, політичну невизначеність та слабку інституційну спроможність як на перешкоди, тоді як 34% респондентів висловили занепокоєння щодо верховенства права. Таким чином, здатність України залучати більше приватних інвестицій після війни залежатиме не лише від умов мирної угоди, але й від того, наскільки ефективно вона зможе зміцнити свої інституції. Приватний капітал відіграватиме певну роль у відбудові України, але його потоки далеко не гарантовані. Тому донори та фінансові установи, які підтримували Україну протягом усієї війни, такі як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та Європейський інвестиційний банк, повинні будуть відігравати провідну роль у фінансуванні довгострокового відновлення України.

2. Заохочення українських біженців до повернення

Майже 6 мільйонів українців залишаються біженцями за кордоном внаслідок війни. Немає жодної гарантії, що ці люди, багато з яких роками інтегрувалися в ринки праці та системи освіти інших країн, вирішать повернутися в Україну після закінчення бойових дій. Нестача робочої сили, як кваліфікованої, так і некваліфікованої, є однією із ключових проблем, з якими зараз стикаються компанії в Україні. А іноземні інвестори також називають наявність робочої сили важливим фактором, що впливає на їхнє рішення щодо інвестування у відбудову України. Заохочення українців до добровільного повернення вимагатиме більше, ніж патріотичних закликів: це залежатиме від наявності життєздатних перспектив працевлаштування, функціонування державних служб та надійних гарантій безпеки, аби запобігти відновленню конфлікту. Український уряд почав вживати заходів для підтримки зв’язку із діаспорою. Це включає відкриття так званих «центрів єдності», спрямованих на підтримку зв’язків із біженцями та сприяння їхньому добровільному поверненню. Один із таких центрів відкрився в Берліні у 2025 році. Українська влада також розробляє інтернет-портал, призначений для зв’язку біженців з можливостями працевлаштування та ведення бізнесу вдома. Однак ці ініціативи залишаються на початкових етапах, і їх впровадження ще належить побачити. Без повернення біженців Україна ризикує розвинути структурний дефіцит кваліфікованих кадрів, який може стримувати приватні інвестиції у післявоєнну відбудову та призвести до залежності від зовнішньої робочої сили.

3. Європейські політичні зобов’язання

Існує також політичний вимір викликів, пов’язаних з післявоєнною відбудовою України. Підтримка довгострокової підтримки може стати складнішою на тлі зміни політичної динаміки в Європі. Консенсус серед європейських країн з приводу цього здебільшого зберігся. Але майбутні парламентські та президентські вибори у Франції, Італії, Данії та інших державах у 2026 та 2027 роках можуть змінити баланс сил у ключових країнах-союзниках. Вибори, як мінімум, ймовірно, відвернуть увагу від невирішених питань. До них належать питання щодо використання заморожених російських активів для фінансування післявоєнної відбудови України. Також починають з’являтися ознаки розколу. ЄС прагнув проштовхнути позику в розмірі 90 мільярдів євро для покриття потреб України на 2026 та 2027 роки. Три країни – Словаччина, Чехія та Угорщина заблокували реалізацію цього рішення. Відбудова буде випробуванням як політичної витривалості, так і фінансової спроможності. Питання, яке виникне після підписання будь-якої мирної угоди, полягає не лише в тому, як фінансувати післявоєнне відновлення України, але й у тому, чи зможуть її союзники підтримувати необхідний для цього політичний консенсус.